Четверта річниця загибелі льотчика-героя Олександра Бориса. Пам’ять, що й досі кровоточить

15 березня 2026 р. 08:04

15 березня 2026 р. 08:04

15 березня поблизу Мар’їнки на Донеччині під час виконання бойового завдання загинув військовий льотчик, командир екіпажу вертольота 11-ї окремої бригади вертолітної ланки вертолітної ескадрильї Олександр Борис. Це було чотири тому, у 2022…

Два вертолітні борти на «тихих лапах» пробралися далеко у ворожий тил і «попрацювали» над його колоною. Вони розбили її вщент. Вертоліт, яким керував капітан Олександр Борис, знищив 15 одиниць ворожої техніки та близько 30 окупантів. Вже на шляху додому в борт Олександра влучила рашистська ракета, і зв’язок з ним обірвався. Другий борт ще зробив коло, ще повернувся назад, але у сірій млі березневого дня, що вже хилився до завершення, вони не знайшли борт Олександра. Були пошуки… Увечері того ж дня товариш Олександра сповістив: «Донеччина, задача повністю виконана…, ракета…». Мама Олександра вперто ставила одне й те ж питання: «Ви впевнені, що це Саша, може, це помилка?». У відповідь почула: «Там чотири тіла, це значить екіпаж…». Їх було четверо, наймолодший екіпаж вертолітної ескадрильї.

Поховали Олександра у рідному Ніжині, тепер йому назавжди буде 27.

Ще за життя Олександра Бориса було представлено до нагородження орденом Данила Галицького. Президент України підписав указ 16 березня – наступного дня після загибелі льотчика. Посмертно офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня і присвоїли йому звання майора. Згодом, відповідно до Указу Президента України №649/2023 від 29 вересня 2023 року, Олександру Борису було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

А нещодавно побратими привезли Олександрові речі з Херсона. І там ще нагороди. Нагороди, про які він нічого не говорив рідним. Хлопці кажуть, то відзнаки за «секретні» завдання військового льотчика. Батькам — пишатися, що виростили мужню людину, та кожна нагорода обпікає руки й тисне на серце… Це їхній Саша, якому назавжди тільки 27.

Поки б’ється серце матері, доти жива пам’ять про її дитину. Багато втрат на полі битви. По-різному вшановують пам’ять про полеглих Захисників: про когось уже написано, відзнято, а про когось — жовто-блакитний прапор на вітрі. Прохання матері до всього нашого суспільства: згадуйте всіх, пишіть про всіх, бо всі вони — Герої! Це завдяки їм ми живемо. Повітряні тривоги, загрози, обстріли… і ми ще не на війні. А от вони свою війну пройшли, з честю і до кінця. Заради кожного з нас. Заради України вільної, і як би тавтологічно та дивно це не прозвучало — української!

Від мрії до останнього польоту

З дитинства Олександр клеїв і збирав різні моделі літаків — мріяв про них і небо. Після закінчення гімназії №3 в Ніжині, вступив до Чернігівського ліцею з підвищеною військово-фізичною підготовкою, був командиром відділення, віцесержантом. У 2011 році вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Ще бувши курсантом, був нагороджений медаллю за високі показники у навчанні. У 2016 році після випуску лейтенант Олександр Борис був направлений на службу льотчиком-штурманом ланки вертолітної ескадрильї до 11-ї окремої бригади армійської авіації в Чорнобаївці Херсонської області. У 2018 році отримав звання капітана. У 2019 році він став командиром вертольота, того ж року Олександра на рік направили до Демократичної Республіки Конго у складі миротворчої місії ООН. За це отримав пам’ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець». Після повернення з Африки Олександр продовжив службу в Херсоні. 18 січня 2022 року він виїхав у чергове відрядження на схід країни. З перших днів повномасштабного вторгнення рф Олександр боронив Україну. З останнього свого вильоту він повернувся Героєм.

Чернігівські