Раніше – локація творчості, нині – осередок релаксу на природі: сьогодення мистецького хутору Обирок на Чернігівщині

27 травня 2025 р. 19:28

27 травня 2025 р. 19:28

До повномасштабного вторгнення хутір Обирок, що на Чернігівщині, жив творчим і наповненим життям. Адже там постійно збиралися творчі люди і відбувалися різні фестивалі, зустрічі й креативні тусовки.

Між тим, уже не перший рік українці живуть в іншій реальності, і хутір Обирок також. І тривалий час про нього нічого не чутно. То невже хутірське життя зупинилося?

Між тим, усе не зовсім так. Про це «ЧЕЛАЙН» розповіла обирянка Марія Семирядченко, яка нині тримає руку на пульсі життя на хуторі та докладає зусиль, аби воно тривало.

У пріоритеті – налагодження побуту

Пані Марія розповіла, що гості на хутір приїжджають, але це вже не стільки мистецький куточок, скільки осередок спокою, відновлення і релаксу на свіжому повітрі посеред лісу й поблизу озера. І обирянська спільнота цим користується.

« Усі знають про Обирок як про місце, де можна зупинитися і відпочити або попрацювати. Контакти переходять із рук у руки – до класних і надійних людей. Це друзі Обирка та друзі друзів Обирка », – розповіла Марія Семирядченко.

Нині вона разом із подругою сконцентрувалися на питаннях організації побуту і наведенні ладу.

« Ми з подругою тут прибираємо, миємо, ремонтуємо, адже дещо завалилося, дещо треба поставити назад. Усі будинки потребують уваги й догляду. І це жахливо, що нас дуже мало. Бо у нас не вистачає рук, волонтерів, зокрема чоловічої сили. Я наймаю робітників, але вони бувають несумлінні. Цього року будемо перефарбовувати деякі дахи, ставити назад паркан. От я була недавно в хаті-хостелі, і там просто зі стіни впав бойлер. То треба відновити. І подібних ситуацій трапляється багато.

Тобто я щодня зайнята підтриманням життя на хуторі, обслуговуванням будинків, а також питаннями виселення, заселення. Також збудували класний простір із лазнею, ми його називаємо тілесним храмом. Бо там дуже добре й затишно. Поставили велику бочку, зробили автентично, круто, з сонячними ліхтариками, то скрізь усе сяє. І це лише за цю весну ми зробили.

Приїжджають дівчата-подруги, відпочивають. Кажуть, що просто прекрасне місце.

Не знаю, що принесе нам це літо й осінь, що буде далі. Але точно знаю, якщо я звідси поїду, то тут усе зовсім зупиниться. То велика відповідальність на мені, бо я єдина, хто тут залишився із обирян, маю на увазі не з місцевих жителів, а з тих, хто приїхав сюди за власним бажанням і вибором », – зазначила Марія Семирядченко.

Водночас вона зазначає, що реалізація деяких побутових проєктів вдається складно саме через брак чоловічих робочих рук. Бо жінки не все вміють, хоч і навчилися виконувати чоловічу роботу. Зокрема, вже вміють косити, вмикати бензопилу, здійснювати нескладні ремонти. Але аби поремонтувати насосну станцію, свердловину чи ще щось – потрібні фахівці.

Замість фестивалів – душевні камерні заходи

Час від часу в Обирку таки відбуваються певні творчі події чи заходи. Зрозуміло, що вже не масштабні та не такі велелюдні.

« Приїжджали режисери, хтось їх наймав із Лондона, аби вони вибрали майданчик, щоб знімати документальне чи художнє кіно. То вони приїздили, дивились, вибирали локації, мали вже заїхати. Можливо, найближчим часом вже приїдуть зі знімальною групою », – сказала Марія Семирядченко.

А із заходів хуторянам запам’яталося свято Купала, що відбулося на березі озера. Хочеться щось влаштувати і цьогоріч. Але Марія Семирядченко не впевнена, чи зберуться люди.

« Щось хочеться таке зробити, але на це теж потрібні час і ресурс. Війна забрала звідси людський ресурс, бо багато наших обирян пішли до війська.

Зібрати всіх докупи в один час в одному просторі нині складно, тому що в усіх свої справи, хтось за кордоном, і війна, на жаль, триває », – сказала Марія Семирядченко.

Але попри нинішню ситуацію і тяжкі часи, обиряни сподіваються, що настане день – і на хуторі знову завирує творче життя, сповнене фестивалів й інших творчих заходів.

Ірина Осташко

Фото зі сторінки хутору Обирок у соцмережі

Чернігівські