Чернігівські святі: божі люди чи церковно-політичні ставленики

21 січня 2026 р. 11:11

21 січня 2026 р. 11:11

Напевне, кожен чернігівець чув твердження, що допоки в Чернігові зберігаються мощі святих Феодосія, Лаврентія та Філарета, з містом нічого лихого не станеться. І багато людей насправді вірять, що завдяки захисту духовних покровителів Чернігів вистояв на початку повномасштабного вторгнення .

Мовляв, усе тому, що Чернігів із тисячолітньою історією є одним із давніх центрів православ’я, а мощі названих святих є невід’ємною частиною духовної спадщини міста. Це, на думку людей, дарує захист і підтримує духовну силу, попри виклики, зокрема сучасні.

Але звідки пішла традиція зберігати мощі, чи дійсно тіла деяких людей не тліють і ким були чернігівські святі?

До того ж, дуже важливо зважати на контекст і час, чому й для чого відбувалося канонізація.

Як формувалися принципи віровчення

Директор Чернігівського історичного музею ім. Тарновського Максим Блакитний каже, що традиція вшанування мощей і поклоніння їм – дуже давня. Походить ще з часів давнього Риму, коли за імператора Костянтина християнство було легалізоване як офіційна релігія. Між тим, насправді процес легітимізації відбувався упродовж кількох століть.

« Відбувалися різні церковні собори, видавали різні документи, напрацьовували принципи, на які спиралися віровчення. Одним із таких принципів стала поява ікон і мощей святих. І християнська церква в той давній час вважалася єдиною, але фактично основні події відбувалися на території сучасної Італії, тобто в Римі, колишній Візантійській імперії – Константинополі. Потім християнство поширилося на територію Київської Русі. І разом із віровченнями поширювалися християнські свята та символи. Потім деякі церкви відійшли від окремих святинь, символів, до прикладу, вшанування ікон і мощей. А в нас і в інших церквах це залишилося. Мощі – останки святих Православної та Католицької церкви. На думку віруючих, мощі є носіями Божої благодаті », – докладно пояснив Максим Блакитний.

Тож поступово був сформований пантеон святих, до якого потрапили і чернігівці. До них повернемося трохи згодом, а нині – трішки про самі мощі: частинки тіл або тіла праведників, які залишилися збереженими після смерті. Адже в уяві багатьох мощі є нетлінними й зберігаються якимось чудодійним чином.

Природні чинники, бальзамування чи святість

Із релігійного погляду – все просто: якщо людина свята, то й мощі – нетлінні. Хоча маємо й інші приклади збереження людських тіл, від яких не те що святістю не віє, а скоріше чимось протилежним. Яскравий приклад – бальзамоване тіло володимира леніна, що зберігається в скляному саркофазі в мавзолеї в москві з 1924 року. Тож бальзамування – один зі способів збереження тіла після смерті людини.

« На території України – перші відомі спроби бальзамування датуються XVI сторіччям, а може, й більш раннім часом. У XVI — XVII сторіччі вже була рецептура бальзамування.

Маємо також приклади седнівських мумій – спочилих представників роду Лизогубів, чиї тіла в усипальницях перетворювалися на мумії завдяки природній муміфікації. Цьому сприяло середовище, де стояли саркофаги. Зокрема, є дані, що мощі Феодосія Углицького і седнівські мумії приблизно однаково збереглися, коли їх досліджували у 20-х роках ХХ ст. І в радянський період завдяки таким фактам намагалися розвінчати культ святості. Що, мовляв, збереглися тіла звичайних людей, які не мали стосунку до церкви. Тобто нетлінність не пояснює святість. Тож могли бути природні причини муміфікації, бальзамування, і, звісно, не відкидаємо й інших факторів, пов’язаних зі святістю. Бо наука на сьогодні стовідсотково не може пояснити цього явища », – зауважив Максим Блакитний.

Але хай би там що було, на сьогодні у Троїцькому соборі в Чернігові ми маємо мощі реальних людей, які належать до пантеону святих.

Святитель Феодосій Чернігівський

Дійсно, Феодосій Углицький – один із найшановніших святих Чернігова. З історичних джерел відомо, що свого часу він очолював Єлецький монастир, один зі старіших монастирів на території України, і був архієпископом – людиною, яка очолювала Чернігівську єпархію. До слова, єпархія тоді була значно більшою і, відповідно, впливовішою.

Феодосій Углицький був ще намісником Київської митрополії, але недовго, наприкінці 70-х – на початку 80-х років XVIII століття.

« То вже був зріз часів, коли Київська митрополія ще була незалежна, передусім від московського патріархату, і підпорядкувалася Константинопольському. Але вже потроху починалися процеси підпорядкування Київської митрополії саме московському патріархату. Коли Феодосій Углицький помер, він не був канонізований, тобто не був офіційно визнаний святим. Але через кілька років після смерті його мощі вважалися святими, хоча й неофіційно. Їх уже вшановували мешканці Чернігівщини », – розповів Максим Блакитний.

Спочатку Феодосій Углицький був похований, але не так, як звичайні люди. Була традиція ховати в саркофагах, особливо керівників єпархій – єпископів чи архієпископів, і це простежується на прикладі Києво-Печерської Лаври. Так, до речі, ховали і знатних цивільних. Саркофаг ставили в підвальному приміщенні чи у крипі, і до саркофага клали тіло людини. Але ж цивільні люди не були святими – це були полковники, князі й інші поважні люди.

« Труну з тілом Феодосія Углицького поставили в печері Борисоглібського собору, який на той час був головним кафедральним собором Чернігівської єпархії. Жителі Чернігівщини приходили вклонитися Феодосію Углицькому, так і з’явилися перекази про його святість: що хтось зцілення отримав або молився і просив про щось – і отримав бажане.

У 1896 році, вже за часів російської імперії, Феодосій Углицький був канонізований, сталося це через 200 років від дня його смерті. Чого так довго – невідомо, напевне, затягнулася процедура. Але ця канонізація на той час була потрібною для просування ідеї про спільну православну віру, потужну церкву, спільний пантеон святих – із російських і українських територій. Задля формування міфу про єдину мову, культуру та церкву.

Хоча, по суті, ще якийсь час українська церква зберігала спочатку свою широку автономію, мала свої традиції й правила. Потім автономія ставала поступово меншою і меншою », – зауважив історик.

Інший приклад святого – Філарет Гумілевський

Згадуючи Філарета Гумілевського, треба зважати на час, коли він з’явився в Чернігові. Сталося це на початку ХІХ сторіччя, коли очільниками єпархій, зокрема й Чернігівської, призначали безпосередньо уродженців росії.

Якщо Феодосій Углицький походив з України, з Поділля, то Філарет Гумілевський був типовим росіянином, походив із Тобольської губернії і був вихований у потрібному для росії руслі.

Його можна охарактеризувати здебільшого як церковного історика, дослідника історії єпархій, де він керував. Одна з його найвідоміших праць «Историко-статистическое описание Черниговской епархии» (1873–1874), що в 7 томах докладно охоплює історію, географію, населення, культуру, церковне життя й адміністративну структуру губернії. Але він скоріше виступив як редактор. Тобто готувала матеріали команда, а він був як голова редколегії.

« Можемо сказати, що в цій праці певні факти могли не те що підтасовуватися, а вибудовуватися в потрібну послідовність. Аби, зокрема, формувати погляд на православ’я, єдину історію. Можливо, інші історики не погодяться, але я вбачаю, що прояв святості, тим більше канонізація Філарета, стався суттєво пізніше, від дня його смерті, у 2009 році, коли в Україні ще дуже сильними були позиції московського патріархату. Тому не був випадковим певний лобізм у питаннях канонізації. Я вважаю, що це робилося, аби до українського й зокрема чернігівського пантеону святих включити і цю персоналію. Можливо, час має розставити крапки в цьому питанні », – зауважив Максим Блакитний.

Значною мірою Філарет спирався на місцевий адміністративно-церковний апарат, що, очевидно, зробив багато для того, щоб за роки керування єпархією Філарет здавався здібним менеджером.

І не дивно, що після його смерті були тенденційні публікації, що формували культ Філарета як людини, яка має святість. Це було потрібно для подальшої канонізації

« Відомо, що Філарет помер у Конотопі. Але такі люди залишаються на посадах до кінця життя. І його тіло доставили до Чернігова, обряд поховання був розписаний. І похований він був у Троїцькому соборі в крипті підвального приміщення. До речі, тоді собор не відгравав ролі кафедрального храму. Але там розташовувалася резиденція керівників єпархій. Тож тіло у спеціальній труні стояло в цьому соборі, допоки тривала процедура набуття святості. І після канонізації тіло, тобто мощі, були підняті з підвалу Троїцького собору та поставлені біля вівтаря у церкві. Але особливої інформації про Філарета як про святого я не зустрічав. Канонізація цієї людини – більше церковно-політичне рішення », – наголосив історик.

Чернігівський юродивий із незламною вірою

Преподобного Лаврентія Проскуру вважали чернігівським юродивим, який жив у XVIII столітті.

Є інформація, що він вирізнявся своєю незламною вірою під час гонінь на церкву, таємним служінням у підпіллі, організацією чернечих громад, даром передбачення та зцілення. Він є прикладом духовного лідера, який зберігав світло віри в темні часи радянського атеїзму, хоча його ім’я згодом фальсифікувалося для політичних цілей.

« Він жив у суперечливий час, коли церкви і монастирі закривали. І дійсно, зустрічається інформація, що він ще за життя мав певну святість, яка проявлялася у здатності передбачати майбутнє », – підтвердив Максим Блакитний.

Помер він 19 січня 1950 року; похований у малому храмі колишнього чернігівського Троїцького монастиря.

Ім’я старця було оточене народним шануванням ще за життя. У 1993 році його мощі були перенесені до Троїцького собору колишнього Троїцького монастиря в Чернігові. Цього ж року його було зараховано до сонму святих.

Усі згадані сьогодні святі були реальними людьми, які жили і творили історію, що відгукується донині. Для церкви їхні мощі – це реальне підтвердження святості людини. Але водночас не варто нехтувати фактом, що до пантеону святих дехто потрапив завдяки церковно-політичній волі.

Хоча ми не можемо відкинути всі перекази і легенди, що завдяки святості цих людей відбуваються дива. Віра – категорія нематеріальна і не підлягає науковому розумінню. Люди живуть надією, і для віруючих дива стаються.

Ірина Осташко

Чернігівські