«Дім згорів, але серце залишилось». Історія чернігівського прикордоння, яка говорить за всю Україну

11 червня 2025 р. 19:10

11 червня 2025 р. 19:10

Це мала бути історія спокійного життя в одному із сіл чернігівського прикордоння. Але війна зруйнувала не лише хати. Вона вкрала життя, відібрала майбутнє, спопелила дім, залишивши тільки спогади та біль. Це розповідь про Михайла Кошеля, який декілька років тому радів, що його рідний дім дістався молодій родині. І про прикордонника Андрія Самусенка, що загинув у перші дні повномасштабного вторгнення, захищаючи країну. Про Ніну, яка залишилась з шістьма дітьми. І про війну, яка не минає – ні в серцях, ні на землі.

Дім, у якому залишилось серце

Михайло Кошель майже все життя прожив у Тихоновичах. Там народився, там народилися його діти, там до самої пенсії і ще навіть якийсь час після виходу на заслужений відпочинок викладав трудове навчання, креслення та фізкультуру у рідній Тихоновицькій школі. У 2021 році Михайло разом з дружиною залишили рідне село.

Ой як важко далося те рішення! Приймалося воно на сімейній раді усіма разом – ним, дружиною, донькою, зятем: хату в Тихоновичах продати, а переїхати ближче до Сновська, де і проживала донька з родиною.

Чи не шкодував? Звісно, шкодував. Бо у Тихоновичах мусив залишити усе, що було рідним, знайомим, виплеканим, випещеним своїми руками: добротний будинок, доглянуте обійстя і все навкруг… І дарма, що до Сновська аж цілих 25 км, але, на відміну від приміських сіл, Тихоновичі були газифіковані. Хоч і дорого, та за потреби клацнув запальник – і через пів години в оселі тепло, не треба з дровами клопотатися, з так, як тепер тут, на новому місці. Але нічого не поробиш: тішило те, що з дітьми та онуками тепер вони з дружиною бачаться частіше, ніж раніше.

Таке зараз чернігівське прикордоння

А будинок, куди переїхали, хоч і не новий, але досить міцний, не менш затишний, ніж той, колишній. Раділи також достойним покупцям, які знайшлися на їхню тихоновицьку хату. Андрія Самусенка Михайло Юхимович знав з самого дитинства, бо ж той був його учнем у школі. Тому тоді, якраз у передвоєнному 2021-му році, сподівався, що передаючи свій дім молодому подружжю, дасть змогу наповнитися йому щастям, посмішками та дитячим щебетом.

Сподівалося на це і подружжя Андрія та Ніни Самусенків. Придбаний ними будинок був як знахідка для їхньої великої багатодітної родини – батьків, чотирьох донечок Ніни від попереднього шлюбу та народженої у спільному шлюбі Вероніки. Тоді вони не могли приховати радості від того, що будуть господарювати у власному домі. У цій любові та радості молодята очікували на появу ще одного малюка.

Усі сподівалися на добро. Про погане ніхто і не замислювався. Тим більше, ніхто і допустити не міг, що біда прийде від тих, хто був зовсім поряд, за якийсь десяток кілометрів – з росії, кордон з якою і охороняв Андрій Самусенко.

Наш біль, наша гордість

В Тихоновичах, що за 11 кілометрів від кордону, проживає близько 600 людей. Двох молодих хлопців, які служили прикордонниками, вбили в останні дні перед російським відступом.

Андрій Самусенко народився 8 грудня 1992 року в Тихоновичах. Після закінчення у 2012 році місцевої школи вступив до Сновського (тоді ще Щорського) вищого професійного училища лісового господарства. Відслужив строкову військову службу. Був учасником АТО (ООС). Після повернення із зони бойових дій Андрій продовжив службу прикордонником на прикордонній заставі «Гута Студенецька», що розташована неподалік від рідного села.

«За час проходження військової служби Самусенко Андрій Іванович виявив себе як сумлінний військовослужбовець, відданий народу України, вірний конституційному обов’язку та справі охорони державного кордону. З любов’ю ставився до Батьківщини, поважав та дотримувався традицій українського народу та Державної прикордонної служби України.

Добре організовував та здійснював обмін інформацією в інтересах охорони державного кордону з дільничними інспекторами поліції, співробітниками інших правоохоронних органів та посадовими особами органів місцевого самоврядування. Неодноразово приймав участь в затриманні порушників законодавства України з прикордонних питань». Так згодом напишуть про Андрія Самусенка у «Книзі пам’яті органів системи МВС».

Прощання із Захисником

Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, головний сержант Андрій Самусенко був одним із тих прикордонників, які першими прийняли бій з російськими загарбниками. Потім була оборона Чернігова. Вже місяць наші захисники мужньо стояли на його підступах. У їх числі – група прикордонників 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого, які 28 березня 2022 року прийняли свій останній бій.

Того дня о 7.40 Андрій Самусенко був серед семи наших Героїв, які віддали своє життя за Україну. При черговому виконанні бойового завдання, переміщаючись на службовому транспортному засобі до місця несення служби група військовослужбовців прикордонного наряду потрапила в засідку диверсійно-розвідувальної групи російської федерації. Ворог застосував протитанкову та крупнокаліберну зброю, якою вразила авто наших прикордонників.

Тоді разом з Андрієм загинув і його односельчанин, друг дитинства та однокласник штаб-сержант Антон Мягкий. Також серед загиблих були уродженець села Семенівка (Менщина) капітан Станіслав Патютко, молодший сержант Василь Ткаченко (Великий Щимель, Сновщина), головний сержант Павло Шекера (Городня), головний сержант Михайло Гук (Нові Боровичі, Сновщина), майстер-сержант Ігор Овдій (Сновськ). Ці воїни – не просто імена у списках, не просто спогади. Вони – наша гордість і наш біль. Вони – символ відваги, вірності присязі й самопожертви.

Гинуть стіни, але не воля

Як Ніна Самусенко пережила втрату чоловіка – відомо лише їй. Тоді, наприкінці березня 2022-го, сам Господь тримав її в своїх обіймах. Заради донечки, заради ще тоді не народженого синочка. Малюк з’явився на світ вже після загибелі татка. Андрій з ним так і не встиг побачитися.

Біль не відпускає Ніну, але водночас за клопотами їй ніколи «розкисати», бо кому, як не їй ставити на ноги дітей? Якщо старші вже багато в чому самі дають собі раду та ще й мамі допомагають, то за меншими треба око та й око. Веронічка вже першокласниця, а Андрійкові (сина Ніна назвала на честь загиблого чоловіка) майже три рочки. Родина привчалася жити та хазяйнувати на власному обійсті без батька. Від вівторка, 20 травня, нема вже того будинку, якому так раділи всі чотири роки тому. Він згорів разом зі ще двома сусідніми. Сталося це внаслідок вибухівок, якими ворог атакував fpv-дронами.

Пережили справжнісінький жах і натерпілись страху – ніхто не міг заснути, оскільки бахкало до третьої ночі. У декількох хатах були прильоти, позносило дахи. У багатьох оселях повилітали вікна. Але, дякуючи Богові, обійшлося без жертв.

Ніна Самусенко з дітьми у ті хвилини якраз мчали автівкою до сусідньої Іванівки. А ворожий дрон, наче переслідуючи їх, також полетів туди і вцілив саме в той будинок, куди і прямували Самусенки.

«На жаль, будинок, де я народився, орки зірвали і він згорів цієї ночі», – так Михайло Кошель прокоментував жахливу новину, яку прочитав у соціальній мережі.

Чернігівщина тримає удар

Чернігівщина – прикордонна область. Її Сновська, Городнянська, Семенівська, Новгород-Сіверська, Корюківські громади мають безпосередній вихід до кордону з ворогом і тому їх села перебувають на самій лінії вогню. Там обстріли – не новина, а щоденна реальність. Але люди тримаються попри все. Дрони. Артилерія. Вибухи. Пожежі. Страх. Там діти вчаться бігати в укриття, а не на перерву. Там старенькі ховають хліб у льохах. Там життя – на виживання. Це Україна. Це не «десь там», а якщо не тут, то зовсім поряд. Це – зараз.

Росіяни продовжують атакувати Чернігівщину. Протягом тижня з 19 по 25 травня сталося 255 обстрілів, пролунало 549 вибухів. Під ударом опинилися 34 населені пункти у чотирьох районах області.

На жаль, у Новгород-Сіверському районі загинули дві людини. Це цивільні чоловіки 28 і 67 років. Один був працівником ферми – ворог скинув вибухівку із безпілотника. Інший загинув на власному подвір’ї через артобстріл. Ще один житель прикордонного села постраждав внаслідок атаки безпілотником. Район атакували КАБами, мінометами, безпілотниками, дронами, артилерією. Внаслідок обстрілів сталося займання гаража прикордонного лісництва, пошкоджені будівлі школи та будинку культури, домівки людей.

На вихідних росіяни вдарили по обласному центру. Дві балістичні ракети «Іскандер М», крилата ракета, безпілотники. Є руйнування цивільної інфраструктури: бізнес, багатоквартирні будинки, приватні домогосподарства, виробничі приміщення, заклади освіти і медицини, церква. В одному із сіл Чернігівського району через атаку безпілотником зайнялися картопляні склади.

У Корюківському районі через скид із БпЛА пошкоджений ангар із вугіллям. Є руйнування житлових будинків, зокрема, на прикордонні.

Менщина хоч і не прикордонна громада, але тут теж було гучно. У ніч проти 25 травня територія Менської громади опинилася під ворожим вогнем. Атака дронами-камікадзе типу «Шахед» призвела до руйнувань цивільної інфраструктури, а уламки від ракети влучили у житловий будинок. Велика частина ракети, пробивши стіну, залетіла в середину будинку і застрягла там. У помешканні на той момент спала родина. На щастя, з неї ніхто не постраждав, але уламками пошкоджено сам будинок, сарай та автомобіль.

Такі обстріли є черговим нагадуванням про необхідність дотримання правил безпеки та уважного ставлення до сигналів повітряної тривоги. Росіяни не зупиняються і діють підступно. Варто обов’язково реагувати на сигнали повітряної тривоги.

Чернігівські