Усе майбутнє - під гранітною плитою

21 листопада 2026 р. 13:17

21 листопада 2026 р. 13:17


Не про таку старість мріяла Катерина Павлівна. Ой, не про таку. Та вона взагалі не задумувалася про неї. Упевнено тримала в руках вудила долі і була впевнена, що все складатиметься строго за її планом. Але життя розпорядилося по-своєму. І від того, неочікуваного повороту, було нестримно боляче і гірко…

Катерина очолювала у колгоспі тваринницьку ферму. Як говорили у селі, ходила в начальстві. На будь-яких зборах завідуюча ферми – у президії, у пошані, у славі. Запрошують колгоспне керівництво на районне свято Обжинок – і Катерина Павлівна поміж них. У її домі завжди було вдосталь молока, сиру, масла, молодої телятини. А треба голові задобрити районне начальство «доюном», то Катерина вмить нашпиговувала багажник сільським продуктом. Мали з Миколою єдину доньку – Валентину. У навчанні дівчина здібностей не проявляла, але переходила з класу в клас місцевої восьмирічки з Похвальною грамотою. Хіба ж відмовиться директорка школи від дармового м’яса чи ковбас? А коли Валя закінчила з відзнакою 8-ий клас, то Катерина Павлівна накрила святковий стіл для усього педагогічного колективу.

  • -Ти куди вступатимеш? – допитувалися однокласники.
  • -Ще не знаю, - відмовляла дівчина байдуже.

«Куди мама всуне!» -додавали пошепки хлопці.

Катерина «всунула» Валюшку у культосвітнє училище, «щоб вивчилася на бібліотекарку і поїхала з цього села». Вчилася дівчина так собі, без інтересу, знала, що сесію закрити допоможе мама з її безграничними можливостями.

На третьому курсі Валентина вийшла заміж. Хлопець був із сусіднього села. Як не сердилася Катерина, як не сварила доньку, але вдіяти вже нічого не могла. Валя була вагітна. Весілля відгуляли гучно. Хіба ж могла завфермою оминути та не покликати усю сільську еліту: голову колгоспу, парторга, голову сільради, директорку школи, головного - економіста, бухгалтера, зоотехніка та ветеринара. Усі потрібні люди! А молодь? Ой, та що з тих парубків та дівок взяти? Вони ж не заробляють ще! Що зможуть подарувати?

Валентина пішла жити до свекрів. Катерина приклала руку, щоб для доньки з’явилося місце у сільській бібліотеці. Якось так раптово завідуюча-пенсіонерка зірвалася з теплої насидженої місцинки та й забажала заслуженого відпочинку.

Народився хлопчик. Катерина Павлівна забрала молодих з дитиною до себе, щоб Валюшці було біля мами легше і зручніше. А те, що зятю доводилося щодня по 8 кілометрів добиратися на роботу – її менше всього хвилювало.

  • -Залишатися у нас ви не зможете, бо це спадщина твого брата, - якось сказала доньці, - тому будемо зводити вам власний сучасний будинок.

І закипіла робота. Вантажівки одна за одною підвозили будівельний матеріал. У понеділок на ділянці з’явилася силікатна цегла, у вівторок – пісок, щебінь. І так чи не щодня. До осені викопали котлован і заклали фундамент. Зібрати врожай на ділянці допомогла «швидконаймана» бригада, що працювала за могорич.

Як тільки сніг зійшов із землі, новобудова знову ожила. Мулярі гнали стіни, підсобники тягали цементний розчин. Іграшковою видавалася поруч хата сватів із стандартом 6 метрів на 9.

Молоді не переймалися, де взяти гроші, де знайти достойних фахівців, чи вистачить матеріалу. Усе було в руках відмінного виконроба – Катерини Павлівни. До зими Валюшка з чоловіком та сином справили вхідчини. Гучно і з розмахом.

Навесні завфермою привезла саджальну бригаду. За годину посадили і картоплю, й буряки, й городину. Валя ледве встигла картоплю відварити та нарізати квашених огірків до привезених матір’ю копченостей. Випили по чарці-другій, а там і третій, щоб родило. Таким же макаром і пололи, й вбирали город. За могорич.

За рік Валюшка народила другого сина. Чоловік почав заглядати в чарку, та й Валя була не проти гульок і застіль…Усе частіше у них збиралися куми і друзі. З приводу – Новий рік, Старий рік (Василля), проводжали Святки, Жіночий день, Першотравень, Івана Купайла.. І без приводів – субота: каша, юшка…

До Катерини Павлівни стали доноситися чутки, що у Валентини з’явився кавалер.

Та сім’я дала тріщину. Чоловік уже не уявляв життя без оковитої: чи то звичка, чи заливав горе зрадженого. Сини виросли і подалися вчитися. А Валюшці наче руки розв’язали. Усе більше вона пропадала в п’яних компаніях. Не зупинила її й смерть чоловіка. Навіть на поминках не втрималася, напилася і людям не подякувала, що прийшли провести її Григорія в останню дорогу.

Дякували сини, що приїхали попрощатися з батьком. Бачили, до чого докотилася їхня мати. Жаліли. Забрали на лікування. Після пройденого курсу Валентина протрималася десь пів року. І в будинку, й на городі дала лад. Ще й до матері їздила допомагати. Але той просвіток тривав усього пів року. А далі – за старе.

Спину не було. Хлопці виїхали на заробітки за кордон.

З роботи Валюшку вигнали. Бо й сільську бібліотеку вона перетворила на забігайлівку, де частенько тусувалися друзяки по чарці.

… Поховала доньку Катерина поруч з могилою зятя. За рік звела пам’ятник, гроші на який прислали онуки. На похорон до матері не приїхали. Соромно людям в очі дивитися, «померла від горілки». Колись добротний будинок, що виріс як з води, скрипить нефарбованими віконницями. Нефарбовані двері сумно дивляться у порослий бур’янами двір. Гуркає одірвана буревієм шиферина. Ото тільки сусідські коти забредуть випадково на обійстя, та й вертаються голодними, облизня піймавши.

Помилки вчать краще, ніж поради. Але чи потрібна та наука Катерині Павлівні вже зараз, коли майбутнє, у яке вона вкладала, - лежить під гранітними плитами. Чи такої старості вона бажала? Чи про таку одиноку печаль мріяла? Навряд чи. Вороття немає. Як і немає її родини. Є лишень стежка, натоптана і широка, на кладовище, де лежить її донька, зять, свати, і чоловік. А зрідка вечорами зателефонують онуки з-за кордону, і вона їм розкаже, що посадила на могилах батьків чорнобривці, бо півонії вже одцвіли…

***

Реклама

Усе майбутнє - під гранітною плитою

Джерело: zoloto.city