вологість:
тиск:
вітер:
Серця, що рятують: чернігівський рятувальник Юрій Трояновський
16 червня 2025 р. 09:21
16 червня 2025 р. 09:21
Уже в старших класах Юрій Трояновський вирішив, що хоче стати рятувальником. Та шлях до служби був не з простих. Армія, навчання, перші зміни в частині – і те, чого не вчать у книжках: виносити на собі чужий біль.
«Спочатку було складно. Нові знання, нові виклики. Але фізично я був готовий – спорт, факультет фізвиховання, тренування. Життя загартувало мене ще до служби».
Рятувальник – це не просто мужність. Це нести на собі понад 30 кілограмів спорядження. Це вміти ухвалювати рішення в умовах вибухів. Це погляд смерті в очі – і збережена людяність. «Сила, витривалість – так. Але головне – концентрація. І постійна готовність діяти».
Зранку 24 лютого 2022 року Юрій був на чергуванні. Звістка про рух ворожої техніки біля кордону. Перші години повномасштабного вторгнення. Уже 25 лютого відбувалися масштабні пожежі, обстріли, паніка. Це вже не звичайні пожежі. Це – інша реальність.
Чернігів жив у режимі надзвичайної ситуації. Цілодобові зміни. Безсонні ночі. Один місяць, один тиждень і один день – це не про цифри. Це про час у диму, тривогах і вибухах. Іноді траплялося неймовірне – короткий візит додому. Обійняти дітей. Погодувати тварин. І знову у форму. Бо хтось мусить. Бо за спиною – місто.
«Люди приходили до нас, заряджали телефони. Просили про допомогу. Просто говорили. Їм було важливо знати, що ми залишилися. Що вони не самі. Ми стали тим, на кого можна спертися». Пожежі після обстрілів були масштабними – горіли цілі вулиці. Іноді були проблеми з водою. Якщо новий обстріл — припиняли роботу, щоб зберегти техніку. Але потім все одно їхали».
3 березня — авіаудар по багатоповерхівці. Загиблі. Люди в заціпенінні. Юрій і його караул не просто рятували – повертали людей до життя словом, присутністю, підтримкою. 12 березня, Подусівка – вибух поруч із нашою автоцистерною. Вижили дивом. Але повернулися на службу. «У мене багато знайомих на фронті. Брат теж там. Я не маю права стояти осторонь. Я мушу служити та працювати. Ми всі мусимо».
Діти знають, ким є їхній тато, і пишаються ним. Він приходить до шкіл, розповідає про безпеку, показує спорядження – і бачить у дитячих очах віру в Супергероя. «І ти мусиш відповідати цьому образу. Бо вони в тебе вірять».
Надія і віра у рятувальників завжди тримає когось на плаву. І коли зовсім важко, Юрій згадує, що працює не заради себе. Служба — це щоденна відповідальність і моральне навантаження. Але її вибирають ті, хто готовий ставати опорою для інших. Юрій не вважає себе героєм. Каже, що просто виконує свою роботу. Але Чернігів, у якому він вітався з кожним, знає: без нього все було б інакше. Допоки він із колегами-рятувальниками у формі – місто не самотнє.
Джерело: У ДСНС у Чернігівській області
Джерело: cheline.com.ua
Новини рубріки
Hata.village: на Чернігівщині можна відпочити в такій хаті, як у дитинстві в бабусі (Фото)
02 липня 2025 р. 08:23
На Чернігівщині внаслідок російської атаки постраждав пенсіонер
02 липня 2025 р. 08:23