Ніна Макаренко картоплю копає двічі на рік

04 грудня 2024 р. 10:32

04 грудня 2024 р. 10:32

Ніна Макаренко з призом

— З онуками сиджу, а тут таке! — спішить велосипедом до свого двору в Корюківці 65-річна Ніна МАКАРЕНКО. Дізналася, що привезли приз від «Вісника».

З обіду чергування з онуками приймає друга бабуся.

— О, і газету принесли! — зраділа ще раз, витягуючи з хвіртки «Вісник Ч».

Перш ніж зайти в хату, Ніна Василівна прямує на господарський двір. Випускає з хліва біло-рябо-руде птаство: курей і качок. Гуртом 42 голодні голови. Крякають, сокочуть, кукурікають!

— Почули мій голос, — біжить хазяйка у клуню за зерном. Сипле у дворі зернову стежку.

Город

За сіткою — невеликий город. Сотки дві-три.

— На тому городі два рази картоплю вирощую, — хвалиться.

— Молоду?

— Звичайна дозріває. Білороса, тайфун, тархун, гренада, червона шапочка, королева Анна, конект, — загинає пальці господиня. — І ще якісь сорти були, — махнула рукою. — Перший раз саджаю в квітні, щойно земля прогріється. Вперемішку різні сорти. Стару, з отакими паростками, — відміряє пальцями сантиметрів чотири. — Викопую цю  і 26 або 28 червня саджаю другий раз. Другий урожай збираю в середині жовтня. Другий урожай завжди кращий. Він і чистіший. Перший завжди то жуки з’їдять, то медведка.

Своя хата

Ніна Василівна — педагог на пенсії. Вчителька молодших класів із 40-річним стажем.

Чоловік Дмитро був трактористом.

У нього було ще три сестри. Усі в одній хаті. Я, чоловік, син наш, — перераховує на пальцях Ніна Василівна. — Свекрушина мати, свекор зі свекрухою. Три їхні дочки. Вони почали заміж виходити. І дві кімнати в хаті, одна з них кухня. Сінечки  і коридорчик. Пішли перипетії.

Я зі свекрухою прожила сім років. Не могла до уроків готуватись. Те лягло, те встало, те плаче, те ще щось.

А я хотіла вищу освіту. Свекруха не дозволяла. Казала: «Учитися треба було до того, як заміж вийшла». Я  ж втіхаря документи в чернігівський пед відправила. І вступила на заочне відділення.

Кажу чоловіку: «Давай своє житло купимо». Сама потрошку гроші збирала. Бо в їхній сім’ї була обща каса.

Будинок в Олексіївці. Колишнє село, приєднане до Корюківки. Дуже далеко від центру, я сюди не хотіла. За ті ж 10 тисяч була хата в центрі, з газом. А тут газ з балона, вода з колодязя. Але поряд жив його двоюрідний брат.

Показовий суд

Я поїхала сюди. Свекруха залишила Дмитра рік доробляти вдома, щоб зерно отримати. А він став пити. І 21 листопада збив людину. У них храм на Михайла. Дід ішов додому п’яний. Дмитро п’яний їхав на мотоциклі. Був сильний туман. На смерть.

Суд був відкритий, у клубі. Усе Поліське прийшло, із сусідніх приїхали. Суддя із Сосниці був. Судили показово. Я просила родичів того діда — не простили.

П’ять років дали.

Ну, він не сидів стільки. Я активно добивалася, щоб його випустили раніше. Їздила в Київ до Валентини Шевченко, уповноваженої з прав людини. Їздила до нього на поселення. Поїду на сесію, екзамени здам — і до нього. І на канікули з сином. Хоч він відбував не на одному місці. Усю Україну об’їздили. В Одесі був, у Кривому Розі, у Кіровоградській області, у Вінницькій. І я за ним слідом. Коли вперше приїхала до нього в Чернігів у СІЗО, у мене і досі у вухах той скрегіт, як відкриваються і закриваються двері в камеру. Кабінка, скло і дірочки внизу, щоб говорити через них. Ой, що пройшли…, — береться за голову при згадці Ніна Василівна. — Малий дуже сумував за батьком, і ми їздили до Дмитра часто. Так що обіжений він не був.

Училась чоловічої роботи. Дрова рубала — палець відрубала сокирою. Був у нас хороший хірург Лиходій. Пришив, і палець прижився.

Чоловік був там три роки дев’ять місяців. Влаштувався тут на роботу, у сільгоспхімію. Возив у селах добрива на поля. Отоді в нас з’явилася і донька Олена. У 1990 році. Різниця між дітьми 12 років. Цього року виповнилося 34. Спеціалістка в управлінні соціального захисту.

У 1999 році чоловіка не стало. На роботі його сильно побили. Помітила синяки на спині. А мені не зізнався, друзі на похоронах розказали. Побили перед новим роком, а в січні помер. Стався інсульт. 6 січня, напередодні Різдва. Колядувальники ходили. А вночі йому стало погано. Швидку викликали, а він нетранспортабельний. Кілька днів пролежав, очі так і не відкрив.

Лісова столиця, а дрова привозні

Газ і вода в хату досі не підведені. Фінансів не вистачає, пенсія — до чотирьох тисяч. Балон заправити — тисяча гривень. Вистачає від 1,5 до чотирьох місяців. Улітку стараюся птиці варити у дворі. Дрова — не проблема, аби гроші. Але хто їх попиляє, порубає? Син водій у ДСНС. Торік привіз цілу команду з Києва. За раз попиляли дрова.

Як звести медведку. Рецепт від Ніни Макаренко.

— Виводжу її шкаралупою від яєць. Розкидаю по городу  або в лунки. Вона йде на цей запах, їсть. Її роздирає. Потім трупи знаходжу.

Пивом можна. У банку або пляшку, краще  з-під шампанського. Можна й олії налити,  вона туди залазить і назад не вилізе.

приз №3   Хай не скаче тиск

Ніна Макаренко стала переможницею в третьому розіграші призів акції «Посмикай удачу за хвіст» від «Вісника».

— Виписую газету давно. А листа на розіграш відправити не наважувалася. Дочка не вірила, казала: «Лохотрон!».

У подарунок отримала тонометр. Прилад для вимірювання тиску.

— Я вже місяць тиск не міряла, — радіє подарунку Ніна. — Старий тонометр зламався. Ото так, навмання пігулки п’ю.

* * *

Другий приз від «Вісника», грошовий виграш 500 гривень, отримує Віктор Заровний із села Красківське на Ріпкинщині.

Вікторе Івановичу, чекаємо вашого дзвіночка в редакцію. Домовимось, як вам переслати гроші.

А наша акція «Посмикай удачу за хвіст» продовжується. Уже три переможці радіють подарункам від улюбленої газети. І ще три — уже, мабуть, придумали, як дати раду 500 вісниківським гривням.

Ще два розіграші попереду. Й один — щоб визначити нашого СУПЕРПРИЗЕРА серед передплатників.

Тож не зволікайте і не проґавте свій шанс. Передплачуйте обласну газету «Вісник Ч». На пів року або на весь 2025 рік. Тепер «Вісник» можна не тільки почитати, а й подивитися.

Зразу ж відправляйте абонемент передплати до редакції на акцію «Посмикай удачу за хвіст». Електронна адреса: [email protected] . Поштова адреса: місто Чернігів, вулиця Преображенська, 12. Редакція газети «Вісник Ч».

Додаємо в лист номер телефону і трохи про себе.

І віримо в свою удачу.

Передплачуйте і перемагайте!

Джерело : "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке:

• У прикордонному селі армія рф зруйнувала будинки, церкву і дитячий садок
• Росіяни з дронів скидають замасковані міни в коробках з-під печива
• Росіяни з дрона обстріляли домівки цивільних у прикордонному районі

Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

• Фейсбук
• Youtube
• Телеграм
• Instagram
• Tik-Tok

Схожі новини

Чернігівські