Місто, до якого хочеться повертатися знову

21 серпня 2026 р. 16:14

21 серпня 2026 р. 16:14

Чи можна побачити рідне місто вперше? Виявляється, так. Для цього достатньо поїхати далеко, а потім повернутися додому.

П'ять років тому золотоніська школярка Діана Кравченко вирушила до США за програмою обміну майбутніх лідерів FLEX – міжнародною програмою, яка дає старшокласникам можливість навчатися протягом року в американській школі та жити в приймаючій родині. За цей час у її житті з'явилися нові країни, міжнародні проєкти, нові знайомства та досвід. Та цього літа найважливішою точкою на її карті знову стала Золотоноша.

Здається, що рідне місто майже не змінюється. Ті самі вулиці, знайомі будинки, парк, повз який проходиш сотні разів. Але варто пожити далеко від дому, щоб побачити все зовсім по-іншому. Саме про це наша розмова. Цікаво було почути не стільки історію про Америку, скільки відповідь на інше запитання: яким бачить рідне місто людина, яка повернулася вже з новим досвідом і зовсім іншим поглядом на світ.

Якою ж Діана побачила Золотоношу після п’яти років? Над відповіддю вона не поспішала. Усміхнулася, трохи замислилася, ніби подумки пройшлася знайомими вулицями, а потім сказала:

• – Та, що розвивається. Спокійна. І з великим потенціалом.

Саме слово «спокійна» прозвучало особливо. Після великих міст, зізнається вона, найбільше дивує навіть не тиша, а особлива неквапливість життя. Тут не потрібно нікуди поспішати. Майже все – поруч, а знайомі вулиці ніби й досі живуть у своєму розміреному ритмі.

На запитання, який звук став для неї справжнім символом того, що вона знову вдома, відповідь пролунала майже миттєво.

• – Українська мова. Коли довго живеш англійською, а потім виходиш на вулицю й чуєш українську, виникає тільки одна думка: «Я вдома».

Після місяців, проведених в англомовному середовищі, мозок ще деякий час автоматично «перемикається» між двома мовами. Але варто почути українську – і все стає на свої місця.

Першим місцем, куди Діана завітала після повернення, став Молодіжний центр. Саме тут вона багато волонтерила, реалізовувала ідеї та зустрічалася з однодумцями. Хотілося просто зайти, привітатися з людьми, побачити знайомі обличчя й відчути, що дім пам'ятає тебе так само, як і ти його.

За словами Діани, Золотоноша не стала іншою. Вона залишилася затишною, компактною і спокійною. Але деякі зміни все ж приємно впадають в око.

• – Мені дуже сподобалося, що дедалі більше закладів стають доступними для людей з інвалідністю. З'являються пандуси, змінюється підхід. Це правильний напрямок розвитку.

Після життя в американському містечку з такою ж кількістю населення вона по-іншому оцінила ще одну перевагу Золотоноші – її компактність.

Тут можна пішки дістатися майже будь-куди. Не потрібно годинами їхати автомобілем лише для того, щоб зустрітися з друзями чи купити необхідне. Те, що для золотонісців давно стало звичним, після життя за океаном починає сприйматися зовсім інакше.

А за українським громадським транспортом сумувала найбільше. За можливістю сісти в автобус чи потяг і без проблем поїхати до Києва, Полтави, Одеси. За тією щирою, невимушеною атмосферою, яка складається із зовсім маленьких деталей, які починаєш по-справжньому цінувати тільки тоді, коли якийсь час живеш без цього.

А ще – за людьми.

За розмовами на базарі, випадковими зустрічами на вулиці, простими українськими діалогами, які створюють особливу атмосферу міста. Саме з таких дрібниць, говорить Діана, і складається відчуття дому.

Порівнюючи Золотоношу з невеликими містами США, дівчина не шукає, де краще. Навпаки, говорить про особливості кожного.

Американські міста можуть похвалитися більш сучасною інфраструктурою, кращою доступністю громадських будівель, але наше місто має те, чого не можна створити за кілька років.

• – У нас дуже гарний баланс між містом і природою. Зелені парки, старі будівлі, церкви – усе це створює особливий характер Золотоноші. Наше місто залишається дуже зеленим.

Водночас вона переконана: Золотоноша має ставати ще доступнішою для людей з інвалідністю. Особливо зараз, коли це питання набуває особливого значення.

Якби до неї на вихідні приїхала американська подруга, маршрут був би зовсім не туристичним.

Парк Шевченка, Собор, Молодіжний центр, ринок, старі вулиці, Школа мистецтв, Будинок школяра, а потім – Дніпро, ліс і природа громади. Саме так, вважає Діана, можна по-справжньому зрозуміти місто.

• – Більшого спектру можливостей для молоді – це те, чого ще бракує.

На її думку, Молодіжний центр уже став місцем, де народжується багато хороших ідей, але активностей, просторів і можливостей для самореалізації молодих людей могло б бути більше. Так само, як і сучасної інфраструктури та ресурсів для освіти.

Після FLEX життя Діани змінилося не лише географічно.

Вона зізнається, що колись намагалася скористатися кожною можливістю, яка з’являлася. Сьогодні ж головна зміна – розуміння власного напрямку.

• – Я зрозуміла найголовніше: якщо багато працювати, можливостей набагато більше, ніж здається. Тепер я вже не хапаюся за все підряд, а обираю те, що справді відповідає моїм цілям.

Найсильніше ж зміни відчула після повернення додому.

Саме тоді вона вперше побачила Україну ніби збоку – помітила речі, якими можна пишатися, і ті, над якими ще варто працювати. На її думку, саме подорожі допомагають не лише відкривати світ, а й краще розуміти власну країну.

Говорили й про освіту.

Діана переконана, що українські школи вирізняються дружнішими класними колективами та більшою повагою до вчителів. Натомість американська система дає учням більше свободи у виборі предметів і рівня їхнього вивчення, що допомагає розкрити сильні сторони кожного.

Наприкінці розмови – невеликий бліц.

– Для прогулянки – Золотоноша.

– Українська.

– Південна Африка.

– Вареники.

– Розуміюча. Бо чим більше бачиш різних людей і культур, тим менше ділиш світ на чорне й біле.

– Каштанами. Це запах мого дитинства.

– Бажання допомагати іншим. Дуже багато людей свого часу підтримали та допомогли мені. Тепер я хочу бути такою людиною для когось іншого.

Мабуть, у цих словах і криється найбільша зміна, яка сталася з Діаною за останні п'ять років.

Можливо, саме так і працюють справжні подорожі. Вони не віддаляють від дому, а допомагають ще більше його цінувати. Бо після найдовших доріг найважливішим залишається місце, де звучить рідна мова, цвітуть каштани і не потрібно нічого пояснювати. Місце, де просто знаєш: ти вдома. Іноді потрібно побачити світ, щоб ще більше полюбити місце, де почалася твоя історія.

Євгенія Васіна

***

Черкаські