«Він був командиром, за яким йшли до кінця»: історія Героя України Дмитра Романченка (Відео)

12 квітня 2026 р. 11:53

12 квітня 2026 р. 11:53

Це один із чернігівських дворів. Тут стоять кілька десятків будинків, щодня цими доріжками проходять сотні людей, на майданчиках граються діти, хтось повертається додому, хтось поспішає у справах. У цьому звичному міському русі серед однакових під’їздів і знайомих маршрутів минало дитинство Дмитра Романченка – Героя України.

Дмитро народився 28 вересня 1997 року в Чернігові. Про його дитинство сьогодні розповідають рідні та вчителі – згадують, що змалку він був відкритим до людей, активним і водночас уважним до того, що відбувається навколо.

Навчався він у чернігівській школі №12. За словами педагогів, легко знаходив спільну мову з однолітками та вчителями, брав участь у шкільному житті. Вчителі також пригадують, що він із зацікавленням вивчав точні науки, багато працював на уроках, швидко вирішував завдання та прагнув бути першим у тому, що робить.

« У пам’яті моїй він назавжди залишився маленьким хлопчиком, із довгими віями й уважним поглядом. Діма завжди стежив за мною і боявся щось пропустити. Зібраний, добрий, щирий, милосердний. Усі дуже любили Діму в класі, він був справжнім другом», — Ольга Дерев’янко – перша вчителька Дмитра Романченка.

« Прийшов у п’ятий клас, такий маленький, худенький хлопчик. Завжди активний, завжди відгукувався на все, що завгодно, на будь які пропозиції. Я не можу сказати, що він був таким виконавцем. Він більше був лідером, залюбки очолював якісь збори макулатури, був ведучим позакласних заходів, концертів», — Наталія Зуєва — класна керівниця Дмитра Романченка (5–9 класи).

« Діма запам’ятався. Запам’ятався він тим, що насамперед завжди був ведучим наших великих свят, які відбувалися в школі», — Василь Гопаченко – директор Чернігівського ліцею №12.

« Дуже принциповий, суперчесний, Він міг визнавати, коли щось йому не вдавалося, бо це діти, це підлітки, хтось у якусь халепу вскочив. Завжди він розумів свої помилки, завжди визнавав, критично ставився насамперед до себе, але й до людей також», — Наталія Зуєва — класна керівниця Дмитра Романченка (5–9 класи).

« Він був тією людиною, яка випромінювала мужність. Уже тоді він ще не був юнаком, а вже випромінював мужність. Він вмів дотримувати слова. Якщо пообіцяв, то неодмінно виконував», — Василь Гопаченко – директор Чернігівського ліцею №12.

« У нього був аналітичний, технічний склад розуму, він дуже багато працював на уроці, був активним. Улюбленим для нього було розв’язування задач. У мене були такі вправи. Сидів він за другою партою зі своїм другом, який цікавився фізикою, і вони полюбляли такі уроки, коли було розв’язування задач. Діма сидів за другою партою, оце було його місце, біля вікна. Завжди любив сидіти ближче до вчителя, був дуже активним на уроці», — Оксана Золотарьова — класна керівниця Дмитра Романченка (10–11 класи).

« Перше, що згадується, – це його гумор, він постійно усміхався, любив вигадувати історії всілякі», — Оксана Золотарьова — класна керівниця Дмитра Романченка (10–11 класи).

« Мабуть, слова «життя» і «життєрадісність» для нього є синонімами, завжди душа компанії, завжди купа друзів. Умів розмовляти з дівчатами, користувався серед них популярністю. І вмів спілкуватися з дорослими. Я дуже дякую за це його родині, тому що виховання там було просто неймовірне – і з боку батьків, і з боку суперлюблячої бабусі», — Наталія Зуєва — класна керівниця Дмитра Романченка (5–9 класи).

« Така дитина могла бути тільки у люблячій родині. Сьогодні не можна не згадати маму та тата Діми, а також хотілося б згадати його бабусю, яка все серце віддала своїм онукам», — Ольга Дерев’янко – перша вчителька Дмитра Романченка.

Паралельно зі шкільним навчанням Дмитро займався спортом, обравши для себе тхеквондо. Його тренер згадує, що він був цілеспрямованим і наполегливим, поступово йшов до результату, не зупиняючись ні після поразок, ні після перемог, і з роками тренувань досяг рівня чорного пояса.

« Дмитро – звичайний хлопець, як і десятки, сотні дітей, які приходять займатися. Можливо, на початку він нічим не відрізнявся, але з роками тренувань він ставав більш наполегливим, більш завзятим, можливо, навіть упертим. Попри різноманітні труднощі, поразки, перемоги, втому, травми, він наполегливо йшов до своєї мети. І той маленький хлопчик із білим поясом за 10 років тренувань досяг у нашому спорті найвищого рівня – чорного пояса майстра тхеквондо», — Олександр Лисенок – тренер Дмитра Романченка з тхеквондо.

Після завершення школи Дмитро спершу розглядав можливість вступу до технічного вишу, однак згодом змінив своє рішення й обрав військовий шлях, вступивши до Одеської військової академії на факультет військової розвідки та спеціального призначення, де здобув фах, що потребував зосередженості, аналітичного мислення та відповідальності.

« Десь уже на початку 11 класу це був його свідомий вибір вступати до навчального закладу з військовим високим рівнем підготовки», — Оксана Золотарьова — класна керівниця Дмитра Романченка (10–11 класи).

« Розвідником він став недаремно, тому що помічав те, чого, можливо, не помічали інші. Він умів аналізувати, він був серйозним, виваженим хлопчиною», — Василь Гопаченко – директор Чернігівського ліцею №12.

У 2019 році після завершення навчання він розпочав службу у складі 54-ї окремої механізованої бригади, отримав звання лейтенанта та був призначений командиром розвідувального взводу, після чого виконував бойові завдання на сході України, зокрема в районах Золотого та Авдіївки.

« Познайомилися ми з ним ще у 2020 році, на ротації, я був прикомандирований до 54-ї бригади та потрапив за прикомандируванням до його взводу. Із першого погляду побачив і переконався, що він дійсно мужній і відважний командир. Завжди старався для свого підрозділу все зробити, завжди був з ними на позиціях, а не відсиджувався у штабі, командуючи здалеку», — Мака – побратим Дмитра Романченка..

« Із Романченком Дмитром Юрійовичем я знайомий від самого початку моєї служби. Перше знайомство було приємним. Одразу підкупило, що він молодий і, як то кажуть, «у темі». Ми разом проводили своє дозвілля, тренувалися на полігоні, в спортзалі, в ігри грали на телефоні. Ми класно проводили час, він не був типовим командиром, якого я собі уявляв, йдучи в армію. Він був насамперед другом», — Тайсон – побратим Дмитра Романченка.

« Шаман мені запам’ятався, знаєте, таким молодим, високим, спортивним. А ще запам’яталася його усмішка. У нього усмішка була така, знаєте, яка випромінювала життя і давала надію», — Мазда – побратим Дмитра Романченка.

Повномасштабне вторгнення у 2022 році Дмитро Романченко зустрів на позиціях поблизу Мар’їнки, де разом із підрозділом продовжив виконувати бойові завдання на різних напрямках Донецької області.

« Довелося також із ним йти в бій уже під час повномасштабного вторгнення. І під Волновахою разом були на Новотроїцькому. Перший мій бій під час повномасштабної війни я провів пліч-о-пліч з Дмитром. Ми разом виходили з цього бою», — Мака – побратим Дмитра Романченка.

« Коли ми зайшли в сектор в Авдіївку, він став командиром взводу, і тут я вже побачив його з іншого боку та був приємно здивований, адже він був мудрий не по роках. Він був тим командиром, який не просто наказував, а тим, хто своїм прикладом брав і показував. Він не наказував щось робити, а робив і хотілося йому допомагати, слідувати за ним», — Тайсон – побратим Дмитра Романченка.

9 вересня 2022 року біля селища Спірне під час виконання бойового завдання в бою з переважаючими силами противника капітан Дмитро Романченко отримав поранення, несумісні з життям.

« Напередодні його останнього виходу ми з ним сиділи разом усю ніч. Ніч була такою тихою, що ми навіть майже забули про війну. Почали згадувати цивільне життя: хто де і коли навчався, мрії… А потім настав ранок, він зібрався і пішов із групою на своє бойове завдання, з якого більше не повернувся. Дякую тобі, брате, за все. Спочивай з миром. А ми допрацюємо, обов’язково допрацюємо», — Мазда – побратим Дмитра Романченка.

« Я пишаюся, і для мене велика честь бути з ним знайомим і мати можливість пліч-о-пліч захищати рідну неньку Україну. Дякую батькам, величезна подяка батькам за виховання такого мужнього, сильного, вольового сина. Справжнього сина свого українського народу. Нехай спочиває з миром. Слава Україні!», — Мака – побратим Дмитра Романченка.

« Я з упевненістю можу сказати, що не було людини, яка не поважала б його. Він був душею компанії цілої роти, він навколо себе вибудовував колектив, його всі любили і поважали. Є просто повага, а є любов. Знаєте, він був для нас усім. Він був справедливим, насамперед як командир, як друг… Завжди вислуховував, ухвалював саме те рішення, яке мало бути. Завжди міг наставити та дати правильну пораду. Для мене він назавжди залишиться в серці не просто командиром, другом, не просто братом, а тим, за ким хочеться йти до кінця. Слава Україні! Слава Героям!», — Тайсон – побратим Дмитра Романченка.

Дмитра Романченка поховали в Чернігові на кладовищі «Яцево», а пам’ять про нього сьогодні зберігається не лише у спогадах рідних, друзів і побратимів, а й у Чернігівському обласному історичному музеї, де представлені його особисті речі, нагороди та свідчення його життєвого шляху.

« Ця виставка… Ми її відкрили минулого року, вона називається «Характер спортсмена». Тут представлені матеріали про наших земляків спортсменів, які віддали своє життя у боротьбі за Незалежність України. Один із Героїв – це Дмитро Романченко. Наш земляк Дмитро народився в Чернігові, займався спортом з юнацтва, займався тхеквондо і мав чорний пояс федерації з цього виду боротьби», — Світлана Землянська – старша наукова співробітниця Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського.

« Колись я зав’язував йому білий пояс як першу нагороду. І хто б міг подумати, що через багато років він буде удостоєний найвищої державної відзнаки – звання Героя України, посмертно», — Олександр Лисенок – тренер Дмитра Романченка з тхеквондо.

« Уже з 2019 року він був активним учасником усіх бойових дій, які відбувалися. У вересні 2022 року, на превеликий жаль, біля селища Спірне, це Бахмутський район на Донеччині, Дмитро загинув. В експозиції представлені матеріали, що стосуються спортивних досягнень Дмитра. Насамперед це його тренувальний костюм, також бачимо чорний пояс, який він отримав. І, звісно, нагороди представлені, тому що про спортивні досягнення свідчать ті нагороди, які здобувають спортсмени. Тут представлені його і військовий одяг, і розгрузка. Найголовніше, що можна побачити, – увічнення його пам’яті та визнання його подвигу, визнання його подвигу. Це вже батькам було вручено посвідчення про присвоєння звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка», — Світлана Землянська – старша наукова співробітниця Чернігівського обласного історичного музею ім. В. Тарновського.

«Дмитро буде залишатися в нашій пам’яті доти, доки ми будемо пам’ятати про його вчинки, про його юність, зростання і взагалі про нього як про людину», — Олександр Лисенок – тренер Дмитра Романченка з тхеквондо.

Таліна Тарасенко

Ангеліна Лабута

Чернігівські