Ольга Роденко з села Соснівка на Корюківщині про ворожий обстріл її обійстя. Що втратила родина

02 квітня 2026 р. 10:19

02 квітня 2026 р. 10:19

Про родину в селі Соснівка, у двір якої поцілив ворожий безпілотник, наша видання вже коротко писало. Та нещодавно з’явилася можливість більше дізнатися про ту сумну подію. Господиня постраждалого обійстя сама завітала в редакцію.

Ольга Роденко прийшла, аби подякувати усім добрим людям, які не залишили її сім’ю у біді. А трапилася вона 3 березня вночі, коли 63-річна Ольга Миколаївна, її 60-річний чоловік Станіслав Васильович та двоє онуків спали у власному будинку.

Сумні очі цієї жінки нагадують про нещодавно пережиті жахливі ворожі обстріли її обійстя Автор: Ірина Гайова

— Майже опівночі ми прокинулися від гучного вибуху. У вікнах була заграва, це палала сусідня хата. Кричу: «Славик, вставай!» Чоловік розгубився, не знайде одягу. Сяк-так вдягнулися й тільки-но хотіли вибігти з будинку, аж тут знову — жахливий гул! Ми назад, двері притиснули, наче це могло врятувати від біди…

Вогонь охопив будівлю миттєво, почав злизувати й інші господарчі споруди. Старший 19-річний онук схопив відра та побіг до колодязя. Проте це не допомогло - все згоріло. Хіба може протистояти людина вогняній стихії.

Вціліла будка з курми, що трохи далі стоїть, і одна коза з козенятком. Чоловік недавно завів альпійських кізочок. Гарні такі… Погоріли. Не лишилося й жодного кролика. Хата наша посічена уламками, пошкоджені вікна, двері вилетіли, з одного боку розбита покрівля.

Слухаючи розповідь жінки з сумними очима й надзвичайно теплим поглядом, уява малювала всю оту жахливу картину, яка постала перед простими сільськими людьми глухої ночі. Про пережитий страх свідчили руки, котрі все не знаходили собі місця. Проте жодної скарги чи прокльонів…

Пані Ольга пригадувала найдрібніші деталі, котрі закарбувалися в її пам’яті й ще довго не даватимуть спати ночами. Такого нікому не побажаєш. Коли починала говорити про згорілих у сараї кролів, козлика та двох кізок — з’явилися непрохані сльози.

— Залишилася посеред вулиці гола хата і дровітня, що за нею. Більше немає нічого — на сараю, ні шиферного паркану. Все знищив вогонь. Але ми безмежно вдячні пожежникам, які врятували наш будинок. Довго вони боролися з безпощадним вогнем, до самого ранку. Разом із вогнеборцями приїжджала й швидка допомога. Медики весь час запитували, як ми, чи потрібно щось. Дуже уважні люди.

Тієї ночі Ольга Миколаївна пішла з внуками ночувати до доньки, котра мешкає в тому ж селі. А чоловік зостався біля хати, не міг лишити постраждале обійстя. Дуже нервував, і досі не прийшов у себе. Після пережитого вони наче бояться власного будинку.

Там усе нагадує про жахливу ніч, страх, біль і розпач, які вони міцно тримають у собі. Не показують нікому. Поки ночують у доньки. Якось передрімають і о пів на п’яту вже на ногах, ідуть до осиротілої хати. Спершу збирали речі, котрі вибуховою хвилею розкидали навсібіч. Потім з допомогою родичів розчистили двір. Треба ж готуватися до городів. Сільське життя особливе: зійшов сніг — робота виглядає з кожного кутка.

— Я хочу подякувати багатьом людям, які нас підтримали у важку годину. В першу чергу — місцевій владі, представники якої одразу привезли шифер, плити, плівку, навіть гвіздки. Позабивали пошкоджені вікна. Працівники соціального захисту надали нам пледи, ліхтарики, термоси, дещо з одягу.

Дуже дякую головному лісничому Андрониківського лісництва Олексію Котляревському, котрий надав матеріальну допомогу, обіцяє також виділити матеріали для відбудови. Бо ж усе треба починати з нуля. Вдячна жителям Корюківки , Соснівки, Буди, лісництва — за матеріальну допомогу. А також чоловікам із Буди, котрі допомогли перекрити дах на хаті.

Безмежно вдячні родичам: брату з невісткою, племінниці Карині з зятем Ярославом. І кожному, хто просто нам поспівчував. Прошу Господа Бога, щоби в цей непростий час зберіг усі їхні родини. А біля кожного був Янгол-охоронець.

Ми ще довго розмовляли з пані Ольгою. Вона розповіла, що її батьки тривалий час жили на Луганщині. Потім перебралися на Корюківщину. Коли Ользі було 10 років, купили хату й оселилися в Соснівці. Жінка в цьому селі заміж вийшла за свого Славика. Тепер він Станіслав Васильович.

Собі хату купили, прибудували, трьох дітей народили й виростили. Одна донька в Німеччині мешкає, друга — в Соснівці. А синочок загинув в аварії. Пані Ольга про ту важку втрату говорити без сліз не може, хоча не один рік минув від жахливої трагедії.

Картає себе, коли у розмові проскакують російські слова. Як-не-як дитинство пройшло на Луганщині. Проте не хоче говорити цією мовою. Ії – українська. Та життя триває, переконана Ольга Роденко. Долати труднощі допомагає віра у світле майбутнє. Як без цього.

Он кізка Каба з козликом Мишком у них є. Дасть Бог, розведуть іще господарство, курочок, кроликів — без них у селі не прожити. Погано, що уламки по всьому городу розкидані — треба збирати, бо скоро орати. На себе й свої руки покладається подружжя Роденків. По-іншому не вміють жити. Так їх навчили батьки. Так вони вчили й своїх дітей.

Чернігівські