Донька не дочекалася тата: на щиті доброволець Вячеслав Лещенко

28 жовтня 2026 р. 09:30

28 жовтня 2026 р. 09:30

27 жовтня – день жалоби в Золотоніській громаді. До Меморіального парку міста прийшло багато мешканців мікрорайону Струнківка, вчителів школи №3, побратимів із 118 бригади, друзів молодої сім’ї Лещенків.

Рвалося серце від болю, бо біля домовини тата стояла його 6-річна Анютка. Дівчинка можливо й не пам’ятає татових міцних рук і батьківського тепла, бо Вячеслав став на захист рідних та країни, коли їй ледь виповнилося 2 рочки.

Золотоноша. Тут минуло його дитинство, тут формувався його міцний чоловічий характер. Тут він ріс у великій дружній родині: мама Ніна Іванівна, брати – Олександр і Руслан, люблячі бабуся Ліда та дідусь Іван. Саме родина виховала у ньому відповідальність і працьовитість. Турботу про близьких.

• - Навчався у школі №3. Був старанним учнем і хорошим другом. Після закінчення школи мріяв про військове училище. Але життєві обставини склалися інакше. Вячеслав рано пішов працювати, аби забезпечити свою родину. У «Екомаркеті», де влаштувався, зустрів свою майбутню дружину Тетяну – жінку, що стала його долею. У лютому 2019 року вони одружилися. Вячеслав був люблячим чоловіком і надійною опорою для дружини. Турботливим сином і братом. А згодом у їхній родині з’явилася донечка Анютка. Маленька дівчинка стала найбільшою радістю батька. Він мріяв про майбутнє. Придбав будинок, розпочав ремонт власного житла. Хотів облаштувати затишне сімейне гніздечко. Попереду – купа планів, щасливих сімейних днів, - розповідала коротку біографію Героя ведуча Маргарита Лазарєва.

Та прийшла війна. У лютому 2022 року Вячеслав Лещенко став на захист України. Не вагаючись, добровольцем долучився до територіальної оборони. Після навчання та злагодження проходив службу у 118-ій бригаді. Згодом із побратимами підрозділу тримав оборону на одному з найнебезпечніших напрямків: поблизу Микільського під Вугледаром на Донеччині.

24 січня 2023 року солдат Вячеслав Лещенко вступив у бій з російськими окупантами. Він виконував бойове завдання: зупинити танки, що проривалися на Вугледар.

А вдома його чекали. Втім, замість звістки від коханого, Тетяна отримала страшні слова: зник безвісти.

• - Безвісти – це не загинув. Це значить, є надія. Надія, що живий, - чіплялася в думках за останній шанс молода дружина.

Минув січень, лютий… Зима, весна… Ще одна зима, іще одна, іще… 3 роки 8 місяців і 24 дні невідомості! 1361 день очікування, болю, молитов, надії.

І звістка, яка не принесла полегшення, а лише остаточно розбила серце: збіг за результатами ДНК.

• - Наше місто у скорботі, ми прощаємося з нашим захисником, - сказав у виступі заступник міського голови Олександр Флоренко. – Важко уявити, як жила ці тисячу днів сім’я. Чому на цій війні гинуть такі молоді хлопці? Їм би радіти життю, ростити дітей, а вони – на щиті. Хто дасть відповіді на ці питання? Кожен захисник, хто віддав життя за Україну, закарбував своє ім’я золотими літерами у визвольній боротьбі. Серед них – ім’я Вячеслава Лещенка.

• - Він був на дуже складній ділянці фронту, - додав побратим, заступник командира. – На жаль, ми не можемо особисто подякувати Вячеславу за стійкість. Але ми зобов’язані продовжити нашу спільну справу, нашу спільну боротьбу.

• - Збідніла золотоніська земля на добру людину, - виступила вчителька Вячеслава Валентина Боченкова. – Він мав прекрасні риси характеру: відповідальність, самостійність, щирість і відвертість. Дорога родино, розділяю ваш біль.

У липні 2023-го Вячеславу виповнилося б 30. Навіть до цього скромного ювілею він не дожив пів року.

Свій вічний спочинок Вячеслав Лещенко за волею рідних знайшов на Струнківському кладовищі.

16-а година 27 жовтня. Біля Дерева надії людно. Дружина, донька, брати Вячеслава зняли жетон солдата. Остання надія, що воїн повернеться і зробить це власноруч, - згасла.

***

Черкаські