Летіли гуси і шахеди. Два вибухнули в селі на Чернігівщині

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Летіли гуси і шахеди. Два вибухнули в селі на Чернігівщині

05 квітня 2026 р. 19:07

05 квітня 2026 р. 19:07

Юлія та В’ячеслав Муравки біля свого дому

У Рогізках Сновської громади вночі з 17 на 18 березня розірвалися два російські безпілотники . Це перший приліт у село з початку війни. Рогізки — за 55 кілометрів від кордону з Росією.

«Загасили самі. Відрами воду шурували»

Перший шахед упав і розірвався просто перед будинком 32-річної Юлії МУРАВКО.

Удома були жінка і двоє дітей: 11-річний Гліб і семирічна Ельвіра. Третя дитина, дев’ятирічна Ілона, ночувала в тітки на іншому кінці села. Чоловік В’ячеслав — військовий, на службі.

— Як вони й живі залишилися, — не може заспокоїтися в суботу 57-річна Світлана ФЛАНЬ, мати і бабуся. — О 23.00 це сталося.

— Донька вже спала, — ідемо з Юлією Муравко від будинку Світлани до її дому. Після прильоту Юля ночує в матері, Ельвіра та Гліб — в інтернаті в сусідній Березні.

— У мене ще в грубі догорало. З сином лежали на дивані, через відео з батьком говорили. Тільки закінчили, я встала закрити заслінку. Чую: гуде. Бабах! Світло погасло, вікна полетіли. Я бігом до Ельвіри — її ліжко під вікном. Дуже злякалась, стала торсати. Ліхтар на столі намацала. А вона просто спала і навіть не зрозуміла, що сталося.

Були ще біля вікна, тут другий приліт. Кудись за хату. Гліб заплакав.

Шиферу нема. Шалівка, на якій він тримався, покручена, коробка погнута, цвяхи стирчать. Стіни будинку дерев’яні. Така ж була і веранда. Тепер там тільки побитий на грудки фундамент.

— Отак воно летіло, — виводить рукою півколо в небо Юля. Там саме пролітають дикі гуси. Гелгочуть згори. Задравши голови, проводжаємо ключ, що розтягся на пів неба.

— Я зателефонувала чоловіку, — каже Юля. — Потім матері. Вона вже бігла до нас.

— Як бахнуло, аж земля затрусилася. У сусідів шибки повилітали. Я добігала — уже в кутку веранди горіло, — хвилюється Світлана.

— Мене охопила паніка, — Юля топчеться по битому склу під стіною. — Не знала, за що хапатися. Боялася, що прилетить ще. Дітей одягти? Документи схопити? Що перше? Темно. Усюди скло, ми босі. Встигла взяти гаманець, документи. Дітей у щось трохи вдягла. Прибігла сусідка, Людмила Приходько: «Давайте бігом звідси!» Ельвіру в одному черевику винесла у двір. Тут уже хтось з сусідів був. Кажу: «Глібе, бери Ельвіру за руку і біжіть до баби». А ми тут гасили.

— Горіти почало в кутку. Ось, чорний слід, — показує на дерев’яну стіну мати. — Фанерою оббито було, — шарпає клапоть на стіні. — А фанері іскри досить. Якби пожежну машину чекали, хати б уже не було. Загасили самі. Відрами воду шурували. З горища стирчить сіно.

— Спалахнуло б миттю, — теж дивиться на горище Юлія. — Я бігала по воду, мати з сусідкою поливали.

— Пожежна машина зі Сновська приїхала майже через пів години, — згадує Світлана.

— Та, може, через годину, — вважає дочка.

— За нею — «швидка». Бог уберіг, нікого не поранило.

— Навіть ноги склом не порізали, — хоч цьому радіє Юлія. — А його багато було. Одне з вікон взагалі з усім вирвало. Раму, укоси. Хвилею люстру збило зі стелі. Міжкімнатні двері вилетіли. Аби ми не лежали в ліжках, прибило б усім, що летіло. Можна сказати, Бог оберіг.

— Як вибралися, якщо веранда горіла?

— Через іншу. Будинок на два входи. Тим, що розлетівся, мало користувалися. Там була плита.

Побита газова плита тепер валяється на подвір’ї.

За кілька метрів від хати — вирва. Діаметром приблизно два метри, глибиною метр-півтора. На ній ціла повалена груша. У ямі і поряд валяються залишки літального апарата. Шматки крил з пластику. Уривки кольорових дротів. Пуста металева коробка. Якісь пластини. Шмат висить на іншому дереві.

— Це вже поліція пакет запчастин забрала. Отакий, — показує величину мати.

— Мотори забрали. Один тут знайшли, другий біля сусідчиної хати, — підходить В’ячеслав МУРАВКО, зять. Його відпустили додому на три дні.

— Коли Юля зателефонувала, я злякався. За неї, за дітей. Наш кочегар уночі привіз своєю машиною. Пожежі вже не було, — ходить двором В’ячеслав. — Головне, усі живі. Хату відбудуємо колись.

— Два причепи сміття вивезли вчора. Приходили допомагати сусіди. Вадим Коваленко, Вова Стеша (так називають). Юра Черненко допомагав оцей завал розбирати.

Скла вигребли четверо чи п’ятеро відер.

Причеп один дав Валера Підставський, другий — Андрій Козянко. І сам допомагав, — розказують Муравки.

— Жити ніде. Зараз мені дітей забрати просто нікуди, — зітхає Юлія. — Гліб та Ельвіра в Березні. Обоє навчаються в інтернаті. Додому забираю на вихідних. Якраз прихворіли і були вдома серед тижня. На ранок після прильоту відвезла в інтернат. Там є вихователі, є укриття. А тут шахеди літають. Вони бояться.

— Сьогодні знову бахкало, — підтримує бабуся. — Два рази. Аж земля гула. У ліс поряд прилетіло. Кожен день гудуть і бухкають.

— Там з дітьми працює психолог,— додає Юлія. — Телефонувала. Усе добре.

Пес злякався. Був на ланцюгу. Забився в куток біля погреба.

— Що прилетіло — версій багато. Хлопці казали, що на корпусі було написано «Герань», — відкидає ногою шмаття дрона Юля. — Коза була в пристройці, козел — у сараї. Від удару відірвалися крокви і полетіли туди. Не влучили. Тепер у нього ім’я Безсмертний.

Кури живі, але нестися перестали.

— Дали трохи матеріалів залатати будинок. ОСБ-плити, плівку. Приїжджала «Рокада», ще якісь благодійники. Від громади шифер, цвяхи, рейки. Був Юрій Мірошніченко, староста. Не вистачить ні шиферу на весь дах, ні гвоздєй. Чоловік завтра їде на службу. А хто мені допоможе? — переймається Юлія. — Не тільки ж шифер покласти. Від удару хата «з’їхала». Почнеш розбирати — хоча б стіни не завалилися. Треба людей наймати, щоб робили.

У селі кажуть: «Купуй нову хату, зі старою діла не буде». Хата бабусина, я в ній виросла. Шукаємо будинок. У матері постійно не житимеш. У неї своя сім’я.

Раптом усі замовкають. Прислухаються. Проїхала машина.