Золотоніська земля стала місцем вічного спочинку луганського воїна: на щиті Євген Шепітько

21 серпня 2026 р. 15:14

21 серпня 2026 р. 15:14

21 серпня золотонісці провели в останню земну дорогу свого захисника, військовослужбовця, справжнього патріота Євгена Шепітька.

Євген Олексійович народився 25 квітня 1972 року в селі Закотне Новопсковського району на Луганщині. Виховувався у сім’ї вчителів. Після закінчення школи розпочав свою трудову діяльність в «Укртелекомі», де працював з великою відповідальністю та здобув вагомий професійний досвід.

З 1990-го по 1992 рік проходив строкову службу в армії. Брав участь у військових подіях у Таджикистані. Після демобілізації повернувся до мирного життя та продовжив працювати в «Укртелекомі».

У 1993 році одружився, у його шлюбі з Ольгою Вікторівною народилося двоє синів – Олександр та Дмитро. Для Євгена сім’я завжди була важливою частиною життя.

У 2022 році їхній родині довелося зазнати окупаційного режиму росіян, Євген на собі відчув знущання з боку окупантів російської федерації.

З окупації повернувся на територію України.

Євген був людиною, яку любили та поважали за його характер. Він був веселим, компанійським, доброзичливим і щирим. Легко знаходив спільну мову з людьми, умів підтримати розмову, пожартувати та створити навколо себе теплу атмосферу. Поруч із ним завжди було легко й цікаво.

Особливою пристрастю Євгена була радіоелектроніка та радіозв’язок. Він був справжнім завзятим фанатом цієї справи. Його цікавило все, що було пов’язане з радіозв’язком, технікою, електронікою та можливостями передачі інформації. Він міг годинами розбиратися в технічних деталях, цікавитися новими технологіями, щось налаштовувати, ремонтувати та вдосконалювати. Це було не просто захоплення — це була справа, яку він по-справжньому любив, захоплювався і віддавався до останку.

У 2024-му Євген знову став на захист України. Виконував свій чоловічий обов’язок із захисту держави у складі 152-ої Окремої Єгерської бригади ім. Семона Петлюри, в/ч А4948. Його старший син Олександр теж на захисті України, несе службу у складі 156-го зенітного ракетного полку.

15 серпня 2026 року Євген Шепітько загинув на Дніпропетровщині під час виконання бойового завдання, мужньо стримуючи натиск ворога.

• - Ми з Євгеном прийшли в один день на службу, ми разом проходили злагодження, - сказав побратим Євген. – Наш «Дельта» був завжди там, де електрика, проводи, з’єднання. Коли надійшла звістка про загибель побратимів, сказав собі: «Тільки не Жека!» Але… Дуже важко хоронити своїх побратимів…

Євген залишив по собі не лише пам’ять про військову службу та професійний шлях. Насамперед залишився добрим, веселим і щирим чоловіком, люблячим батьком, надійним товаришем і людиною, яка мала особливе захоплення та горіла ним усім серцем. Його згадують як людину, яка вміла дружити, підтримувати, жартувати й залишатися собою за будь-яких обставин.

Пам’ять про Євгена Шепітька назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів, побратимів та всіх, хто знав його особисто.

21 серпня – день жалоби у Золотоніській громаді.

***

Черкаські