Перші веломашини – самокати: номерні знаки і податки

25 жовтня 2026 р. 10:24

25 жовтня 2026 р. 10:24

Поява велосипеда в Україні — це захоплива історія, де один і той самий транспортний засіб спершу був розкішною іграшкою для еліти, а згодом став головним рятівником і трудягою для українського села.

Для заможних людей велосипед з'явився наприкінці 1860-х років. Тоді це була абсолютна екзотика, яка коштувала захмарних грошей. Вважається, що найперший велосипед в Україні з'явився у Львові у 1867 році. Його привіз із Парижа львів'янин Михайло Мрозовський і подарував спортивному товариству «Сокіл». Це була дерев'яна машина конструкції П'єра Мішо. У 1869 році, перші велосипеди («самокати») з'явилися у продажу в Одесі та на вулицях Києва. Таку розкіш собі могли дозволити тільки аристократи, великі землевласники, купці та багата міська інтелігенція. Один велосипед коштував як хороша корова, а іноді й як пара коней. Наприкінці 1880-х та у 1890-х роках у Львові, Харкові, Києві та Одесі відкриваються «клуби циклістів», будуються треки (циклодроми). Щоб їздити містом, панам доводилося складати іспити з водіння та купувати спеціальні номерні знаки!

Для українського селянина велосипед тривалий час залишався чимось чужим і недосяжним. До Першої світової війни в селі велосипед був дивом. Якщо він там і з'являвся, то тільки якщо його привозив місцевий поміщик, чиновник або заїжджий студент. Селяни часто ставилися до цієї «чортової машини» з підозрою. На Західній Україні велосипеди стають доступнішими завдяки європейському імпорту. Селяни, які заможнішали або їздили на заробітки, купували вживані чи простіші європейські ровери. Справжнім народним транспортом для всього українського селянства велосипед став лише після Другої світової війни. Головну роль у цьому відіграв Харківський велосипедний завод (ХВЗ). Хоча перші моделі там почали випускати ще у 1920-х, саме у 1950-х роках з'явилася легендарна модель «Україна». Одним з перших власників біцикла в Харкові був Лев Чарторизький, який виїхав вранці 6 липня 1888 р. до Києва за маршрутом: Харків-Полтава-Кременчук-Золотоноша-Переяслав-Бровари-Київ, пройшовши шлях завдовжки 500 верст і ввечері 8 липня був зустрінутий публікою у Києві. У коментарях преси зазначалося, що велосипедист сильно втомився та засмаг.

Дами не мали і цієї можливості: їм дозволялося кататися лише за межами міста і в полях. З 1892 року всі заборони були скасовані: велосипедисти мали змогу без перешкод пересуватися по всьому місту. А з 1895 року дозвіл на вільне пересування містом отримали й велосипедистки. Життя велосипедистів початку ХХ ст. затьмарювала необхідність отримувати своєрідні права, відвідувати курси і отримувати знаки на свої веломашини.

На початку XX століття на Черкащині велосипеди перестали бути дивиною — їх почали використовувати поштарі, заможна молодь, а згодом з'явилися і перші правила дорожнього руху для велосипедистів (реєстрація та отримання номерних знаків у міській поліції).

Дізнатися про появу першого велосипеда в Україні та на Черкащинінаштовхнув пост Оксани Медалієвої у групі «Золотоноша повітова» соцмереж.

«Що ж до Золотоноші та повіту, то нам ще не зустрічалась інформація про місцевих "диваків", які мали велосипеди. Натомість наш підписник надіслав нам фото занадто унікальної речі - номерний знак на велосипед, та ще й виданий у Золотоноші (!) в 1956 р. Справа в тому, що кожен велосипед, з часу його появи на дорозі - повинен був мати номерний знак. Так було на початку ХХ ст. і продовжувалося до 1960-х рр.»

Велосипед з номерними знаками мені довелося бачити у кінці 70-х. Та веломашина була добротною і кардинально відрізнялася від сучасних: висока якість металу, широке шкіряне сідло, велике кермо і номерний знак! Його власницею була Галина Синьоок (1914 року народження). Вона велично всідалася на двоколісний транспорт. Зручний, бо відносно невисокий, і надійний. Як розповідає її онука Наталія, яка вже розміняла сьомий десяток, бабуся ним дуже дорожила, кататися не давала, «бо ще поб’єш». Молодший син баби Галини – Григорій, намагався навчити свою наречену на ньому їздити, але та тільки падала. Втім вона, 83-річна нині, й досі пам’ятає марку самокатки – “Мінськ».

На жаль, дізнатися появу номерного велосипеда у маленькій Синьооківці сьогодні вже не можна.

***

Черкаські