Таємниці нацистів у Чернігові: дитсадок для українців і м’які вироки за масові вбивства (Відео)

24 листопада 2025 р. 14:42

24 листопада 2025 р. 14:42

У Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. Тарновського говорили про маловідомі аспекти діяльності нацистських військово-поліційних формувань на території Чернігівщини в роки Другої світової війни.

«Ці матеріали я віднайшла під час роботи в Гайдельберзькому університеті, я отримувала там наукову стипендію і мала можливість попрацювати саме з матеріалами у Людвигсбургу. Ми можемо повністю реконструювати саму структуру військових поліційних органів на Чернігівщині, до цього ми мали змогу лише користуватися матеріалами галузевого архіву нашого СБУ», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

Під час роботи з документами в Німеччині Олена Лисенко віднайшла підтвердження багатьох таємничих сторінок життя Чернігова в часи Другої світової війни.

«Для мене було не те що відкриттям, а підтвердженням факту. Дуже багато було чуток, коли я навчалася і працювала в Чернігові, про існування дитячого садка – німецького дитячого садка для українських дітей. І це виявилося правдою», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

У цьому садочку виховувалися 40 українців і німців дошкільного віку. Проте це єдина інформація, яка збереглась у документах.

«Ми навіть не можемо встановити, де він знаходився, але є кількість дітей, які відвідували, але ані імен, ані прізвищ ми так і не змогли встановити», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

Дослідження також засвідчили: німецькі підрозділи на Чернігівщині прибували не лише як військові частини — з ними їхав і побутовий персонал.

«На територію Чернігівщини приїхали і пекарі, і електрики, і слюсарі, вони тут займалися облаштуванням такого побуту, до якого звикли німці. Наприклад, для керівництва німецькі пекарі готували спеціальне марципанове печиво», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

Та найбільш потаємними на той час були німецькі злочини, вбивства цивільних і спалення цілих міст та сіл України. Однією з найстрашніших стала трагедія в Корюківці, де за два дні, 1 та 2 березня 1943 року, згоріли разом із селом 6 тисяч 700 жителів.

«Зондеркоманда 4Д була однією з найактивніших, їхні злочини почались ще на заході України. Вони також перебували на території Чернігівщини. Насамперед у жовтні 1941 року – це дуже відомий факт, але про те, що вони повернулись на територію області в січні 1943 року, мало хто знає. Це був цілий комплекс заходів, які були спрямовані на упокорення території. Насамперед це арешти і розстріли всіх осіб, які, на думку нацистської окупаційної влади, були причетні до партизанського руху або були запідозрені в симпатії до комуністів. Це був комплекс заходів, які здійснювалися не лише німцями, але й угорцями та місцевими колаборантами на території Чернігівщини», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

Та не всі злочинці отримали покарання, дехто з них не дожив до вироку, дехто отримав надто м’яку розплату.

«Фігуранти отримали дуже м’які вироки, тобто з 80 членів зондеркоманди перед судом постали тільки 11 основних фігурантів справ. По-перше, це через юридичну казуїстику, тому що німецька юстиція на той час відмовлялась переслідувати за геноцид, тому що такого поняття в законах тодішньої Німеччини не було. І всі засуджені були за пособництво у вбивстві, тому вони отримали доволі м’які терміни. Згодом у німецькому суспільстві був перегляд законів, і наступних злочинців уже засуджували більш суворо. Тут є, можливо, і провина радянської влади, яка використовувала зі свого боку переслідування проти нацистських злочинців як елемент державної політики. Коли було вигідно, збирали мітинги, таврували, але, наприклад, у матеріалах справи на Теодора-Людвіга Крістенсена збереглися листи, які надсилались слідчим до радянського союзу, але я не віднайшла жодної відповіді. Всі утаємничені сторінки історії повинні бути відкриті, і в умовах російсько-української війни дослідження нашої історії та покарання саме воєнних злочинів виходить на перший план», — Олена Лисенко, співробітниця Інституту НАН історії України, завідувачка відділу меморіально-музейного комплексу «Лісоград».

Журналіст: Оксана Замятіна

Оператор: Сергій Бутько

Чернігівські