Освіта під звуки тривог та вибухів : як навчаються школярі на Чернігівщині

02 квітня 2026 р. 15:50

02 квітня 2026 р. 15:50

Навчання під час війни – це випробування, з яким нині стикаються сотні тисяч учнів і студентів по всій Україні. Чернігівщина – прикордонна область. Тут щодня пролітають ворожі дрони, чути вибухи, а повітряні тривоги тривають по декілька годин. У таких умовах навіть звичайний шкільний день стає викликом: діти та вчителі змушені ховатись в укриття, де і проводять уроки. Та є й ті заклади освіти, де через безпосередню близькість до російського кордону навчаються дистанційно.

Освітній процес на Чернігівщині охоплює 323 заклади середньої освіти, де станом на березень 2026 року навчається 83 305 учнів. Головним критерієм організації навчання залишається безпека. На Чернігівщині нині є три форми навчання в школах: очна, змішана та дистанційна . В цьому матеріалі ми розкажемо про кожну з них – про те, як вдається налагоджувати навчальний процес, про складнощі освіти у стані війни та історії тих, хто вчиться та навчає.

Стольне: «Ми обрали очну форму навчання – це було непросте рішення»

Село Стольне знаходиться в Менській громаді Корюківського району. В ньому розташовується Стольненський ЗЗСО, де навчаються близько 130 учнів з 1 по 11 клас.

«У нас навчаються не тільки діти з нашого села, але й привозять дітей з інших сіл: з Семенівки, Дмитрівки, Городища, Синявки та Волосківців», — зазначає Дмитро Присівок, вчитель англійської мови та зарубіжної літератури.

Дмитро Присівок закінчив Ніжинський державний університет імені Гоголя, здобувши освіту з української мови, літератури та редагування освітніх видань. Потім пішов на відділення магістратури, де додалася класична філологія. Після навчання повернуся у рідне Стольне, де з 2023 року викладає англійську мову та зарубіжну літературу в Стольненському ЗЗСО.

«На початку навчального року ми обрали очну форму. Це було непросте рішення в тих умовах, в яких ми з вами живемо, але в нашій школі є укриття, то ми обрали саме цей варіант. В школі та укриттях тепло, бо ми маємо свою котельню. Звісно ж, очна форма має свої труднощі. Часті та затяжні повітряні тривоги дуже сильно впливають на процес навчання і найгірше це те, що вони дуже нервують дітей і, звісно ж, знижують якість знань, бо, по-перше, діти більше стресують, по-друге, в укриття зовсім не та атмосфера, що в класі, діти не дуже зосередженні після швидкого переміщення в підвал, їх треба заново налаштовувати до навчання, іноді заспокоїти, бо вони можуть лякатися.
Втім, все ж ми продовжуємо навчання, навіть під час повітряної тривоги. В нашій школі є два укриття, тож в одне відправляється початкова школа, а в інше – старші класи. Укриття досить обширні, тож ми обладнали міні-куточки для кожного класу, де навчання продовжується. Учні кожного класу знають свої столи і після того, як всі спустяться і зупиниться гамір, продовжується навчальний процес», — розповідає Дмитро Присівок .

Навчання в укриттях є доволі складнішим, аніж у звичайних класах, проте в цьому закладі середньої освіти вдалось налагодити процес навіть в таких умовах.

«Навчати в укриттях значно складніше, адже ми маємо не окремі класи, а розділене на сектори приміщення. Тож вчителям доводиться говорити тихіше, щоб не заважати один одному, в учнів більше можливостей відволіктися, підвал більш похмурий, ніж клас, немає великого екрану телевізора з презентацією, але ми намагаємося дати максимум і в таких умовах. В укриттях є фліпчарти, тож можна писати пояснення чи навіть викликати розв’язати рівняння чи вправу біля дошки. Вчителі приносять з собою ноутбуки і показують наочність на екранах.

Наприклад, я зробив багато карток для різних ситуацій на уроках. І для просто перевірки слів, і складання речень, і доповнити фразу, скласти разом діалог і т.д. Якщо це менші класи, для яких дуже важлива ігрова форма, то ми все одно стараємося виконувати вправи під англійські пісні в укриття — я просто беру з собою колонку. Просто робимо це тихше, щоб не надто заважати іншим. Є ігри, які можна реалізовувати фліпчартах, тобто, хоча умови й складніші, але ми працюємо», — розповідає вчитель англійської мови та зарубіжної літератури.

Владислав Шоцький навчається в 11 класі. Нині хлопець готується до НМТ.

«Готуюсь до НМТ сам, в першому семестрі в нас були освітні втрати, вчителі з нами займались безкоштовно і в принципі можна підійти до вчителя, і він пояснить будь-яку тему, яка незрозуміла. Планую вступати в політех на спеціальність Кібербезпека, але буду працювати перший час у батька на СТО, оскільки ця тема мені цікава», — зазначає Владислав Шоцький.

До початку повномасштабного вторгнення Владислав жив та навчався в Чернігові, проте в період активних бойових дій в 2022 році хлопець переїхав в село Стольне, тут вирішив і залишитись.

«До початку повномасштабного вторгнення я навчався в Чернігові, на початку війни я переїхав у село. Тут навчальний процес набагато простіший, в тому плані, що менше учнів у школі, більше уваги від вчителів. Єдиним мінусом є те, що інколи нема світла, і тоді в нас не працює їдальня, також не працюють телевізори, дошки. Для опалення підключають генератор. Звісно складно навчатись в укритті, бо дуже шумно, але все ж таки. Окрім уроків я брав участь у багатьох проектах, займаюсь фотографією» , — розповідає про навчання Владислав.

Окрім тривоги на навчання впливають і графіки вимкнення світла в області.

«Складно було без світла. Звісно ж, ми запускали генератор, щоб учні могли навчатися в укриття, але ми розуміємо, що будь-яка техніка ламається і, коли це відбувалося, то навчання на період тривоги зупинялося і всі учні сиділи разом зі вчителями в одному укритті з акумуляторними ліхтарями. На щастя, такі періоди були короткими. Зараз наша школа отримала зарядні станції, які значно полегшують навчання під час відключень світла. Втім, до цього я іноді приносив власну невеличку зарядну станцію, щоб показати учням на уроці презентацію, провести гру чи інтерактивну вправу», — розповідає вчитель Дмитро Присівок, англійської мови та зарубіжної літератури.

Часті повітряні тривоги впливають і на підвіз учнів до закладу освіти.

«Під час повітряних тривог автобуси в цілях безпеки не везуть дітей і навіть якщо дітей вже забрали з сіл, а в дорозі почалася тривога, то автобус зупиняється і більше не везе їх далі до школи. Тож ті, хто не може потрапити на очні заняття навчаються асинхронно, тобто їм скидають пояснення у формі презентації, відео, а також завдання, або, що відбувається значно частіше, батьки самі привозять дітей до школи. Вони кооперуються і, якщо в когось немає машини, то домовляються між собою. Наведу приклад з часу до повномасштабного вторгнення: батькам двох учениць з села поблизу так сподобалась наша школа, що батько цілий рік возив дівчат на навчання сам і лише через рік дали підвіз на цей напрямок. Тож, у батьків вже є такий досвід і вони ним користуються і зараз», — зазначає Дмитро Присівок.

Та попри труднощі освіти в умовах війни в Стольному учні та вчителі пишуть проєкти та виграють гранти. До прикладу, в травні минулого року школярі створили молодіжний простір у парку – перший соціальний проєкт громади в межах програми UActive. А вчителі проходять навчання з різних сфер:

«За час повномасштабного вторгнення, думаю, всі вчителі, нашої школи зокрема, отримали навички першої, як медичної, так і психологічної допомоги. Безумовно, прийоми психологічної допомоги доводиться застосовувати дуже часто. Попри все, ми стараємося щоб учням було комфортно в нашій школі, у нас проводяться караоке, дискотеки, спортивні змагання, гуртки, які вчителі проводять за своїм бажанням, бо вони нині не оплачуються. На дискотеки до нас приїжджають навіть учні з інших шкіл громади, в яких подібні заходи не проводяться. Підсумовуючи, можу сказати, що атаки росіян дуже впливають на роботу, але ми стараємося зробити все, щоб школа була і місцем отримання знань і місцем, де можна відчути себе комфортно та захищено, відпочити, у вільну хвилинку пограти в настільні ігри чи випити чаю, просто побалакати з друзями», — зазначає Дмитро Присівок.

Сновськ: «Тривоги, тривоги, тривоги… дуже складно»

Станіслав Булденко живе у Сновську та навчається в 11 класі в змішаній формі навчання, проте все дедалі частіше він та інші школярі підключаються до занять дистанційно, оскільки тривоги стали дедалі довшими і значно збільшились обстріли громади.

«Загалом, навчання мені подобається. Але мінус такого навчання для мене – це недостатнє «живе» спілкування. В школу також ходимо, коли у нас Захист України. Тривоги досить часто, але у нас проводять уроки. Наші батьки писали заяви, що під час тривоги ми можемо підключитись з безпечного місця. Проведення уроків не таке цікаве, як у школі. Краще звісно ходити на навчання, а не онлайн. На рівень знань це не дуже вплинуло, все нібито гаразд. Світло вимикають, але для мене особисто це не проблематично: у мене ноутбук. Інтернет може працювати від павербанка. Окрім уроків, я також займаюсь спортом: ходжу до залу або бігаю», — розповідає Станіслав Булденко.

Станом на зараз в Сновській громаді Корюківського району 11 закладів загальної середньої освіти, навчання в яких проходить або в змішаного форматі, або дистанційно.

«Дуже складна безпекова ситуація в нашій громаді: тривоги, тривоги, тривоги, дуже складно, тому що ми прифронтова громада. Три заклади освіти в нашій громаді працюють дистанційно,  тому що вони знаходяться у 20-кілометровій зоні від кордону. Це Тихоновицький ліцей, Новоборовицький ліцей і Тур’янська гімназія. Інші заклади освіти працюють у змішаній формі», — зазначає виконуюча обов’язки начальника управління освіти, сім’ї, молоді та спорту Лариса Мірошниченко.

Змішане навчання – це організація освітнього процесу, коли частина навчальної діяльності учнів відбувається на уроці під керівництвом учителя, а інша частина – самостійно з використанням електронних ресурсів.

«Щодня керівниками закладів освіти разом з батьками у створених групах приймають рішення щодо того, яке навчання буде саме сьогодні в залежності від безпекової ситуації і повітряних тривог. Якщо все нормально, дітки виходять на очне навчання, займаються, організовується харчування, організовується підвіз дітей. Проте, що ми освітній процес здійснюємо на належному рівні,  свідчить, участь наших здобувачів освіти у різних конкурсах перемоги,  і в олімпіадах, у Всеукраїнських олімпіадах.  Заклади освіти прикладають дуже багато зусиль для покращення і навчання, і виховання дітей, і для створення освітнього простору», — зауважує Лариса Мірошниченко.

Попри війну, в Сновську розвивають та удосконалюють освітні заклади.

«Нещодавно два заклади освіти отримали фінансування.  Сновський ліцей №1 отримав фінансування від освітнього проєкту  «Покращення доступу до освітніх можливостей для учнів та освітян,  які постраждали внаслідок конфлікту». Завдяки цьому фінансуванню зробили ремонт вхідних входів до укриття, і аварійний вихід облаштували також,  змогли придбати меблі. Також ми отримали новенький автобус у кінці 2025 року для Сновської початкової школи. Тобто, працюємо, звичайно, ви самі розумієте, що дуже складна така ситуація у громаді, саме безпекова. На базі Сновського ліцею  №1 ми створили 4 простори – це ресурсна кімната для дітей з особливими освітніми потребами і там дуже добре займаються ці дітки. Зараз саме вирішується питання щодо отримання коштів на модернізацію, капітальний ремонт харчоблоку у Сновському ліцею №1. До речі, це найбільший опорний заклад у нас, який налічує 580 здобувачів освіти. Ми плануємо, що з 1 вересня 2027 року, що він буде у нас ліцеєм», — розповідає Лариса Мірошниченко.

Через постійні обстріли та тривоги багато школярів з родинами були змушені покинути рідні домівки – в результаті значно зменшилась кількість і здобувачів освіти, тому закриваються навчальні заклади.

«Проблема в тому, що кількість дітей зменшується. Особливо із сіл, які, можна сказати, майже на кордоні знаходяться, зменшується кількість дітей. Виїжджають сім’ї, на жаль, виїжджають. Така ситуація в нас уже три роки поспіль.  В результаті два заклади освіти в минулому році були винесені на громадське обговорення щодо ліквідації у цьому році. Чому? Тому що є постанова Кабінету міністрів від 3 грудня 25-го року № 1587 і там чітко прописано, що ці школи не будуть отримувати фінансування з державного бюджету», — зауважує виконуюча обов’язки начальника управління освіти, сім’ї, молоді та спорту Лариса Мірошниченко.

Тур’я: «Змушені навчатись дистанційно, бо є прильоти»

Село Тур’я розташоване у безпосередній близькості до кордону з рф – відстань від нього до державного кордону України становить близько 16 кілометрів. Цей населений пункт неодноразово зазнавав обстрілів. Очне навчання тут закінчилось як тільки почалось повномасштабне вторгнення. Вже 5-ий рік діти навчаються дистанційно.

« Уже чотири роки у нас поспіль організоване навчання в дистанційній формі. Ми працюємо на платформі Zoom. Всі діти гаджетами забезпечені: що батьки купували, що надавало управління освіти, але вже повністю 100% у всіх є дітей змога вийти на онлайн-навчання», — розповідає директор Тур’янської гімназії Людмила Железняк.

Коли немає світла вчителі дають завдання школярам у Вайбері.

«Найбільша перешкода в навчанні – це обстріли, вони у нас є. Ми завжди попереджаємо дітей, щоб під час повітряної тривоги переходили в безпечні місця. Батьки визначають самі, де дітям бути безпечно. Але кожного разу ми їм наголошуємо перейти подалі від вікон, нагадуємо, щоб не забували правила двох стін. Тому що обстріли, прильоти є в нашому селі також», — зазначає Людмила Железняк.

Наразі дистанційно в Тур’янській гімназії навчаються діти і з інших шкіл. Зокрема з Єліного, Єнькової Рудні та Сновського.

«Закінчується в нас канікул і я особисто сіла в машину і повезла дітям зошити, які діти поприносили на перевірку. Розвозили дітям зошити, тому що у нас діти не з одного села, а в принципі аж із трьох. Підручниками забезпечені всі стовідсотково. Село Єліне знищене, то діти з Єліного роз’їхались по всіх усюдах, але онлайн вони навчаються в нас. Також цього року закрилася гімназія в селі Сновське, то 26 дітей із цієї гімназії також перейшли до нас. Наразі у нас у закладі 76 дітей з першого по дев’ятий класи, 11 вихованців дошкільної групи», — розповідає Людмила Железняк.

У Тур’ї за 4 роки широкої війни змогли налагодити навчальний процес. Зокрема, якщо дозволяє безпекова ситуація, діти підключаються на відео уроки.

«Уже ми за чотири роки освоїли все повністю, вже навчилися всі різних засобах підключатись, там і дошку виводить на екран, і все. Якщо є бажання вчитись, можна вчитися. Є діти-відмінники. У нас всі вчителі-спеціалісти, за фахом працюють. Я викладаю біологію. Для кожного уроку я, як і більшість вчителів, готую презентацію, яку наповнюю фотографіями та відео. Перевірку домашнього завдання так само робимо – діти фотографують, надсилають мені у вайбер. Я їм виставляю оцінки, там же ж. Все заздалегідь готуємо. У мене уроків небагато, у мене 9 уроків на тиждень, то я на весь тиждень готую, одразу продумую все, що буде на уроці. Я намагаюся їм щось підготувати, так я чого не мав підручнику, аби було цікавіше», — розповідає Людмила Железняк.

Семенівка: «Знищують школи разом із селами»

Постійні обстріли, довготривалі повітряні тривоги, спалені села та міграція населення. Так уже понад чотири роки живе Семенівська громада, яка впритул розташована до кордону з рф. Відстань від Семенівки до кордону з окупантами складає близько 12 км. Безпекова ситуація тут складна, подекуди прилітає швидше, аніж почнеться повітряна тривога. Всі школи, окрім однієї, тут навчаються вже тривалий період дистанційно.

«У нас п’ять шкіл, дві філії. Одна зі шкіл тільки працює у змішаному режимі, тому що знаходиться в глиб громади понад 20 кілометрів від державного кордону. Решта шкіл працюють онлайн, надають освітні послуги. Всі вже пристосувалися, для нас немає ніяких проблем щодо організації навчання в формі онлайн. Всі діти забезпечені гаджетами, вчителі також: з різних джерел нам надходили технічні засоби. Всі школи мають освітню платформу, кожна свою, яку обрали ще за часів ковіду, тому є напрацьованість, всі знають, як заходити, де дивитися оцінки», — розповідає начальниця відділу освіти, молоді та спорту Семенівської міськради Олена Кресс.

Навчальні заклади Семенівки та громади неодноразово підпадали під ворожі удари росії, є й ті, які вже не вдасться відновити, бо разом з ними були знищені села.

«У нас дуже багато зруйнованого пошкодженого майна, особливо заклади, які були розташовані на самому кордоні –  0,5 км.-2 км. Є повністю знищені дві школи —  це в Янжулівці і в Тимоновчах. Решта закладів мають значні і незначні пошкодження різного ступеню. По можливості ми їх ліквідовуємо, тому що треба зберігати систему опалення, майно, доглядаємо за ними, опалюємо, всі системи працюють, бо інколи в деяких закладах ми маємо здійснювати якусь соціальну функцію, до прикладу – пункти незламності», — зазначає Олена Кресс.

Наразі в закладах освіти Семенівської громади навчається 651 дитина, але частина з них змушена була виїхати подалі від кордону.

Попри постійні обстріли, тривоги та життя поруч із кордоном, освітній процес на Чернігівщині не зупиняється. Укриття замінюють класи, гаджети – шкільні дошки, а вчителі стають не лише наставниками, а й підтримкою для дітей у складний час. Ці школярі дорослішають швидше, ніж мали б. Вони звикають до сирен, навчаються між тривогами і будують свої плани на майбутнє, попри війну.

Обкладинка створена за допомогою ШІ

Оксана Замятіна

Чернігівські