Почати спочатку

14 листопада 2026 р. 13:21

14 листопада 2026 р. 13:21

Максим виховував доньку сам. Його дружина подалася за кордон з коханцем, залишивши 6-річне дівча на колишнього чоловіка. Нині Марійка вже доросла. Закінчила університет, працює в ІТ – сфері. Вони звикли усі проблеми, будь-які ситуації обговорювати ввечері за чашкою чаю. І хоча донька мешкає у Києві, їхня сімейна традиція лишилася: щовечора дівчина телефонує, аби розповісти, як промайнув її день в мегаполісі, та поцікавитися, що відбулося у батька протягом дня.

• - Я придбала тобі гарну сорочку, - повідомила. – Знаю, вона тобі дуже пасуватиме.

• - Навіщо? – здивувався. – У мене їх достатньо.

• - Ні, це нарядна, для особливого випадку, - наполягала. – Ось, до прикладу, підеш на побачення.

• - Марійко, - розсміявся. – Ну який з мене кавалер?

Максим і справді мало цікавився жінками. Шукати мачуху для доньки він не планував, бо зовсім зневірився у справжніх, чесних стосунках.

• - Тату, навіть не переч мені. Тобі усього 45 років! У тебе ще життя попереду.

За кілька днів Макс зайшов на сайт знайомств. Не обирав. Зареєструвався і залишив свої дані, зазначивши: «Для спілкування, а далі як складеться!»

На його анкету відгукнулася Лідія – самотня жінка з їхнього міста. На першій зустрічі Макс відзначив для себе, що Ліда – серйозна і виважена панянка, має визначені плани і налаштована на ґрунтовні стосунки. Блукаючи вуличками міста, вони говорили про дітей ( мала дорослого сина), про роботу, про набридливу самотність. За тиждень – друга зустріч, у кафе. Ділилися спогадами студентського життя, спостерігаючи як за вікном тікають від раптової грози перехожі, а по шибках стікають холодні небесні сльози.

• - У суботу я запрошую тебе у гості, - сказала кандидатка на супутниці. – Подивися, як живу, поспілкуємося у домашніх умовах.

• - Тату, як добре! - зраділа Марійка стосункам, що зароджувалися. - Обов’язково вдягни нову сорочку, ти в ній красень. І не панікуй: все, що не робиться – усе на краще.

Максим довго вибирав у супермаркеті вино. Яке придбати? Біле чи червоне? Солодке чи напівсухе? Дороге чи з дешевших? Купив за середньою ціною. Ще й торт «Дамська примха».

Ще з порогу вловив аромат запеченої курки, а може, то було м’ясо.

Втім до столу ніхто не запрошував. Ліда пройшла в кімнату, Максим за нею. Поставив пляшку і торт на журнальний столик. Жінка, яка симпатизувала, розпочала розмову:

• - Макс, ми з тобою дорослі люди. Маємо життєвий досвід. Тому будьмо відверті. Квартира, в якій ти мешкаєш, чия власність?

• - Квартира моя. Донька має власне житло у столиці. Ми його придбали разом.

• - То у тебе є кредит?

• - Ні, немає. У нас були заощадження від проданого обійстя моїх батьків в передмісті.

• - А колишня дружина має долю?

• - Ні, квартиру придбав після розлучення, - відказав і поцікавився: - А до чого усі ці розпитування. Я почуваю себе як у слідчого в кабінеті.

• - Зрозумій, перед тим, як зробити виважений крок у житті, я повинна з’ясувати для себе усі деталі. Яка в тебе зарплата?

• - Зарплата у мене – моя, - Макс ледве стримував себе, аби не вибухнути гнівом.

• - Але чи достатньо ти отримуєш, аби забезпечувати сім’ю? – наполегливості їй не позичати.

• - Можеш бути спокійна, - запевнив і уточнив єхидно: -А ми вже плануємо сім’ю?

• - Маю дорослого сина, який ще в пошуках себе. Він – художник-початківець. Творча людина. Мріє про власну студію, виставковий зал. Йому треба стартовий капітал для поштовху, для розвитку.

• - Треба. А я тут яким боком? – вдав, що не второпав, а сам відчував, що його наміри терплять фіаско.

• - Ну як же? Коли ти береш жінку під своє крило, ти зобов’язаний перейматися її проблемами.

• - А твій син – проблема?

За стіною почулися кроки. До кімнати увійшло мамине дитя. Високий юнак з довгим скуйовдженим волоссям, у спортивних штанах і м’ятій футболці. Відчувалося, що сьогодні натхнення хлопця обійшло десятою дорогою, і він пробайдикував битий день.

• - Це мужик із сайту? – зневажливо кинув у бік Максима.

• - Сонечко, - розпливлася в усмішці Лідія, - ти вже прокинувся?

• - Давай щось на стіл, їсти хочеться.

Для Макса такі стосунки були як дикість. А привітатися, познайомитися, поспілкуватися?

Він рвучко підвівся.

• - Мені пора, - сказав рішуче, - гарного вам вечора.

Дорогою зателефонував доньці, яка переймалася і чекала дзвінка про батькові враження. Вислухала мовчки, не перебивала. А потім відказала:

• - Який ти в мене молодець, тату! Ти вчинив дуже мудро. Якщо у тих людей є розум, то вони усвідомлять свої помилки. А якщо нема, то це їхня біда.

Але Максима це вже не обходило. Лідія зателефонувала наступного дня. Пропонувала поговорити на нейтральній території. Проте Макс заблокував її номер.

Він погоджувався з нею в одному: ми вже не в тому віці, щоб говорити натяками. Тим більше, жити, щоб утримувати чиєсь несамостійне чадо.

За тиждень Макс поїхав до столиці. Марічка вже давно запрошувала відвідати разом Співоче поле. Вони блукали алеями і розмовляли, розмовляли… Пригадували, що ось такими рожевими тюльпанами тато вітав з днем народження, а отакі жовті любила бабуся. Казала: «У кожному них заховалося сонечко».

• - А давай посидимо на траві, - звернула Марійка на стрижений газон. Роззулася і побігла босими ногами. – Тату, давай зі мною, - покликала.

• - Та ні, якось не солідно, - озирнувся.

• - А де написано: що солідно, а що не солідно? – запитала жінка, що сиділа на простирадлі, підставивши лице сонцю. – Давайте вдвох. Вдвох не так «не солідно».

Вона легко підхопилася на ноги, підбігла і потягла за руку Максима. Шовкова трава лоскотала ноги і нагадувала безтурботне дитинство. Першою здалася Марійка, впала, захекавшись. Згодом підійшов і тато.

• - Давайте знайомитися. Я - Максим. Це моя донька Марійка.

• - А мене звати Софія. Гостюю у сина. Він повинен мене забрати автівкою. А хочете, він може вас підвезти? Вам у який район?

Вечір вони вчотирьох продовжили у кафе. Три години тому незнайомі люди знаходили масу спільних тем.

Так буває? Так буває! Якщо після багатьох випробувань долі ви не закриваєте свою душу на сім замків, якщо продовжуєте вірити, що все найкраще у житті – у вас ще попереду.

***

Черкаські