У Деньгах відкрили Алею Слави та Алею Надії: місце пам’яті, болю і незламності

25 серпня 2026 р. 10:32

25 серпня 2026 р. 10:32

День Незалежності України цього року у селі Деньги відзначили з особливим відчуттям — болем за тих, кого вже немає поруч, гордістю за наших захисників і надією на повернення тих, хто досі перебуває у полоні або вважається безвісти зниклим.

Саме цього дня у селі відкрили Алею Слави та Алею Надії. Місце, де кожне ім’я має свою історію, кожна світлина нагадує про ціну свободи, а кожна родина — про силу любові.

На відкриття зібралися жителі громади, військові, родини Героїв, освітяни, школярі та представники місцевого самоврядування. Захід розпочався хвилиною мовчання — спільним укліном усім, хто віддав життя за Україну.

Після цього благочинний Золотоніського благочиння, військовий капелан протоієрей Роман Личак освятив Алею Слави та Алею Надії. Перша стала символом вічної пам’яті та вдячності полеглим захисникам, друга — символом незламності й очікування тих, хто має повернутися додому.

На Алеї Слави п’ятеро деньгівчан: капітан Сергій Валовий, солдати Володимир Трибель, Олександр Крамаренко, Євген Андреєєв та Олександр Бузунар.

На Алеї Надії ще п’ять фото, які сподіваємось будуть зняті самими Героями: зниклі безвісти Станіслав Даник, Олег Васільєв, Антон Луста, Василь Куцій, Олег Комаська.

Молитва капелана об’єднала присутніх у спільній скорботі, вдячності та вірі. У цей момент Алеї стали не просто пам’ятним простором, а місцем, де громада може бути разом із родинами Героїв.

До присутніх звернулися староста Наталія Сергієнко та директор Деньгівського НВК Марія Полякова. Їхні слова були особливо важливими для родин полеглих військових та тих, хто щодня живе очікуванням звістки про своїх безвісти зниклих рідних. У промовах звучала головна думка — громада поруч. Не лише у пам’ятні дні, а щодня, у радості й болю, у надії та очікуванні.

Особливо емоційним став виступ Дениса Іващенка — військового, який через війну втратив обидві нижні кінцівки. Герой звернувся до родин полеглих побратимів із теплими словами підтримки та подякував громаді за допомогу.

Саме жителі громади свого часу згуртувалися, аби зібрати кошти на його протезування. Для Дениса ця підтримка стала ще одним доказом того, що сила України — у людях, які не залишають одне одного наодинці з бідою.

До відкриття Алей долучилися й учні Деньгівської школи. Діти декламували патріотичні вірші, говорили слова вдячності захисникам і нагадували дорослим про те, заради кого сьогодні потрібно берегти пам’ять та боротися за майбутнє.

Щемливим музичним супроводом заходу стали виступи учасників художньої самодіяльності Деньгівського будинку культури. Пісні про Україну, втрати, любов і надію звучали особливо проникливо серед світлин Героїв.

Відтепер Алея Слави та Алея Надії у Деньгах — це місце, куди можна прийти, аби згадати, помолитися, подякувати або просто побути в тиші. Це простір, який нагадує: за кожним днем нашої свободи стоїть чиясь мужність, чиєсь життя і чиясь родина, яка чекає.

Створення Алей стало спільною справою багатьох людей. Тож окрема вдячність усім, хто ініціював цей задум, долучався до його реалізації, працював і допомагав створити місце, де пам’ять житиме не лише сьогодні, а й для наступних поколінь.

Низький уклін Героям, які віддали життя за Україну.

Вічна пам’ять полеглим.

Сили тим, хто чекає.

Надії тим, хто вірить у повернення.

Слава Україні!

***

Черкаські