«Свою роботу люблю і міняти не хочу»: авантист Анатолій ГУЛІЧ

26 жовтня 2026 р. 09:50

26 жовтня 2026 р. 09:50

Тракторист Гуліч з розряду тих людей, хто звик сумлінно працювати, ретельно і відповідально виконувати поставлені завдання на відведеній локації, не підводити товаришів, майстрів, керівництво і – залишатися в тіні.

Він працює у приватному підприємстві «Базис плюс» майже 7 років. Анатолій з когорти тих школярів, які здобували професійні навички за шкільною партою. Старшокласники 9-10-х класів один день на тиждень замість звичайних уроків відвідували міжшкільні навчально-виробничі комбінати (МНВК) у містах, а в селах – проходили виробниче навчання на базі школи. Анатолій, як і всі його однокласники Дмитрівської школи, мав вибір спеціальності: «Водій автомобіля» (категорія «С» або «В») чи «Тракторист-машиніст широкого профілю». Наприкінці випускного класу школярі централізовано складали теоретичний і практичний іспити інспекторам Державної автоінспекції. Оскільки керувати вантажівкою чи автомобілем до 18 років закон забороняв, випускникам видавали посвідчення із зазначенням дати і спеціальним штампом: «Дійсне з... (дата досягнення 18-річчя)». Для багатьох підлітків у 90-х роках це була унікальна можливість безкоштовно здобути реальну професію та водійські права ще до закінчення школи. І гріх було нею не скористатися.

• - Практику проходив на автомобілі «Газ-53», - розповідає. – Не знаю, чи зараз ще десь такі й збереглися. Хоча тоді, якщо чесно, думав: «Нащо воно мені здалося?!»

Втім, як довело життя, водійська справа стала для Анатолія Гуліча основним джерелом зайнятості та забезпечення, надійним шматком хліба.

Маючи посвідчення тракториста після школи влаштувався працювати на тваринницьку ферму колгоспу «Більшовик». Звідти ж – мобілізація на строкову службу. Після двох років обов’язкового військового вишколу звільнився і влаштувався у потужну агрокомпанію «Кернел». Працював у напрямку меліорації.

• - Мав добрі заробітки, але не подобалися часті відрядження по Україні, дома практично не бував, - пояснює причину «розлуки».

На той час Анатолій вже став сімейною людиною. Познайомився з майбутньою дружиною Юлією і переїхав до Золотоноші. Підписав 3-річний контракт на службу у місцевій військовій частині. Дружина працювала продавцем.

Після закінчення контракту працевлаштувався на КП «Міськводоканал», а потім перейшов у приватне підприємство «Базис плюс». Тут йому вручили ключі від тракторця міні-навантажувача «Авант», що може залежно від видів навісного обладнання та насадок виконувати різні типи робіт. Нову гідравліку та кілька ричагів і кнопок опанував дуже швидко. Особливо після того, як поспішив і рано натиснув на кнопку, а все гілля висипалося поруч із вантажівкою, не в кузов. Довелося наново його згрібати.

• - Спочатку було важкувато, особливо взимку: роботи багато, часу на сон не вистачало, - зізнається. – Залежно від кількості опадів доводилося чіпляти то відвал, то мітлу для чистки снігу. Бувало, що тільки прийдеш додому, поїв, переодягнувся, а тут знову на роботу викликають, бо «аврал».

У «Базисі» роботи вистачає: підмітання прибордюрної частини дороги, вантаження гілля, листя, сміття, розчищення тротуарів від снігу, завантаження порубаних дров для ВПО.

Як розповідає Анатолій, сміття протягом року. Може взимку, десь на період морозів непотребу на контейнерних майданчиках трохи меншає. Але це якийсь день-два, а тоді знову завал.

• - Важче працювати взимку, - розповідає. – Багато треба чистить: починаю із Згарів, лікарня, школи, садочки. Вісім годин злітає, як одна мить. Це коло важливих об’єктів пройшов, а снігу знову насипало. І тобі треба все по-новому.

Буває, що його зелений багатофункціональний «Авант» виходить з ладу. Каже, якщо поломка незначна, то рукави засукав і сам відремонтував, а якщо серйозна – викликають сервісну службу із столиці.

У сім’ї Гулічів підростає дві доньки: Софія і Мар’яна 16-и та 9-и років. Дівчата обожнюють ті рідкісні години, коли тато вдома. Тоді вони усі разом відправляються у ліс по гриби чи на риболовлю. Збирає білі, польські, маслюки, опеньки; «несерйозних» не бере. Їх з дружиною консервують, заморожують, або ж просто роздають тим, хто не може вибратися в ліс на тихе полювання. «У грибну пору встигаю й на роботі, й у лісі. Місця вже знаю!» Але найчастіше – на дачну ділянку у передмісті. Це його віддушина, місце сили, бо робота на городі – це для нього в насолоду. Зазвичай, це субота-неділя.

• - Навіть, коли у суботу викличуть на роботу, я швиденько справлюся із завданням і тоді з обіду вдома, - усміхається стримано. – Дякувати Богу, що не зобиджає здоров’ям.

Сусіди Гулічів по багатоквартирному будинку на вул. Шевченка знають про любов Анатолія до квітів. Біля їхнього під’їзду вони квітують протягом року, до самісіньких морозів. А щоб пенсіонери могли довше насолодитися красою, змайстрував і встановив лавку.

• - Та ні, нічого не думаю змінювати у житті. Важко, звичайно. Але я вже звик крутити кермо. Нікуди не піду. Тим більше, мені довірили новенького «Аванта», я людей не підведу.

Попри велику зайнятість і напружений графік роботи керівництво та колеги щороку вітають Анатолія Гуліча з Днем автомобіліста.

• - Директорка Олена Козлова грамоту вручає і завжди премію виділить, - каже з гордістю. – Приємно, що шанують і цінують мене, як спеціаліста. Хотілося, щоб і люди шанобливіше ставилися до працівників господарських служб.

***

Черкаські