Живу між двома світами: «американізація» нашої Жені

25 вересня 2026 р. 15:50

25 вересня 2026 р. 15:50

Минулого року на шпальтах нашого тижневика «Златокрай» з’явилися дописи гімназистки Євгенії Васіної. Їх друкували під рубрикою «Очима молоді». У доробку юної журналістки низка матеріалів про місцеві підприємства та їх визнану на ринку продукцію, золотоніську учнівську молодь, літній підробіток школярів, про новий предмет шкільної програми «Захист України» та його актуальність у нинішній воєнний стан, про вчителя фізвиховання гімназії Володимира Єгорова, про мирне Новоріччя, про інклюзивний центр.

У серпні статей з підписом Жені вже не було. Справа в тому, що талановита десятикласниця пройшла ретельний відбір серед сотень бажаючих старшокласників і єдина з Черкащини отримала путівку за програмою FLEX (навчання майбутніх лідерів) - безплатна програма культурного обміну уряду США для учнів старших класів, яка дозволяє рік навчатися в американській школі та жити в родині з США.

Амбіційна школярка, що яскраво засвітилася на обрії «Златокраю» і за досить короткий час здобула прихильність наших читачів, 8 серпня разом з групою українських старшокласників відбула до США.

Місяць потому поцікавилися: як пройшла адаптація в американській родині, що здивувало і чим здивувала сама нову сім’ю, як американці вшановують День Незалежності України, чим відрізняється навчання в школі, який розпорядок дня, відмінність побуту, з ким подружилася і чи сумує за Україною.

• - Наша група – 20 осіб їхала з Києва до Варшави автобусом. У Львові доєдналося ще 10. З Польщі переліт до Франкфурта – 2 години, а потім ще 9 до Вашингтону. Трохи хвилювалася через 9 годин над океаном, але загалом усе пройшло добре. Навіть змогла поспати. Коли бортпровідники зверталися до мене англійською і я побачила на карті інший континент, тоді зрозуміла, що справді їду до США. Після цього був ще рейс із Вашингтона до Детройта. Саме у Вашингтонському аеропорту остаточно відчула: "Я в США" - навколо були долари, незнайомі магазини, місця та сувеніри. В аеропорту мене зустріла моя host family – приймаюча сім’я. Вони виготовили великий плакат на ватмані і написали англійською “Ласкаво просимо, Женя». Зустрічати приїхала навіть бабуся. Це було приємно. Їх я відразу впізнала, бо ми попередньо спілкувалися по відеозв’язку.

Хочу розповісти про 24 серпня – День Незалежності України. Напередодні ми з моєю американською родиною приготували наші українські гречаники за рецептом із книги Євгена Клопотенка, яку я їм подарувала. А 24 серпня ми повезли їх із собою на зустріч з українськими родинами, які вже давно живуть у США. Усім дуже сподобалися наші гречаники - їх з’їли всі!

Це була неймовірно тепла зустріч. Один чоловік, якому близько 60 років, так співав наш Гімн, що плакали всі. У мене від хвилювання були мурашки по всьому тілу. У такі моменти особливо відчуваєш, наскільки сильно ми любимо Україну, де б ми не були.

Американці ведуть дуже активний спосіб життя, багато часу виділяють на заняття спортом. У нашій школі є чудовий, професійно обладнаний спортзал. У мене тренування з волейболу щодня після уроків. А на уроках фізкультури нам навіть розробляють індивідуальні програми тренувань через спеціальний додаток. Мені це дуже подобається!

Здивували величезні шкільні автобуси, будинки та машини, особливо SUV і pickup trucks. У багатьох будинків немає парканів, а посилки часто просто залишають біля дверей. Також незвично, що люди вітаються навіть із незнайомими та можуть легко почати розмову десь у черзі чи магазині. "How are you?" (як ти?) тут часто просто привітання. Ще я не могла звикнути до drive-through, коли можна отримати їжу чи каву, не виходячи з машини. У магазинах дуже великі упаковки, величезний вибір продуктів, а ціни на полицях вказані без податку. Багато людей також використовують купони під час покупок, щоб отримати знижки.

Дивиною було наскільки поширені recycling bins - багаторазові пляшки та чашки. Це тут просто частина повсякденного життя.

А найбільша "американізація" - це моя англійська. Я вже можу говорити, не думаючи над кожним словом, іноді думаю англійською і навіть уже бачила сон англійською.

Їм було цікаво, що в українській школі розклад може змінюватися щодня. Деякі українські слова їм дуже складно вимовляти, навіть моє ім'я спочатку було непростим.

В Україні розклад може бути різним щодня, а тут у мене один і той самий. Уроки тривають близько години, а між ними лише 5 хвилин. Домашні завдання переважно виконуються на ноутбуці, багато проєктів, презентацій і творчих завдань.

Оцінювання теж інше - A, B, C, D, F замість 12-бальної системи. Тут дуже важливу роль відіграє шкільний спорт: команди, змагання, cheerleaders, вболівальники. Також є багато клубів за інтересами, волонтерських організацій, spirit days (щорічна міжнародна кампанія проти булінгу) та шкільних традицій.

Я прокидаюся о 6-ій ранку, о 7-ій вже виходжу до школи. Навчання триває з 7:35 до 14:35. Часто залишаюся після школи зробити домашнє завдання, а о 16:35 починається волейбольне тренування до 18:35. Близько 19:00 я повертаюся додому, вечеряю та проводжу час із американською сім’єю.

Чи сумую за Україною? Це складно пояснити просто "так" або "ні". Я сумую за українською мовою, друзями, родиною, рідним містом і звичним життям. Відстань змушує помітити те, чому раніше не надавав значення у своєму домі.

Але водночас я дуже багато відкриваю для себе тут. Зараз ніби живу між двома світами. Для мене цей обмін про те, щоб побачити хороше в обох культурах.

Вважаю, що мені пощастило із сім’єю. Вони цікавляться українською культурою, вболівають за Україну, приходять на всі мої ігри і дуже мене підтримують.

Ми разом гуляємо з собакою, займаємося спортом, дивимося щось і багато розмовляємо. Це їхній другий досвід у програмі. До мене вони вже приймали дівчину з України. Host-тато має українське коріння із Західної України, минулого року їздив в Україну до родичів і навіть вивчає українську. Тому вони без вагань вирішили прийняти саме українську дитину.

***

Черкаські