вологість:
тиск:
вітер:
«Я перейшла на рідну мову»: історія Кристини Шевченко
Паляниця – назва української хлібини чи звичайне слово? А може код національної безпеки? У перші тижні російського вторгнення слово «паляниця» стало кодовим для українців. Через особливості української фонетики росіяни не можуть вимовити пом’якшені «ц» і «л», так стало простіше відрізнити їх як потенційних диверсантів.
Кристина Шевченко – уроджена харків’янка. 24 лютого 2022 року разом з чоловіком і трьома маленькими дітьми вони виїхали з рідного міста і оселилися в Золотоноші.
-
- Я народилася у російськомовному Харкові, - розповідає. – У нашій сім’ї усі спілкувалися російською. Однак бабуся, яка мене виховувала, була вчителькою української мови і літератури. Тому українську я знала завжди, але соромилася нею говорити.
Вона навчалася у російськомовній школі, хоча табелі видавали українською. Тож, однокласники, зачувши від неї українську говірку чи бодай якесь одне слово, - насміхалися: «Село!» Були й образи. Тому дівчинка-підліток намагалася «акать» та «гекать», аби уникнути кпинів та влитися в колектив.
-
- До 8-го класу я навчалася в україномовній школі у Люботині, де ми жили з бабусею, а потім довелося перевестися у Харків, - уточнює.
Кристина закінчила 2 вузи: Українська інженерна педагогічна академія та педагогічний університет ім. Г. Сковороди. Обидва заклади з російською мовою викладання.
У вересні 2023-го працевлаштувалася у Золотоніський міський будинок культури. У колективі вимушену переселенку прийняли дружелюбно. Особливо здружилася з Анною Ярешко, яка дуже допомагала оформити документи, ходити по різних інстанціях.
-
- А чому ти не говориш українською?- дивувалася Аня. – Я ж чую як ти спілкуєшся із службовцями! Ти ж знаєш і розумієш рідну мову!
-
- Я соромилася, - зізнається. – Дуже. Моя українська – неідеальна. Ми надто зросійщені. І тільки коли я повністю перейшла на українську мову, ще більше відчула наскільки ми зросійщені!
Однією із причин остаточно прийнятого «мовного» рішення став факт: «Я прийшла працювати в КУЛЬТУРУ (!), де нема місця нічому російському».
Мабуть, це було знаково: 9 листопада – День працівників культури та аматорів народного мистецтва і водночас День української мови і писемності.
Протягом першого місяця роботи прийшло усвідомлення: можу говорити українською. Вона все більше використовувала українських слів у телефонній розмові з братом, котрий залишився у Харкові. Хоча терпіла насмішки.
6 жовтня 2023 року. Масований обстріл Харкова. Центр міста. Стара забудова. Загинула бабуся і її 10-річний онук. Жінку знайшли в коридорі, а хлопчика – у його ліжку, де він спав, укрившись ковдрою.
-
- Для мене це був удар, - зізнається. – Щось клацнуло в голові і я зрозуміла, що з цими нелюдами не хочу себе ідентифікувати. У мене троє дітей вдома!
Вона прийшла додому і заявила чоловікові Олександру й дітям. «Я переходжу на українську. Не смійтеся наді мною. Це буде важко, але я буду старатися!»
Маленькими кроками, але з кожним днем все впевненіше Кристина вживає тільки українські слова, словосполучення, репліки, звороти. У нашій розмові жодного разу не різонув вухо ніякий росіянізм. Золотоніські діалекти типу «балакала» - проскакували.
-
- Знаєте, мені з дитинства подобалися назви квітів українською. Це таке миле звучання: троянда, конвалія, жоржина, - усміхається. - Це захоплювало завжди!
Якось влітку вона підвела очі до неба й із захватом вигукнула чоловіку: «Поглянь, який яскравий Чумацький шлях!» А потім зловила себе на думці, як це звучало раніше. І не могла згадати.
«Перебудова» зайняла десь місяців зо три. Нині вона й думає вже українською.
-
- У Харкові лишилася прабабуся, яка народилася в росії. Телефоную їй часто і вже не можу сказати й слова чужинською мовою. Помітила, деякі почала забувати. На щастя.
Дякуючи бабусі, Кристина мала поняття про українські фразеологізми. Але тільки в Золотоноші відкрила для себе, що люди вживають їх повсякденно. А вже з приказок Ані Ярешко готова скласти збірку: «Сухо, як в роті у чайки» (коли замучила спрага), «Робить, аж гай шумить». Тепер і сама кидає усталені словосполучення.
Моя співрозмовниця охоче ділиться секретами вивчення рідної мови:
-
- База в мене була, а далі велику роль зіграло україномовне середовище. Ще один з факторів – читання художньої літератури: у нас була велика домашня книгозбірня і в Харкові я любила відвідувати бібліотеки.
За 3 роки на українську перейшли й діти. Найтяжче було 8-річному наймолодшенькому Льові, старші - Емілія і Давид, котрі навчаються у спеціалізованій школі №1, безболісно перейшли на іншу мову. Особливо комунікабельна Емілія, яка зранку до вечора перебуває в україномовному середовищі: школа, танці, подружки. Давид же для збільшення лексичного запасу протягом літа читав художню літературу, бо як твердо переконана мама, це допомагає удосконалити граматику. «Закінчився сахар», - каже Льова і тут же чує: «Ні, синку, у нас закінчився цукор!»
Кристина Шевченко з родиною: історія переходу на українську мову та формування українськомовного середовища для дітей. Фото: З особистого архіву Кристини Шевченко
Кристина вимоглива до себе й своїх пізнань у мові. Строго оцінюючи свої знання, самокритично виводить собі 8 балів.
-
- Хочу викорінити росіянізми, які ми вживаємо підсвідомо, навіть не помічаючи, що ці слова – чужинці, - ділиться бажанням. – Російська – як хвороба, як пухлина, яку важко викорчувати, позбутися.
-
-Ти для мене такий приклад, - захоплюється позицією колеги Євген Гонза. – Людина, яка 33 роки розмовляла російською, висловлює думку краще, аніж деякі корінні золотонісці.
-
- Я від тебе жодного разу за 3 роки не чула навіть речення російською, - дивується директорка міського Будинку культури Віта Лелека.
Вона знає, що її українська ще далека від ідеалу. Втім, компліменти друзів тішать і мотивують.
Коли чує російську у маркеті, на вулиці, - її тригерить. Але зауваження людям не робить, тактовно мовчить, хоч усе її нутро протестує.
-
- Людина – це істота, яка любить свій комфорт, - переконана. – Щось змінити, хоча б мову, - це вийти із зони комфорту, із звичного, із усталеного. Щоб вийти – себе треба ламать! Не кожному це під силу. Це мусить бути свідомий вибір!
Сподіваюся, наша розмова з неординарною мамою 3-х дітей Кристиною Шевченко, змусить задуматися, що мова — це не просто спосіб передачі інформації чи набір граматичних правил. Це душа народу, його генетичний код, пам’ять поколінь та фундамент, на якому тримається державність. Сьогодні питання мови вийшло далеко за межі шкільних уроків чи побутового спілкування — це питання нашої ідентичності, свободи та виживання. А нині – це ще й наша зброя!
«…І в цей тяжкий в країні час, зігріє віра в мову нас. А мова є! Бо мова є! Вона воює за своє! За мову, за родину, за рідну Україну!»
***
Джерело: zoloto.city
Новини рубріки
У поліції Черкащини спростували інформацію про аварію зі службовим авто
20 листопада 2026 р. 14:00
В Умані у пасажира авто виявили пакетики з наркотиками
20 листопада 2026 р. 14:00
На 2–5 % можуть зрости ціни в магазинах та аптеках Черкас через нові вимоги до укриттів
20 листопада 2026 р. 13:31