"Ти мав повернутись додому — не в труні": громада попрощалася з 25-річним захисником - Чернігівські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

"Ти мав повернутись додому — не в труні": громада попрощалася з 25-річним захисником

11 серпня 2025 р. 11:17

11 серпня 2025 р. 11:17

Владислав Пушенко

Виконуючи бойове завдання, 2 серпня 2025 року на Харківському напрямку загинув житель Бахмача Пушенко Владислав Миколайович, повідомили у міській раді. Чоловік провів на війні без малого 5 років.

Владислав народився 31 липня 2000-го в селі Піски, потім з мамою переїхав до села Варварівка, де закінчив місцеву школу у 2017-му.

Вступив до Конотопського ПТУ, отримав спеціальність столяра.

У 2020 році брав участь у бойових діях в АТО, а у 2021-му за контрактом пішов служити до 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

«Мужній воїн, артилерист, справжній патріот, вірний друг та надійний побратим покинув цей світ як Герой, чий подвиг назавжди буде вписано в історію України. Його незламна воля, відвага та жертовність - це символ справжнього патріотизму. Владислав назавжди залишиться в пам’яті всіх, хто його знав, доброю, чуйною та справедливою людиною», - йдеться у повідомленні муніципалітету.

У загиблого залишились мама, вітчим, брат, дружина та маленька донечка.

6 серпня 2025 року громада провела в останній земний шлях Владислава Пушенка.

Діана Пушенко, удова:

- 💔Прощай, коханий… ми провели в останню путь мого чоловіка… Людину, яка була моєю опорою, любов’ю, другом, татом нашої донечки. Тепер він — Герой. Тепер він — світло, якого не торкнутись, але яке буде завжди з нами…

Я не знаю, як навчитися жити без тебе.

Ти мав повернутись додому — не в труні.

Ти мав обійняти нашу доньку, почути, як вона тебе кличе. А тепер вона переглядає твої фото й говорить «ТАТА»

Я дякую всім, хто був з нами у цей страшний день.

Хто приїхав з тобою попрощатися, особливо твоїм побратимам — за честь, за сльози, за тишу, в якій кричали наші серця. Ви не просто бойові брати — ви сім’я. Я схиляю голову перед вами.

Ти віддав життя за Україну… А ми тепер віддаємо життя без тебе, щодня. Але ми вистоїмо. Бо так би хотів ти.

Авторка: Євгенія Замковська