Будівельник – професія тих, хто залишає свій слід в історії

14 серпня 2026 р. 14:44

14 серпня 2026 р. 14:44

Професія «будівельник» багатогранна. Вона охоплює каменяра і маляра, тесляра і монтажника, бетонника і покрівельника, столяра і штукатура, архітектора і дизайнера, інженера-конструктора. Всі вони – фізики і лірики в одній особі. Справжній будівельник – це не просто професія, це покликання, це творчість, і кожен її представник, по справжньому «поет» і «творець» своєї справи. Для представників цих професій характерно поєднання творчості з сухими технічними розрахунками. Кожен будівельник відчуває гордість за свою професію, вважає її найцікавішою, найактуальнішою. І це зрозуміло: адже в ім'я Людини, для блага Людини трудяться наші будівельники.

Сьогодні хочемо вас познайомити із представником найзатребуванішої професії, людиною, чиїми руками зведено не одну будівлю у Золотоноші, збудовано не один об’єкт на Золотоніщині та на Черкащині.

Микола Васильович Милашевський – майстер пересувної механізованої колони №216. Його трудовий шлях стартував на Золотоніщині у 1989 році під керівництвом мудрого, знаючого і вимогливого директора ПМК Олександра Перехреста.

Микола Васильович родом із Житомирщини. Народився у червні 1963 року в Овручі, у багатодітній родині: мав брата (загинув молодим) та двох сестер. Після закінчення місцевої школи вступив до ПТУ, потім його направили до Харківського індустріально-педагогічного технікуму, де провчився усього 3 місяці. Звідти був мобілізований на строкову службу в ряди Радянської Армії. А після демобілізації вже не захотів продовжувати навчання у Харкові, забрав документи і вступив до Рівненського інститут водного господарства, де на одному з факультетів вчилася його рідна сестра. Микола ж закінчив будівельний факультет. У Рівному зустрів свою долю – Ніну, яка працювала на місцевому заводі тракторних агрегатів. Одружилися. У 1989 у них народився первісток.

За направленням приїхав у Черкаси, «Черкаське меліоративне господарство», де повинен був працювати у тресті «Черкасиводбуд». Але волею долі і з легкої руки Олександра Перехреста, який зумів «висватати» молодого спеціаліста на вакантну посаду майстра свого ПМК-216, потрапив у Золотоношу.

Першим об’єктом у житті стало будівництво багатоповерхівки по вулиці Героїв Маріуполя (Обухова), 30, зводили житло на 60 квартир. Поселили 26-річного майстра у гуртожитку на вул. Баха, куди за рік він привезе і свою сім’ю.

• - Будинок ми здали певно місяців за 10, - пригадує Микола Васильович. – З підведеними комунікаціями, з усіма внутрішніми роботами. Дуже швидко працювали бригади. Я «жив» на будівництві, у гуртожиток ходив тільки спати. Вихідних не було. Не встигнути здати у визначені терміни – про це ніхто й не думав. Наймали суміжників! Темп був шалений! Здали раніше запланованого! Якось побачив автобус №5, думаю: «Куди він їде?» Не знав навіть вулиць у місті, його мікрорайонів. Життя, окрім будови, - не було.

У забудовників були плани будувати поруч аналогічну багатоповерхівку. Але у приватному секторі було багато людей на відселення, ще більше виявилося прописаних у цих будиночках. Тому затію цю облишили.

На вулиці Героїв України (Новоселівська) влітку 1990-го розпочали будівництво дитячого садочка «Берізка». Здали навесні наступного року. Бо роботи тривали і в зимовий період. Пісок гріли, сторож здосвіта доводив воду до кипіння, щоб в’яжучий розчин для кладки був теплим. Цегляні стіни гнали, лише облицювання плиткою залишали на теплу пору. На висотних роботах на риштуванні робітники стояли у шитих валянках - зручних і теплих. Не знав, що саме у цьому закладі працюватиме його дружина, котра у Золотоноші матиме єдине місце роботи.

• - Навантаження було колосальне, бо у підпорядкуванні до 200 людей, - каже Микола Васильович. – Кожному визнач завдання, ділянку, забезпеч матеріалами, а потім проконтролюй якість виконаного. А ще ота паперова звітність!

Пригадує, що у колективі було комфортно. Поруч – знаючі бригадири, тямущі спеціалісти. Дуже допомагали, підказували - начальник дільниці Володимир Петрунець, головний інженер Василь Науменко, інженер із забезпечення Григорій Біда, інженер з охорони праці Володимир Гущик.

На будівництві об’єктів меліорації . Село Боровиця Чигиринщина. 1985 р.

«Черкасиводбуд» мав на вул. Жашківська мав свою автоколону №5, базу УТК, цех з ізоляції труб. На цій ділянці базувалося кілька пересувних механізованих колон. Понад рік Микола Васильович трудився на цій базі.

А потім взялися за зведення будинку на вулиці Франка. Будівництво тривало порівняно довго, років 5. Усе впиралося у нестачу фінансування. Згідно з плануванням, передбачалося збудувати багатоповерхівку на 91 квартиру. Але ПМК-216 змогло вигнати 5-поверхівку лише на 30 квартир у двох під’їздах, залучивши власні кошти. А третій під’їзд збудували тільки на 2 поверхи. Було багато комунікацій: тягли гілку водомережі з Франка аж на Обухова, щоб зав’язати весь мікрорайон.

Чому головна насосна каналізаційна станція була збудована в центрі міста?

• - Бо це найнижча точка міста (на жаль, у центрі) і тоді на цю локацію звели усі колектори – з Баха, Шевченка. Вони усі самоплинні, без насосного обладнання на кожному. А вже для перекачування усіх стоків на очисні споруди задіяні три потужні насоси, без затрат людської праці. Ми проклали новий трубопровід через болото, ПМК, Хитрий Хутір на міські очисні споруди.

Розповідає й про роботи на очисних спорудах: налагодження функцій первинних і вторинних відстійників, відновлення процесу аерації та перероблені мулові карти.

Далі були супутні об’єкти – цивільного і промислового будівництва. Довелося навіть перевчатися, щоб взятися за будівництво заправних станцій. Перша була в Умані, 202-ий кілометр. «Облавтодор» збудував там цілий готельний комплекс. Ми здали об’єкт у досить короткі терміни – усього за 3 місяці, незважаючи на те, що тільки підготовчі роботи тривали більше трьох тижнів. Почали у вересні 1999-го, а закінчили у грудні. Навіть асфальт поклали, хоча заради цього довелося розконсервовувати асфальтний завод. Замовник був вражений темпами робіт, дивувався: «Наші уманські так швидко не зробили б».

Потім переїхали на будівництво заправки біля Благодатного. Створення верхнього ставка у Родниківці поблизу Умані – теж справа рук Миколи Милашевського. Ставок забезпечував роботу Софіївських фонтанів.

• - Перед головним входом у Софіївку, зліва було болото, - розповідає досвідчений будівельник. – Ми майже рік працювали над його осушенням, вивозили землю, облаштували канали. Задіяли багато техніки. Тільки екскаваторів було 8 одиниць. Зробили місточки, алеї, клумби, поставили габіони (йдеться про будівництво Нової Софіївки).

Микола Васильович розповідає про проблему перекачування води з нижньої точки, де сходяться річки Уманка і Знам’янка у верхній ставок. Щоби вивільнити сотні робочих рук, проклали 3-кілометрову поліетиленову трубу та встановили автоматичну насосну станцію з дистанційним управлінням.

Комбікормовий завод у Золотоноші на вулиці Героїв Маріуполя, Красногірський олійний завод в Антипівці мають слід золотоніського будівельника з ПРМК-216.

• - Ви навіть не уявляєте, яким вимогливим був у нас директор Олександр Перехрест, - пригадує. – Це ж кожен цвях, кожен дріб’язковий штапик, але повинен був забитий по-господарськи. Усі знали: зробиш сяк-так, хоч це й тимчасово, змусить переробить! І після роботи залишить і роби як треба! Чи то штукатурка, чи побілка…

У грудні здавали будинок на Франка. Директор сказав: «Будем сіяти траву!» Знали, не жартує. Задіяли навіть жінок з контори. Розрівняли територію граблями, засіяли. І вона зійшла! Приймальна комісія була шокована: грудень, а трава зелена, як навесні! Дивувалася і знімальна група з черкаського телебачення. Пощастило, що була відлига і зерно проросло.

Зазвичай, попередньо приймала робоча комісія, куди входили спеціалісти з тресту, газовики, електрики, пожежна служба, комунальники тощо. На усунення їхніх зауважень давали 2 тижні.

Нинішніх самозванців-будівельників Милашевський бачить за кілометр. Люди хапаються за замовників, знаючи про будівництво з чуток. Їм запросто покласти замість залізобетонної дерев’яну перемичку, яка під тиском верхніх шарів у кращому випадку прогнеться або ж зовсім зламається. І спробуй туди вставити дверну чи віконну коробку. Або ж стіна нерівна, вигнута. Треба накидати багато штукатурки, щоб її вирівняти. Цей ланцюжок недоліків тягне інші, які в подальшому важко виправляти.

Після занепаду ПМК два роки працював у Київському проєктному інституті – головний інженер проєкту. Основний об’єкт – потужна котельня на Чорнобильській атомній електростанції, де освоювали кошти банку реконструкції і розвитку.

ПМК-216 очолив колишній головний інженер Василь Науменко – фанат своєї роботи, що увібрав від свого попередника ретельність, відповідальність і дисциплінованість. Милашевський повернувся на запропоновану посаду виконроба. Був початок 2000-их. Взялися за будівництво каналізаційної системи на Іркліївському маслозаводі, де з локальних очисних були виведені земельні канали, по яких текли «молочні» відходи поруч із житловою забудовою. Від зловоння люди страждали роками, скаржилися в усі інстанції. «Опустили» труби в землю і закрили проблему.

Споглядання того, як людська праця за лічені секунди перетворюється на попіл – важка травма сьогодення

2022-ий рік - особлива сторінка в житті Миколи Милашевського. Він мав підготовку на військовій кафедрі інституту, пройшов строкову службу. Старший лейтенант у свої 58 років у перший же день російського вторгнення пішов до військкомату. Народу – не пропхнешся. Порадили йти в ТрО. Там теж не пускали. Сказав, що офіцер. Так став бійцем територіальної оборони. За спеціальністю – інженерні війська: мости, паромні переправи, мінні поля тощо. Але записали бійцем 1-го взводу мінометної батареї 157-го батальйону.

• - Головне було взяти до рук автомата і гнати вонючих зайд з нашої землі, - розповідає Микола Васильович. – Ми про ніякі виплати й не думали тоді.

За 1,5 роки війни Милашевський пройшов крізь оборону стратегічних об’єктів, бойові виходи, оточення, контузію, реабілітацію, відновлення зору і комісування за віком. Він детально розповідає про кожен день на кровожерливій несправедливій війні. З повагою згадує командира батареї Сергія Гриня, побратимів Цигана та Титана, свою ветеранську спільноту під очільництвом Сергія Баглаєнка, яка найчастіше збирається на прощанні з Героями у Меморіальному парку.

• - Болить, що йдуть такі молоді хлопці. На фронті боліло, коли бачив, як результати десятилітньої кропіткої людської праці за лічені секунди перетворюються на попіл. Ще дуже болить, коли чую веселощі і гучну музику… Це тим весело, хто там не був і уявлення не має про надлюдські випробування, що випали на долю наших дітей.

Через особисту історію будівельника Миколи Милашевського проглядається самовіддана праця на благо людини ПМК-216 під очільництвом Заслуженого будівельника України Олександра Перехреста. І хоча з травня 1995 року підприємство приватизоване, його славний життєпис житиме у зведених будинках, дитячих садочках, заводах, станціях, меліоративних системах. Бо будівельники – це особливий народ - носії добра і благополуччя, бо як каже прислів’я: Бог створив життя на Землі, а все інше зробили будівельники.

***

Черкаські