Мої перші зароблені гроші

26 вересня 2026 р. 13:01

26 вересня 2026 р. 13:01

У кожного своя історія першого власного заробітку і власні спогади та асоціації. Хтось носив воду у відрі політницям між рядків, хтось працював на колгоспному току, хтось розгортав зерно по кузову вантажівки під час жнив, хтось …

Працювати фізично ми почали з 12 років. Після уроків у школі учителі вели нас на колгоспне поле збирати помідори, перебирати кукурудзу на току, навесні садити розсаду капусти гектарами, восени – збирати яблука тоннами. Або ж доглядати групу телят на тваринницькій фермі: носити їм корм, вичищати, тягати підстилку. Грошей нам ніхто не платив. Може, зароблене дитячими руками йшло на рахунок школи? Про заборону використання дитячої праці ніхто й не заїкався.

Мій перший заробіток був на плодоконсервному заводі. Нас 16-річних студенток училища не відправляли будувати залізницю чи бути підсобниками на будівництві. Але, за кличем комсомолії, ми створили будзагін. Бо якже ж це так, щоб у такому престижному інтелектуальному закладі та самосвідомість була на низькому рівні! У розпал літньої заготівлі овочів на консервному заводі робочі руки були, ой як, потрібні. Ми – дешева робоча сила, без категорій, розрядів, а значить і доплат. Працювали у дві зміни: перша з 6.30 ранку до 15.30, друга – 15.30-22.00. Виробничі операції в цеху чергували між собою щодня – загрузка, лінія, вкладання 3-літрових банок в металеві сітки, мийка, вигрузка.

На загрузці треба було з 5-кілограмових ящиків висипати огірки у великі ванни. Лопасті мили овочі, і вони йшли по транспортеру у цех.

• - Ну наша Лілька сьогодні дурочку включила і прошарилася зміну, - сміялися дівчата дорогою в автобусі.

• - А що ж вона відчебучила?

• - Абсолютно нічого. Познайомилася з хлопцями, які приїжджають з колгоспу вивантажувати ящики. І каже: «Хлопці, сьогодні майстер сказав огірки висипать прямо в мийку!» Ті ж і повірили. Водій це діло прогавив, бо зачепився язиком з приймальницею. А коли прийшов, упрілі хлопці з язиками на плечах ледь дихали. Зате Лілька гигикала біля них, розповідаючи якусь придибенцію.

Так могли не всі. У кого який хист. Наша Лілька була ось така: де розумом, де хитрістю, аби тільки не руцями. І яким же було здивування усіх одногрупниць, коли через кілька десятиліть ми дізналися, що наша така собі фіфочка Лілька придбала будинок у селі. Чоловік працює трактористом, а вона тримає сім кізок!!!

Коли огірки, як мурахи, повзли конвеєром, їх треба було не просто схопити і напхати банку, а ще й вихвачувати строго за розміром, сортуючи. Дехто із студенток умудрявся ще й їсти їх, а дехто – зробити огіркову маску.

Якось нашу зміну, усіх до єдиної, незалежно від того, хто на якій операції стояв,викликали в кабінет директора. Він був дуже розлючений. Коли ми запхалися, то побачили на столі закатану банку з огірками, серед яких між цілими плавав один недоїдений.

• - Я не буду розбиратися, хто саме це зробив? – намагався якомога спокійніше говорити керівник. – Але, якщо ще раз таке повториться, - з усієї бригади зніму денний заробіток. А якби ця банка в торгівлю дійшла? Це ж удар по репутації заводу! Усього колективу! Плюс штрафи санепідстанції!

• - Так, це брак!- погодилася наш комісар загону. – Але ж на лінії стоять 16-річні дівчата, які вперше на заводі. Норма ж для них однакова з професійними досвідченими працівниками! Ми – студенти. Не завжди у гуртожитку встигаємо собі приготувати їсти. Підриваємося після п’ятої ранку, бо треба встигнути на автобус і о 6.15 зайти до цеху. Обідня перерва о 12-ій годині. А ви б втрималися, коли кишки марш грають, не пожувати хоч огірок?

Не знаю, чи вплинули ці слова на директора, але до штрафів не дійшло.

Найважче було у складі готової продукції. Надриваючись, ми вручну штовхали перед себе металевий візок з плоскою платформою, на якій стояла сітка із 90-та трилітровими банками. Пхали, аж очі на лоба лізли. Інші дівчата виставляли банки, перекладаючи ряди фанерними листами. Стелажі височіли аж під самісіньку стелю високого цеху. Пригадую, саме у таких умовах на виживання ми навчилися готувати собі їжу нашвидкуруч. Яйця варили у півлітровій банці, опускаючи в неї кип’ятильник. Таким же способом у нас готувалася і картопля в мундирах. А ще ми заливали кип’ятком суп харчо з пакетика, бо мівіни ще не було. Найбільш ходовою стравою був хліб з варенням та чай.

І мали ми за цю непосильну роботу трохи більше трьох рублів за зміну. Кому пощастило працювати на наклейках на жерстяні банки із полуничним джемом, що йшли на експорт, тому платили по 7. (Тими наклейками у нашому гуртожитку були обліплені усі шкафчики, тумбочки, полички, навіть внутрішня сторона вхідних дверей). Звичайно, нам студентам, котрі мали 30 рублів щомісячної стипендії (а хто й не мав), це були достойні гроші. А основне, студзагонівці позачергово отримували ордери на гуртожиток. Якщо винайм квартири вартував 50 рублів на місяць, то кімната у гуртожитку – 9 рублів на навчальний рік. Економія для батьківського бюджету суттєва!

Романтики у студзагоні ми не бачили. Ні про яке кіно чи танці, чи якісь побачення мова не йшла. Приїздили о 23-ій після другої зміни і падали, як дрова. Навіть суботи були робочими. Тільки ті дівчата, хто відпрацював у першу, міг собі дозволити піти на танці суботнього вечора.

Однак вишуковували час, щоб позасмагати на сонці. Ухопиш щось у торбу на перекус (в основному це було соняшникове насіння смажене) і біжиш на річку. Морською засмагою у 80-ті було не прийнято хизуватися, але ж ми в цехах сонця не бачили, тому й прагнули хоч якось ухопити шматок літа.

Щороку на урочисту лінійку Першого дзвоника у навчальний заклад традиційно приходив директор заводу. З грамотами. Дякував за роботу, запрошував наступного літа знову на підприємство. Про інцидент не заїкався.

Перші три тижні вересня училищне студентство залучали на садово-польові роботи у довколишні колгоспи. Отримані там гроші ми акумулювали на спільні зимові екскурсії до столиці. Це був спільний заробіток і спільні витрати.

Мої перші зароблені гроші… У сучасних дітей заробітки інші. Та від ціни отриманого прямо залежить і ступінь витрат. Дармове розвіюється швидко, без жалю та економії, наліво-направо. Не беруся судити сучасне виховання, та діти мусять знати ціну заробленої гривні.

***

Черкаські