Дід Панас: легендарний земляк-казкар

20 вересня 2026 р. 10:22

20 вересня 2026 р. 10:22

10 червня 1911 року на Черкащині народився народний улюбленець Дід Панас – Петро Вескляров. Казкар, який видрімував хмари.

Був в Україні один добрий дідусь – ні, не Святий Миколай, котрий щиро любив мільйони дітей і, замість заклопотаних батьків, від Сяну до Дону із року в рік переказував кільком поколінням хлопчиків та дівчаток незабутні телеказки. І, виявилося, то була справа державна – витворювати з малечі справжніх українців. Той ритуал майже чверть століття ніщо не могло порушити.

Український актор театру та кіно, популярний телеведучий, “дід Панас” усіх часів та народів, заслужений артист України (1973) Петро Юхимович Вескляров (справжнє прізвище – Пінхус Хаїмович Весклер) народився 28 травня (10 червня) 1911 р. в заможній родині місцевого кравця Хаїма Вексляра. Мешкали вони в комуні Здобутку, на околиці повітового містечка Тальне на Черкащині.

Крім Петра, в сім'ї Хаїма Вексляра народилося ще двійко синів – старший загинув під час Української революції 1917-1920 років, а молодший поліг у 1942 році в боях за Сталінград.

По закінченні школи Петро працював на Київській залізниці. Аби вечорами не нудьгувати, юнак організував у Тальному театральний гурток. Під час гастролей його у самодіяльній виставі побачили актори Черкаського робітничо-селянського театру. Аматор настільки сподобався, що, попри брак спеціальної освіти, хлопця запросили до трупи.

Отже, у 1932-1940 рр. Петро Вескляр служив у Черкаському робітничо-селянському театрі, потім обіймав посади – начальника та художного керівника клубу залізничної станції Гребінка. Коли 1941 р. почалася війна з гітлерівцями, у липні Петра Весклярова мобілізували та приписали до військового похідного театру Південно-Західного фронту. Бойове хрещення трупи, як фронтового театру, відбулося на Бориспільському військовому аеродромі, куди з Києва трупа виїхала із патріотичною виставою “Ключі Берліна”.

Так сталося, що у складі трупи похідного театру Петро Вескляров потрапив в оточення, а згодом опинився у німецькому фільтраційному таборі. Саме там Петро Юхимович змінив прізвище на Вескляров. Хоча батьків актора нацисти розстріляли, йому єврейське походження вдалося приховати, а коли трапилася нагода – й втекти, скориставшись плутаниною. Правдами і неправдами біглому пощастило дістатися до окупованого німцями Києва. Він влаштувався на роботу на залізниці та знову зорганізував… Не, підпільний осередок, а драматичний гурток.

Коли радянські люди загукали: «Ура! Перемога!», – випробування у житті майбутнього діда Панаса були ще попереду.

За те, що актор опинився “на временно оккупированной врагом территории”, компетентні органи вислали Петра Весклярова з Києва подалі. Саме тому в 1946 р. здібний актор опинився аж у Луцьку, де у Волинському обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка служив аж до 1959 р. Столичному акторові у провінції одразу дали службове житло – кімнату в комунальній квартирі.

Згодом Петрові Весклярову надійшло запрошення від дирекції Київського академічного українського театру ім. Франка. Утім, із відповіддю актор не барився. Бо у Луцьку актор пошлюбив секретарку театру Галину і у подружжя народився син Богдан (1949-1996).

Злякалася дружина залишати рідне місто, не підтримала чоловіка, побоялася зніматись із насидженого місця, а наприкінці бурхливої розмови заявила: сина Богдана вона не віддасть, якщо Петро переїде до столиці.

У 1959-му Вескляров переїхав до Києва на постійне помешкання. За його участі з’явилося зо тридцять картин, хоча, подейкують, епізодичних ролей характерник створив із півсотні. Утім, найбільше запам’ятався актор малечі та старшому глядачеві, як лагідний казкар дідусь Панас, відколи з 1962 р. на Українському радіо той вряди-годи почав читати “Вечірню казку”.

Доволі швидко новий образ добре знайомого оповідача настільки сподобався малечі, що було прийняте рішення, і в 1964-1988 рр. у незмінній ролі лагідного діда Панаса на Українському телебаченні актор вів програму “На добраніч, діти”. Ветерани українського телебачення мені розповідали, що у кастингу на роль брало участь 200 осіб, проте за чарівністю і колоритом перевершив усіх Петро Вескляров…

Усміхнений, часом поправляючи розкішні козацькі вуса, у незмінній вишиванці актор звертався до малечі просто із сільської хати, оздобленої вишитими рушниками.

Повсякчас українська вишиванка діда Панаса дратувала партійне керівництво України. Подекуди ведучого звинувачували в націоналізмі, а в 1970-х із десяток разів намагалися замінити. Обурені телеглядачі буквально засипали дирекцію УТ листами, вимагаючи повернути дідуся Панаса на екран.

Лише 1988 р. отримав перше пристойне помешкання – простору квартиру №21 в будинку кіноакторів на вулиці Саксаганського, 24/27. Залишившись без глядача, без сцени, без професії, безжурний дід Панас з усім отим світом не поспіхом прощався. Улітку на початку 1990-х він приїхав до Луцька. Прощатися…

Спочатку казкаря поховали на Байковому кладовищі, але місце виявилося геть непридатне для вічного спочинку – щовесни могилу підтоплювало. Тоді директор цвинтаря, котрий виявився щирим шанувальником діда Панаса, зорганізував перепоховання праху в колумбарії й власним коштом встановив надгробок.

У 2011 р. вдова покійного актора – Ліля Весклярова, емігрувала до США. Кажуть, разом із колишньою дружиною актора з України назавжди виїхав єдиний уцілілий оригінал програми діда Панаса із казкою про перегони Зайця і Їжачка, а сліди українки в Сполучених Штатах геть загубилися.

Довгий час на батьківщині видатного казкаря не було навіть меморіальної дошки, а в Тальному не залишилося його прямих родичів. Лише у листопаді 2022 року в межах процесу декомунізації та дерусифікації в місті Тальне вулицю Крилова було офіційно перейменовано на честь Петра Весклярова.

Роздумуючи над феноменом діда Панаса, скажу:

• - Казка була його зброєю, якою він боронив українських дітей від різного роду ворогів. Він дозволяв нам засинати щасливими і видрімувати радісний світ. Прокидалися і дорослішали ми вже самостійно, без діда Панаса.

Олександр Рудяченко, філолог, культуролог, журналіст

***

Черкаські