вологість:
тиск:
вітер:
Про дефіцит робочих рук і непрості реалії аграрного бізнесу
У сільському господарстві є свій годинник. Він не показує точного часу, а підказує, коли час виходити в поле, коли сіяти, коли чекати дощу, а коли вже не можна втрачати жодної хвилини. Його стрілки рухаються разом із погодою, землею та сезоном.
У фермерській ж справі є ще й своя арифметика. Спочатку потрібно вкласти гроші в насіння, пальне, добрива, підготувати землю, провести посівну, доглядати за посівами, зібрати врожай. А потім - продати вирощене й розрахуватися за всіма зобов'язаннями. Здавалося б, проста послідовність. Та сьогодні в українського фермера ця формула дедалі частіше не сходиться.
До прикладу, у господарстві Володимира Хвиля із Хвильово-Сорочина врожай є. Зерносховища заповнені, продукція чекає на покупця. Натомість реалізації немає, а разом із нею - і коштів, щоб розрахуватися з людьми та стабільно продовжувати роботу. Саме такою непростою арифметикою нині живе далеко не один фермер України.
За плечима Володимира Васильовича - понад два десятиліття власної справи, досвід керівництва колективними сільськогосподарськими підприємствами та переконання, що майбутнє України нерозривно пов'язане із землею.
Професійний шлях Володимира Хвиля розпочався задовго до створення власного підприємства. Працювати в аграрній сфері він почав ще за часів колективних господарств, де з 16 років працював механізатором. У його трудовій біографії - КСП імені Чапаєва, КСП «Деньгівське», а згодом став і директором СТОВ «Деньгівське». Досвід управління, розуміння виробничих процесів і знання сільського господарства зрештою привели до рішення започаткувати власну справу.
У 2004 році Володимир Хвиль заснував ПП «Хвиля». Відтоді він є керівником підприємства. За цей час змінилося чимало: економічні умови, технології, вартість ресурсів, підходи до роботи. Незмінною залишилася основа господарювання - вирощування сільськогосподарських культур: пшениця, кукурудза, соя, соняшник.
Проте все ж було цікаво як змінювали підходи за роки роботи? «По-всілякому, - каже фермер, - намагалися не відставати від життя. Господарство не може стояти на місці, адже сільське господарство постійно змінюється, а разом із ним доводиться шукати нові рішення».
За 22 роки роботи Володимир переконався: фермерство - справа, у якій досвід важить багато, але без готовності пристосовуватися до обставин далеко не заїдеш.
На запитання про типовий робочий день Володимир Васильович спершу навіть не знаходить однозначної відповіді. Бо описати його кількома словами непросто. Робота починається ще зарання, а далі - залежно від того, що потребує уваги саме сьогодні.
Однак останніми роками до звичних господарських турбот додалася ще одна проблема - нестача працівників.
-
«Зараз немає робочої сили, то доводиться інколи і самому працювати за всіх: і на техніці, і в полі, і на складі», - розповідає фермер.
Дефіцит кадрів він називає однією з головних проблем сучасного сільського господарства. Повномасштабна війна лише загострила ситуацію, але, на його думку, проблема має й глибші причини. Людей у селах стає менше, багато хто прагне переїхати до міста, знайти там роботу й облаштувати життя.
Найбільш напруженими для господарства є весняні місяці - березень і квітень, коли потрібно вчасно провести посівну, а також осінь - вересень, жовтень і листопад. Саме тоді зосереджується найбільше польових робіт, і зволікання може коштувати врожаю. У цей період особливо відчувається, наскільки важливо мати команду. Адже навіть досвідчений керівник не може одночасно бути всюди.
Якщо говорити про цьогорічний сільськогосподарський сезон, то, на думку Володимира Васильовича, з погляду вирощування культур він для господарства був нормальним. Проте справжні труднощі починаються після збору врожаю. Фермер говорить про проблему, яка сьогодні болить не лише його підприємству, а й багатьом аграріям: відсутність належних можливостей реалізувати продукцію.
-
«Склади забиті під стелю, а продукцію нікому не треба. Реалізації немає, достойної ціни немає», - описує ситуацію фермер.
Виходить парадокс: господарство виконало свою основну роботу - виростило й зібрало врожай, але отримати за нього кошти не може. Продукція залишається на складах, а разом із нею фактично замороженими стають і вкладені в неї гроші.
Продавати за будь-якою ціною Володимир як і більшість українських фермерів не погоджується. Адже за кожною тонною зерна стоїть собівартість, у яку входять насіння, пальне, інші матеріальні ресурси та праця людей.
-
«Якщо я купив солярку за 50 гривень, то не буду ж продавати її за 30. Так само, якщо собівартість пшениці шість тисяч, я не можу продавати її за три», - пояснює він свою позицію.
Здавалося б, усе очевидно. Однак наслідки такої ситуації значно ширші, ніж просто неможливість отримати прибуток. Фермер опиняється перед необхідністю розраховуватися з постачальниками та працівниками, не маючи для цього достатньо обігових коштів. Володимир зізнається: найбільше морально виснажує саме це.
-
«Ти закупив посівний матеріал, пальне, вклав гроші, а продажу немає. Продукція є, а грошей немає. Немає чим із людьми розрахуватися. І вони думають, що ти просто не хочеш платити, що ти погана людина. А де взяти гроші, якщо немає реалізації?» - говорить він.
У цих словах - одна з найскладніших сторін фермерської праці, про яку нечасто замислюються ті, хто бачить лише засіяні поля й зібраний урожай. За зовнішнім результатом стоїть складна фінансова відповідальність, а відсутність продажів може поставити під загрозу не лише прибуток, а й подальшу роботу господарства.
Фермер переконаний: аграріям потрібні не стільки дотації чи інші форми підтримки від держави, скільки справедлива ціна на вирощену продукцію та реальні можливості її продати.
-
«Нам дотацій не треба. Нам потрібна нормальна ціна на реалізацію», - наголошує Володимир.
Він також із занепокоєнням говорить про конкурентні умови для українських аграріїв на міжнародному ринку. На його думку, українське сільське господарство має величезний потенціал, але без належних умов збуту та підтримки виробників його буде дедалі складніше реалізувати.
Чи може кожен стати фермером, якщо навчитися працювати із землею, технікою та технологіями? Володимир Хвиль вважає, що знання й навички можна здобути, але справжнє господарювання все ж ближче до покликання.
Мабуть, саме тому, попри труднощі, він продовжує працювати у цій сфері вже понад два десятиліття. На запитання, що найбільше подобається в роботі, відповідає коротко: усе. Адже якби справа не приносила задоволення, навряд чи він присвятив би їй стільки років.
Водночас фермер не приховує, що найбільше виснажує моральний бік нинішньої ситуації. Коли ти зробив усе необхідне, виростив урожай, але не можеш перетворити результат своєї праці на кошти для подальшого господарювання, це випробування не лише для бізнесу, а й для людини особисто.
Попри всі труднощі, Володимир Васильович не сумнівається: українське сільське господарство має майбутнє. Він переконаний, що аграрна галузь залишається однією з основ економіки країни. Адже промислові підприємства можуть зупинятися, змінюватися або втрачати ринки, а потреба людини в їжі нікуди не зникає.
-
«Чи вугілля, чи метал є, а їсти людині хочеться завжди», - зауважує фермер.
На його думку, Україна має всі передумови для розвитку аграрного виробництва. Проте важливо створити умови, за яких господарства зможуть не лише вирощувати продукцію, а й вигідно її реалізовувати.
Окремо говорить і про майбутнє сіл. У навколишніх населених пунктах дедалі менше людей, які готові працювати на землі. Є одноосібники, невеликі господарства, але людський ресурс скорочується. І це проблема, яку не вирішити лише сучасною технікою. Бо навіть найкращий трактор не замінить усіх людей, які потрібні для повноцінної роботи господарства.
За 22 роки керівництва власним підприємством Володимир Хвиль бачив, як змінювалося українське село та сільське господарство. Він працював у часи колективних господарств, пережив трансформацію аграрної системи, створив власне підприємство й продовжує господарювати попри нові виклики.
Сьогодні його склади наповнені зерном, але це не привід для спокою. Бо справжній результат фермерської праці вимірюється не лише зібраним урожаєм, а й можливістю його продати, розрахуватися з людьми та підготуватися до наступного сезону.
Напередодні Дня працівників сільського господарства історія Володимира Васильовича вкотре нагадує: за кожним урожаєм стоїть не тільки праця на землі, а й величезна відповідальність за справу, яку потрібно втримати навіть тоді, коли обставини складаються не на користь господаря.
***
Джерело: zoloto.city
Новини рубріки
У поліцій спростували ДТП за участю правоохоронців на Черкащині
20 листопада 2026 р. 14:05
Два пакетики під час обшуку: в Умані виявили пасажира, який міг мати з собою наркотики (ФОТО)
20 листопада 2026 р. 14:05
У поліції Черкащини спростували інформацію про аварію зі службовим авто
20 листопада 2026 р. 14:00