Hata.village: на Чернігівщині можна відпочити в такій хаті, як у дитинстві в бабусі (Фото)

02 липня 2025 р. 08:23

02 липня 2025 р. 08:23

Спомини про шкільні канікули в селі у бабусі гріють душу багатьом дорослим, і чимало хто мріє хоч ненадовго повернутися в той безтурботний час дитинства.

Між тим, на Чернігівщині є унікальна можливість відпочити в хатині, як колись у дитинстві. Знаходиться вона в селі Горбачі Козелецької громади. Цікавинки відпочинку в селі на природі подалі від міської метушні обговорили з Анною Кицун, співвласницею Hata.village.

Анно, як виникла ідея облаштувати таку сільську хатину, як у бабусі?

Якось ми, троє друзів, але не з Чернігівщини, а з Бучанського району Київської області, до широкої війни поїхали відпочивати у Вишневу садибу. Це така відновлена сільська хатинка на Полтавщині, біля Опішні, де зустрічаються сучасне і минуле. І вже там, на відпочинку, я сказала, що було б класно, аби ми купили подібну хатину неподалік Києва, щоб просто їздили туди відпочивати.

Але почалася широка війна, і всі пороз’їжджалися хто куди, потім я одна повернулася до Києва. І якось під час блекауту хотіла створити собі новорічний настрій і ввімкнула мюзикл «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». І подумала: яка в нас неповторна українська культура, вишиванки й неповторне все інше. Тоді ж спало на думку, що треба, щоб у моїй хаті теж відпочивали люди. І так, після цього я почала шукати хатину.

То як знайшли підходящу?

Взагалі випадково. І вона вже була з розмальованою піччю. Попередня власниця хотіла створити собі місце для відпочинку та зробила невеличку реставрацію в хаті.

А взагалі я з дитинства дуже люблю музеї, моя мама – вчителька історії, і вона облаштовувала в нашому селі краєзнавчий музей. Збирала вишиванки й інші речі. До речі, в нас завжди перед початком нового шкільного року всі музейні рушники й вишиванки прали вдома, і мені на це все було так цікаво дивитися. Отак спираючись на теплі спомини, оформила вже цю хатинку.

Чому вирішили, що такий відпочинок зацікавить людей?

Річ у тім, що зараз багато альтернатив для відпочинку, зокрема й у заміських будиночках. Але здебільшого всі вони в сучасному силі та дуже схожі між собою: мають панорамні вікна, сучасні кухні й таке інше. А ми пропонуємо альтернативу, коли ти приїжджаєш в село, як у дитинстві до бабусі, коли ти можеш гуляти по селу, де спокійно й тихо, кататися на велосипеді, піти в ліс, скористатися літнім душем. І є люди, які хочуть повернутися в часи дитинства. Адже в Києві живе дуже багато приїжджих, і вже в багатьох немає тієї бабусиної хатинки, куди можна було б приїхати, просто відпочити душею від міста в селі, посмажити м’ясо, зібрати якісь ягоди й таке інше. А ще люди приїжджають, спираючись на спогади, як було в дитинстві.

Ви пропонуєте проживання з таким сільським колоритом, як туалет на вулиці?

Ні. Ми хату трішки осучаснили. Бо розуміємо, що запропонувати гостям туалет на вулиці не годиться. Не всім таке підходить. То ми зробили каналізацію, бо її не було, провели воду в хату, облаштували в коморі сучасний санвузол, яким можна користуватися, коли захочеш. У коридорчику ми зробили кухню.

Які інші цікавинки маєте?

У нас велика територія. Сусіди, звісно, є. Але нам пощастило, що вони не одразу за парканом, то в двір ніхто не заглядає.

У нас стоїть альтанка, тут можна, якщо хочеться, зварити юшку, можна посмажити м’ясо на шампурах. Просто посидіти в цій альтанці. Є гойдалка, лежаки для засмаги. Гамаки, щоб книжки почитати. І в кінці нашого городу височіє найголовніша окраса – це наш дуб, якому, на мою думку, понад 200 років, це точно. Він стоїть самісінький якраз посередині нашої ділянки. Дерево заввишки, напевно, як семи- чи дев’ятиповерхова будівля. Обійняти цей дуб можна тільки вчотирьох.

Я правильно розумію, що хатинка користується популярністю?

Так. І ми вже рік працюємо. Торік у липні до нас приїхали перші гості. Взагалі для гостей влаштовували майстерклас із варениками. Я привозила свою бабусю, то вона готувала деруни з домашнім сиром.

До нас нині багато приїжджає іноземців. І я їм показую, як живуть українці, що таке українська хата, але вже на сучасний лад.

А ще в нашій хаті можна пожити, як у музеї. Але в музеї нічого руками чіпати не можна, а в нас – дозволено. Можна й на піч залізти, полежати, кісточки погріти.

І я завжди кажу людям, що одна доба – це дуже мало, і багато хто дійсно повертається на дві-три доби, тому що дуже подобається село. Адже це спокій, коли ти нікуди не поспішаєш, не дивишся на годинник, не береш телефон у руки, а просто відновлюєш сили. І це, напевне, найголовніша місія нашої хати.

Ірина Осташко

Фото – Анна Кицун

Чернігівські