Слухайте, співають ветерани!

07 серпня 2026 р. 16:26

07 серпня 2026 р. 16:26

Вони дуже-дуже люблять його… За знайомство з прекрасним і мелодійність, за можливість поділитися проблемами і радощами, за те, що піднімає настрій, додає оптимізму та любові до життя. Він завжди знайде слушну пораду, підтримає відчуттям потреби і єдності, почує голос кожного і додасть його до звучання однієї спільної душі-мелодії…

Хто ж цей добродій з великим теплим серцем? Мова йде про хор ветеранів «Златограй», саме так романтично і поетично, з любов'ю, охарактеризувала його староста колективу Наталія Крукова. У розмові вона попросила:

• - Напишіть про наш рідний хор. Може, прочитавши статтю, у його ряди ввіллються нові, свіжі сили, адже не всі люди, які люблять і вміють співати, знають про існування «Златограю». Раніше ми часто виступали, а потім був довгий карантин під час епідемії ковіду, тепер вже п'ятий рік війна, тож на сцені Золотоноші наш колектив з'являється не часто. Але сценічну діяльність не припиняємо. Виступаємо, наприклад, у Золотоніському центрі надання соціальних послуг, коли там проводять святкові заходи. Завжди беремо участь в обласному фестивалі аматорських хорових колективів «Зустріч друзів», який щорічно проходить у Багачеві (колись Ватутіне) на Черкащині. Наш «Златограй» незмінний учасник фольклорного музичного фестивалю «Два кольори», який проходить у Золотоноші з нагоди Дня міста. Життя хору трішки оживилося з приходом наймолодшої нашої учасниці Наталії Руденко. Вона – жіночка бойова і завзята, працює інженером з техніки безпеки у Центрі надання соцпослуг і всіма силами намагається цікаво організувати дозвілля своїх колег і друзів. Та ви самі у неї запитайте.

• - Я хочу, щоб наші хористи не сумували, не засиджувалися вдома, адже дехто з них живе сам, а це не дуже весело, - зазначає Наталія Михайлівна. - Люди поважного віку – вони, багато у чому, як діти, тож хочеться влити струмінь радості і наснаги у їхнє життя. До того ж, я сама дуже люблю співати, не уявляю ні дня без пісні, навіть на кухні повторюю партії. До цього колективу мене запросила подружка Аня Талько. Шкода, що нас, хористів, стає у колективі все менше, молоді люди не приходять і це дуже сумно.

Роздуми двох Наталь підтримали й інші співаки, сьогодні їх залишилося в «Златограї» усього дванадцять і не всі вони місцеві. Марія Бальченко, наприклад, приїздить на репетиції з Богуславця, Анна Талько, Надія Кравчик і Ніна Плис – з Новодмитрівки, Любов Могила з Деньгів, а Наталія Руденко – з Коробівки. Крім них, у хорі співають ще жителі міста Лариса Тараненко, Зінаїда Каланчук, Людмила Гелізєєва і сімейна пара – Василь Буценко й Людмила Селіхова. Серед них люди різних колись професій: медичні працівники, економісти, залізничники, квітникарки, працівники торгівельних організацій. Репетиції проводять двічі на тиждень – у п'ятницю і в середу, коли проїзд пенсіонерів у транспорті безкоштовний. Хто ж керує цією завзятою гвардією? Відомий у районі й місті музичний керівник Віктор Ковтун. Староста хору – Наталія Крукова, одна з найдосвідченіших його учасниць і патріоток:

• - Я дуже люблю хоровий спів, - ділиться вона, - ціную поліфонію. Вважаю, що хоровий спів – це справжня нелегка праця співаків, адже треба вивчити партію, тримати її у загальному звучанні, щоб була гармонія, щоб твір лунав красиво, так, як його задумав композитор. Я розуміюся на цьому, бо колись закінчила музичну школу по класу фортепіано у чудового наставника Луїзи Григорівни Багатистої. На жаль, сьогодні ми залишилися без кількох сильних голосів, адже це, все-таки, хор ветеранів, люди старіють, хворіють і вже не можуть ходити на репетиції і виступати. Ми часто згадуємо наших дорогих Тамілу Соловей, Тамару Щербину, Ніну Горбик, Олександра Путинця та ін. Здається, зовсім недавно вони співали у хорі, а тепер вже на відпочинку. Але кожен з них залишив у наших серцях і душах теплі спогади.

Є у «Златограї» і своя поетеса – Зінаїда Каланчук. Якось керівник хору Віктор Ковтун знайшов перший куплет чудової пісні «Моя Україна». Щоб приєднати її до репертуару, треба було придумати ще 2-3 куплети, бо вони, з плином років, десь загубилися. Зінаїда Андріївна талановито склала слова і дала пісні нове життя.

Нині хіба що працівники місцевого музею і старожили Золотоноші знають, що сьогоднішній хор «Златограй» - це вже, схоже, «онук» того найпершого колективу, який, за однією з версій, народився ще у 1954 році, як хор учасників Другої світової.

Ініціатором його створення стала ветеран війни і праці Марія Калина. Саме вона присвятила рідному колективу книжку «Дорога від війни до пісні». Це невеличке видання побачило світ у Золотоніському поліграфічному підприємстві (2022 рік) і стало своєрідним друкованим пам'ятником ветеранам, які пройшли через горнило війни, але не втратили почуття прекрасного. У передмові до книжки написано: «Українці, мабуть, найспівучіша нація. Які б незгоди не ятрили їхні душі, вони вихлюпували смуток журною піснею, від якої, здавалося, і кров стигне у жилах, і мороз пробирає по шкірі. Зате радість у пісні була високою, як небо, і широкою, як український степ, а закаблуки самі просилися до танцю». Першим керівником легендарного хору був Микола Бараниченко, а баяністом – Юрій Савченко. На сцені, виблискуючи нагородами, співали сивочолі ветерани: Савелій та Марія Янголі, Іван Савега, Іван Демешко, Антон Маренич, Іван Пестич, Анна Фурман, Леонід Легкий, Семен Кривицький, Семен Орда та ін. Усього – 27 співаків. Згодом їхні ряди поповнило й «молоде» покоління»: Іван Кривошея, Микола Гладкий, Оксана Демиденко, Ганна Беззубець, Марія Третяк, Катерина Лужникова, Юлія Твердохліб.

Начальник Золотоніського відділу культури Станіслав Щербатюк розповів:

• - Тоді я був молодим працівником, але і досі пам'ятаю майже усіх ветеранів з першого хору. Вони збиралися у відведеному для них кабінеті на другому поверсі районного Будинку культури. На стінах висіли портрети вождів і транспаранти з гаслами. Як зараз чую пісню на слова Андрія Малишка, у їхньому виконанні «Гей за дальнім небосхилом», навіть слова пам'ятаю: «Гей, гей, дорога дальня, гей, гей, сльоза прощальна, покотилась дівчині з очей…» Ох, і браво співали!

Змінювалися і художні керівники та акомпаніатори хору, в різні часи ними були: Володимир Бердник, Олександр Безкровний, Віталій Степаненко, Марія Рошкович. Склад хору постійно мінявся і поповнювався новими учасниками. Ніна Горбик згадує:

• - Я прийшла у колектив в кінці 90-х. Після великої трагедії у моїй сім'ї, він дав мені можливість дихати. Навіть старостою хору була деякий час. Разом зі мною співали і мої сестри – Ніна і Антоніна Горбики і донька однієї з них – Валентина Шматко. Ще пам'ятаю Надію Савісько, Лідію Гайдай, Ніну Копил та ін. Багато спогадів, багато прожито життів, багато проспівано пісень…

Сьогодні невеличкий хор ветеранів «Златограй», який швидше можна назвати вже ансамблем, продовжує триматися за життя, популяризувати українську пісню і доводити: такі колективи обов'язково потрібні, бо душа повинна співати, тоді людині легше жити на цій землі.

Дорогі любителі пісні, приходьте у дружний колектив златограївців і буде вам щастя й радість! Вас чекають з нетерпінням!

Лариса Гайова

***

Черкаські