Моє місце сили

26 серпня 2026 р. 10:44

26 серпня 2026 р. 10:44

• Малий
• Середній
• Великий

У наші нелегкі часи людям важливо мати місце, де вони можуть перезарядитися, подумати та отримати нові ідеї. Для когось це мальовничий сад, а для когось- затишне кафе, спортивний майданчик чи навіть тиха вулиця. Цей простір наділяє нас силами у найскрутніші часи та підіймає настрій навіть тоді, коли здається, що він і так на висоті. Він навіює спогади та дарує нові враження.

Захопливим є те, що для кожної людини цей куточок - унікальний, адже ми усі сприймаємо буденність по-різному, та тікаємо від неї у різні схованки. Тож мені стало цікаво: де, у нашому місті, люди знаходять власне «місце сили»? Я запитала жителів Золотоноші різного віку та професій, звідки вони черпають натхнення й енергію, що змушує їх повертатися туди, та які спогади пов’язані з цим місцем і ось які відповіді отримала.

Для студента Нікіти Люшняка таким місцем став молодіжний центр ArtProstir. Юнак зізнається: слухаючи розповіді мами про її підліткові роки, йому складно уявити юність без сучасних можливостей для саморозвитку та спілкування. Саме тому ArtProstir він сприймає значно ширше, ніж просто місце для дозвілля.

• - Я щиро вдячний за те, що в нашій громаді є простір, який дає молоді можливість не лише весело відпочивати, а й розвиватися, знаходити однодумців і розкривати себе з абсолютно неочікуваних сторін. Саме тут я познайомився зі своїми найкращими друзями та коханою дівчиною. Завдяки цьому простору я став тим, ким є сьогодні. Тут я навчився грати на барабанах, разом із друзями створив власний музичний гурт, почав писати вірші, проводити заходи та долучатися до волонтерських ініціатив. Усе це допомогло мені повірити у власні сили, стати більш відкритим і впевненим у собі.

Для невеликої громади, переконаний він, такі місця особливо цінні: вони дають молодим людям можливість не лише відпочивати, а й пробувати себе в новому, знаходити однодумців і навіть змінювати громаду.

Для директорки молодіжного центру ArtProstir Ксенії Шклярової «місце сили» теж не має конкретної адреси. Насамперед це люди — ті, поруч із ким комфортно, безпечно і спокійно, з ким можна не грати жодних ролей і просто залишатися собою. Саме тому її власним місцем сили несподівано стала робота — Золотоніський молодіжний центр.

• - Під час заходів, тренінгів, зустрічей чи навіть звичайного чаювання нерідко ловлю себе на думці: як добре, що я саме тут, поруч із людьми, для яких це місце так само важливе й дороге. Особливо цінним існування таких просторів є сьогодні, в умовах повномасштабної війни. Я переконана, що підлітки та молодь повинні мати безпечне середовище для спілкування, розвитку, навчання й відпочинку. Місце, де можна знайти підтримку, нових друзів, цікаве дозвілля та можливості для самореалізації. Молодіжний центр справді надихає на нові звершення, ідеї та проєкти. Тут народжуються ініціативи, реалізуються творчі задуми та формується активна молодіжна спільнота. Звісно, як і в будь-якій справі, бувають моменти, коли зникає мотивація, виникають сумніви або здається, що щось робиш не так. Але все це відходить на другий план, коли бачиш щирі усмішки відвідувачів, їхню зацікавленість, бажання навчатися та відкривати для себе нові можливості.

• - Коли чуєш це, розумієш, що твоя робота має сенс і приносить користь. Якщо хоча б для кількох людей цей простір став місцем, де вони почуваються потрібними, прийнятими та щасливими, значить, усе робиться недаремно. У мої шкільні та студентські роки, на жаль, подібного місця не було. Саме тому я особливо ціную можливість бути частиною команди, яка створює для молоді щось справді важливе, корисне та сучасне. Попри всі виклики сьогодення, я щиро радію, що можу долучатися до розвитку такого простору та допомагати молодим людям знаходити своє місце сили.

Для голови ММГО «Центр розвитку молоді», керівниці Черкаської філії Асоціації молодіжних центрів України та завідувачка сектору у справах молоді та спорту Оксани Черв’якової місце сили — Кропивна. І ця відповідь має особливу вагу, адже з селом пов’язана історія її родини. Її прабабуся та прадідусь із родини Руденків на початку ХХ століття виїхали звідси до Казахстану за Столипінською реформою. Вони шукали власної землі та кращого життя, однак пережили там голод, а після сталінських репресій у Кропивні від великої родини практично нікого не залишилося. До 2022 року Оксана жодного разу не була в селі, звідки походило її коріння.

• - Я закохалася в ці місця: у неспішну течію річки, захід сонця на горі, літній спокій трав і зоряне небо над ставком. Для мене там ніби зупиняється час. Ці краєвиди бачили й мої пращури, і мені здається, що я дивлюся на світ їхніми очима. Ніби звертаюся до них із словами: «Ми все пережили. Я знову тут. Я живу, радію та роблю все, що в моїх силах, щоб наша громада розвивалася». Кропивна — це місце, де я черпаю натхнення. І я щаслива, що вже п’ятий рік організовую тут молодіжні табори, ділюся своєю любов’ю до цього краю та частинкою своєї сили з іншими.

Для Ніни Коновал, завідувачки дитячого садка «Ромашка», місце сили — це передусім простір спокою і затишку. Місце, де не потрібно відповідати чиїмось очікуванням, можна залишатися собою і просто відновлювати внутрішню рівновагу.

• - Після насиченого робочого дня найбільше люблю повертатися додому. Саме там я можу відпочити душею — у тиші власної оселі або, навпаки, в теплому галасі сімейної вечері. Мені подобається проводити час із рідними: розмовляти про буденні речі, ділитися новинами, жартувати, а інколи навіть сперечатися. Такі моменти створюють особливу атмосферу близькості та дарують відчуття, що ти саме там, де маєш бути. Не менш дорогими для мене є вихідні, проведені на дачі біля річки. Там час ніби сповільнюється. Можна сісти в затінку дерев із цікавою книжкою, насолодитися тишею природи або взяти до рук вудку й вирушити на риболовлю. Навіть не так важливий улов, як сам процес і той азарт, який виникає під час очікування: чи буде клювати, яка наживка спрацює краще і кому цього разу пощастить більше.

Такі прості речі допомагають відволіктися від щоденних турбот, відновити сили й повернути відчуття гармонії. Та коли Ніна замислюється, що ж насправді робить ці місця особливими, приходить до простого висновку: справа не лише в самій локації.

• - Саме рідні та близькі наповнюють будь-який простір теплом, змістом і відчуттям дому. Тому для мене місце сили — це не стільки географічна точка на карті, скільки люди, поруч із якими я почуваюся щасливою, потрібною та справжньою.

Для поліцейської Аріни Гаврилової особливе місце у Золотоноші — Меморіальний парк. Найбільше вона любить його частину, де збирається багато голубів.

• - Мені дуже подобається приходити туди разом із донечкою. Ми прогулюємося алеями парку, купуємо морозиво чи інші смаколики, годуємо голубів і просто насолоджуємося часом, проведеним разом. На перший погляд, це звичайні буденні моменти, але саме з них складаються найтепліші та найдорожчі спогади. Напевно, я зрозуміла, що це моє місце сили, саме завдяки таким прогулянкам. Тут я можу відволіктися від щоденних турбот, заспокоїтися та побути поруч із донькою. Спостерігаючи за голубами, перехожими та життям міста, ніби на мить зупиняєшся і забуваєш про поспіх.

Для неї місце сили - це не обов’язково якась відома чи далека локація. Іноді воно зовсім поруч - там, де тобі затишно, спокійно і де ти почуваєшся по-справжньому щасливою.

Катерина Носенко нині живе в Києві, але Золотоноша залишається для неї містом, куди повертаються не стільки заради конкретних вулиць чи локацій, скільки заради людей.

• - Моє місце сили - це люди, моя родина, - зауважує жінка. І пояснює: - У дитинстві в Золотоноші було не так багато місць для дозвілля. Підлітками ми гуляли біля клумб поруч із кінотеатром «Мир», лазили по трубах за другою школою чи швендяли вулицями, шукаючи будь-який затишний куточок, де можна було посидіти й поспілкуватися. Можливо, саме тому я ніколи не сприймала якесь конкретне місце в місті як своє улюблене. Найкомфортніше мені завжди було поруч із сім’єю.

• - Я найстарша з онуків, тому моє дитинство нерозривно пов’язане з братом і сестрами. Була поруч із ними від самого малечку: гралася, допомагала, іноді сварилася, але завжди любила. Так само дорогими для мене є батьки, тітонька й дядько, бабуся та дідусь. Я дуже прив’язана до своїх рідних, тому, коли повертаюся до Золотоноші, то їду насамперед до них. Мені затишно навіть просто перебувати в їхніх домівках: сидіти на кухні, розмовляти про буденні речі або насолоджуватися мовчанням.

Пані Катерина зауважує, що за ці роки Золотоноша змінилася: у місті з’явилися нові заклади, оновилися вулиці та громадські простори, змінився ритм життя, проте все ж для жінки його головна цінність залишилася незмінною.

• - Моє місце сили — це не одна точка на карті. Це люди, яких я люблю, спогади, які мене зігрівають, і просте, але дуже важливе відчуття того, що я вдома.

Відповіді співрозмовників цього номера довели, що «місце сили» у кожного своє. Для когось це куточок природи, для інших - місце, пов’язане з теплими спогадами, а комусь найбільшу силу надають рідні люди. Незважаючи на наші відмінності, усіх об’єднує одне: потреба мати простір, де ми можемо відчути спокій, радість та натхнення.

Можливо, після прочитання цієї статті, ви задумаєтесь, яке місце найважливіше для вас. Адже інколи воно не потребує довгих пошуків - достатньо придивитися до рідного міста, парку, власної вулиці чи людей поруч. Саме такі місця і моменти допомагають нам не втрачати віру в себе, любити життя і цінувати те, що маємо.

Але на цьому ми не зупинилися і продовжимо вас дивувати місцями сили золотонісців вже у наступній частині нашого матеріалу.

Марія ГУРИНА, Золотоніський академічний ліцей

***

Черкаські