Дмитро ДРАЧУК: повернувся на щиті після 20 місяців невідомості

30 жовтня 2026 р. 08:22

30 жовтня 2026 р. 08:22

Золотонісці прощалися із Дмитром Драчуком - воїном, який віддав своє життя за свободу, незалежність і територіальну цілісність України.

Дмитро Володимирович народився 7 липня 1982 року в Дніпропетровську. У дитинстві разом із родиною переїхав до Білої Церкви на Київщині, де минули його шкільні роки.

Після закінчення школи його життєвий шлях привів до Золотоноші. Тут він вступив до технікуму, де здобув фах меліоратора.

Згодом Дмитро пройшов строкову військову службу. Прагнучи присвятити себе служінню закону та правопорядку, вступив до Академії Міністерства внутрішніх справ, яку закінчив із кваліфікацією юриста.

Після навчання розпочав службу в Золотоніському відділі поліції, у підрозділі оперативного розшуку. Сумлінно виконував свої обов’язки, користувався повагою колег.

У 2014 році, з початком бойових дій на Донбасі, Дмитро став на захист України. Він неодноразово вирушав на фронт, знову й знову свідомо обираючи шлях воїна, який боронить свою державу.

Проходив службу у військовій частині А4955. 11 січня 2025 року поблизу села Ясенове на Покровському напрямку Дмитро Володимирович загинув під час виконання бойового завдання.

Йому навіки 42. Майже 2 роки родина жила в невідомості, не втрачаючи надію, що Дмитро повернеться додому. І він повернувся, але не сам. На щиті. Як вірний син свого народу, як незламний воїн, як безстрашна людина.

Його життя обірвалося на війні, але пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто знав його, працював поруч, стояв із ним у строю. Він віддав найдорожче - власне життя - за Україну, за її свободу та майбутнє.

-Діма, друже, мала за честь працювати з тобою! Вічна тобі пам'ять і шана. Боляче...- висловила співчуття колишня колега по правоохоронних органах Ірина Харіна. І додала: Сьогодні день, коли болить … Золотоноша проводжає в останню дорогу двох моїх знайомих, друзів — Олександра Янченка та Дмитра Драчука. З Олександром ми колись разом навчалися хімії, з Дмитром — працювали пліч-о-пліч. У кожного з них було своє місце в моєму житті, свої спогади, які тепер назавжди залишаться в серці. Нестерпно боляче, коли у засвіти йдуть ті, з ким пов’язана частинка твого життя. Коли слова втрачають сенс, а на душі — важкий смуток і невимовний біль… Світла пам’ять вам, хлопці! Нехай земля буде пухом, а ваші душі знайдуть вічний спокій.

- Скільки болю і терпіння, це пережити . Мій сусід. Щира, дружня людина була. За що...- у скорботі сусідка Дмитра Наталія Філоненко.

Сьогодні Золотоноша схиляє голову в скорботі. Ми прощаємося з Дмитром, але не з пам’яттю про нього. Його шлях назавжди залишиться свідченням мужності, відданості та готовності стати на захист рідної землі.

Висловлюємо щирі співчуття матері - Надії Павлівні Драчук, сестрі - Вікторії Володимирівні, дядькові - Сергію Миколайовичу Савенкову, дідусеві - Петру Яковичу Чуприні. Усім рідним, близьким, друзям і побратимам Дмитра.

Розділяємо ваш біль і схиляємо голови перед тяжкістю цієї втрати. Нехай світлі спогади про Дмитра, його мужність і відданість Україні допоможуть вам вистояти в ці важкі дні. Нехай пам’ять про нього завжди буде живою, а вдячність за його подвиг передається наступним поколінням.

Поховали Героя за волею рідних на Струнківському кладовищі.

***

Черкаські