«Якщо жінки чогось і не вміють, то обов’язково навчаться. Для нас немає нічого неможливого..»

16 жовтня 2024 р. 15:44

16 жовтня 2024 р. 15:44

Свого часу Дарина Остапенко з відзнакою закінчила факультет дизайну та конструювання Київського Національного університету біоресурсів та природокористування і навіть встигла трохи попрацювати на інженерній посаді. А цього року вступила на навчання до Ніжинського професійного аграрного ліцею. Не на кухарку-кондитерку чи, перукарку-модельєрку, професіям яких тут теж навчають. Дарина навчається у групі майбутніх трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва й, інтегровано, водіїв транспортних засобів категорії «С». Наявність у водійському посвідченні цієї категорії дозволяє кермувати вантажними автомобілями. І хоч водійського стажу в Дарини достатньо, сісти за учнівську лаву її змусили певні обставини…

Дарина з чоловіком Андрієм займалися фермерством. Ще як тільки одружилися, придбали старенького, але надійного тракторця ЮМЗ-6, незабаром ще одного, вже новішого, з набором причіпного обладнання. Якщо Андрій працював на одному тракторі, то Дарина сідала за іншого чи була за кермом автівки. І з мотоблоком вона теж добре справляється.

«Тренувалася їздити на старенькому «Запорожці», який нам віддала моя мама, – з усмішкою згадує дівчина. – Ох же ж і дісталося йому, бідному, поки навчилася. Зате тепер легко за кермом нашого Renault Logan. Як настає посівна чи збиральна, то з Андрієм, бувало, звечора домовляємося, хто на якому тракторі поїде…»

Та почалася повномасштабна війна й Андрію довелося взяти до рук зброю. Натомість Дарина зі свекром продовжують обробляти землю.

«Зернові цього року вродили непогано, - ділиться тонкощами свого господарювання фермерка. – А ось картопля через посушливі весну й літо вродила гірше, ніж торік. І для ягідників треба було організувати привізний полив. Наше село хоч і невелике, однак розташоване поблизу важливої транспортної артерії зі жвавим рухом, якою я не можу пересуватися без відповідної кваліфікації…»

«А, втім, у ліцей я прийшла не тільки за посвідченням, – продовжує розповідати Дарина. – Мені важливо на професійному рівні знати будову сучасної техніки. Це ж механізми, й вони виходять з ладу, нерідко ще й у непідходящий момент, коли треба швидко провести посівну чи зібрати вирощене. Хочу детально вивчити причини ймовірних технічних поломок, щоб розуміти, як вони можуть впливати на роботу всього механізму, а, головне – вміти самостійно швидко їх усувати. Раніше переважно цим займався чоловік. А поки він захищає нашу землю від ворогів, я буду удосконалювати свої фермерські здібності…»

Свою власну гендерну позицію про жінок в агропромисловому виробництві майбутня механізаторка та водійка Дарина Остапенко висловлює чітко.

«Мені завжди було дивно чути про гендерний розподіл обов’язків, професій та уподобань. Це стереотипи, нав’язані нам ще з «совкових» часів. Наші жінки якщо чогось і не вміють, то обов’язково навчаться, для них немає нічого неможливого. Я взагалі не вважаю жінку за кермом трактора чи іншої важкогабаритної техніки чимось особливим. Є й значно важча робота, яку роблять жінки. Мені ж цікаво саме це, інакше б займалася чимось іншим або працювала за дипломом. Втомлююся, але, думаю, що це є в кожній професії, якщо викладатися наповну. Які ще особливості цієї професії? Працюю на себе, заробляю гроші. З професійних «мінусів» – робота просто неба, а ще – ламається техніка і її треба ремонтувати. Тому й прийшла, щоб мені допомогли навчитися це робити професійно…»

«Дарина дуже старанна й відповідальна учениця, - розповідає майстер виробничого навчання ліцею Андрій Кошель.- Вона прийшла до нас вже з чітким усвідомлення того, чого хоче тут навчитися. У їхній групі є й інші учні з певним практичним досвідом за плечами, але в професійному плані вона вже зараз може дати фору декому з юнаків …»

«Розподіл на суто «чоловічі» та «жіночі» професії в нашому суспільстві відбувався ще задовго до того, як людина починала свідомо обирати собі професію й життєвий шлях, – висловлює свою позицію директор ліцею Юрій Єлізаров. – Ще з дитячого садка чи школи дитина чула, що дівчинка – то «гарна хазяєчка», а хлопчик – «сильний захисник». Та й батьки переважно показували своїм малюкам дитячі книжечки з малюнками, де професії гендерно марковані: «механізатор», «зварювальник», «будівельник», але «вчителька», «секретарка», «швачка»... На щастя, це вже у минулому, відтак ми теж починаємо ламати стереотипи. У ході професійної орієнтації, яку проводимо серед школярів, розповідаємо про нові технології та удосконалені програми, про зміну державних стандартів та навчальних програм, про сучасні технології на виробництві, де вже не обов’язково мати, скажімо, фізичну силу, щоб працювати в тій чи іншій професії. Певною мірою, це спрацьовує. Торік, наприклад, випустили ученицю, що навчалася у нас за спеціальністю «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів. Водій транспортних засобів категорії «С». Машиніст крана автомобільного. Стропальник». Натомість цього року на цю спеціальність прийняли вже двох дівчат. Можливо, не всі вони в подальшому працюватимуть за фахом (на жаль, багато керівників-чоловіків ще не готові приймати на виробництво жінок за таким фахом), обмежившись ремонтом власної автівки, але таке рішення вже заслуговує на розуміння й повагу всього суспільства, особливо, в нинішніх умовах воєнного часу…»

Катерина МИХАЙЛЕНКО.

Газета "Вісті"

На знімку: майбутня механізаторка та водійка Дарина Остапенко.

Чернігівські