У селі на Чернігівщині родинне кладовище просто на городі між грядками

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

У селі на Чернігівщині родинне кладовище просто на городі між грядками

02 січня 2026 р. 17:38

02 січня 2026 р. 17:38

Парасковія БУЛАНА з села Часниківка Батуринської громади

У 67-річної Парасковії БУЛАНОЇ з села Часниківка Батуринської громади кладовище просто посеред городу. Не за селом, не за парканом, а між грядками, картоплею й буряками.

— Може, душ з 30 там поховано, — каже жінка, показуючи рукою на старі могили. — Родинні поховання. Це все Булани, які жили тут, на цьому куточку.

За словами Парасковії, ховають тут здебільшого старих родичів, які доживають віку в селі.

У селі п’ять кладовищ, — пояснює вона. — Чоловікові родичі поховані на кладовищі, що колись називали «на Москві». Як воно тепер зветься — і не знаю. А мої — на Ляшенківського.

Дворище жінки наче розділене. Спершу — 11 соток подвір’я, далі — острівець кладовища. А за ним — ще 14 соток городу.

— Кладовищу далеко за 100 років. Уже дерев’яні хрести попадали, — каже жінка. — Ми, мабуть, єдині в селі, у кого воно просто посеред городу.

— Коли тут було останнє поховання? — запитую.

— У жовтні 2021 році поховали Ніну Матюшенко, — відповідає Парасковія. Іде кладовищем і вдивляється в дати на табличках хрестів. — Син військовий. Коли є час, весною приїздить і викошує траву та бур’яни.

Поміж могил неспішно ходить рудий кіт Рижик — ніби тутешній сторож. На питання, чи не страшно жити поряд з могилами, жінка лише знизує плечима.

— Уже ні. Звикла, — спокійно каже вона. — Як є вільна хвилина або треба перепочити після городу, ходжу сюди. Подивлюся, хто коли помер, хто скільки прожив. А інколи просто сідаю на лавку біля столика. Тут тихо. Але так було не завжди.

Як заміж вийшла, дуже боялася, — зізнається Парасковія. — Молодою була. Увечері страшно і дивитись у той бік. А тепер це вже частина життя. Вони мені не чужі.

Джерело : "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки