Посиденьки над занедбаними могилами: традиції поминальних днів у селах Чернігівщини

17 квітня 2026 р. 08:14

17 квітня 2026 р. 08:14

Через тиждень після Світлого Христового Воскресіння, яке цьогоріч припало на 12 квітня, починаються Поминальні дні (Радониця), в народі ще відомі, як Проводи або Гробки. Тож цими днями люди приходять на кладовища і багато хто приносить із собою величезні сумки з наїдками й напоями, зокрема алкогольними, та влаштовує трапези на кладовищах.

Дійсно, є традиція споживати на кладовищі їжу. Хоча чернігівські священники сумніваються, чи має вона якесь християнське підґрунтя.

Духівники також переконані, що померлій людині трапеза вже не потрібна. Як і впевнені в тому, що душі померлих родичів не з’являються на кладовищі під час поминальних обідів. І навіть могили чи надгробні пам’ятники потрібні не стільки померлим, скільки живим. Бо, напевне, в такий спосіб ми виявляємо свою любов, ставлячи хрест, пам’ятник чи приходячи на могилки, щоб згадати людину й пом’янути.

І в поминальний день важливо не тільки поїсти та напитися, а найперше важливо помолитися та згадати ті добрі моменти, пов’язані зі спочилими родичами, які були в нашому житті.

Та в кожному селі є свої традиції поминання спочилих родичів.

« У поминальні дні в с. Волосківці та с. Степанівка люди приходять на кладовище, застилають могили і покривають хрести чи пам’ятники рушниками. Качають по могилі освяченим яйцем, кладуть освячену паску, ставлять у тарілку кашу, після того як на кладовищі проведе служіння священник, розпочинається поминальний обід », – прокоментував «ЧЕЛАЙН» Юрій Андрійченко, староста Волосківського старостинського округу.

За словами Юрія Дахна, жителя села Москалі , нині хтось дотримується поминальних традицій, а хтось і ні. Хтось могили своїх прадідів ігнорує, проте дбає, щоб був стіл і лави, за якими можна влаштувати гучні посиденьки.

« Цьогоріч знову вигрібаю могили колишніх сусідів і далеких родичів, про могили яких нема кому подбати чи нема можливості. Або люди так зубожіли душею, що забули про могили своїх предків », – розповів Юрій Дахно.

За словами пана Юрія, нині людей у селі залишилося мізерно мало, майже всі поповнили могильні ряди.

« На Діди тепер сюди з’їжджається чимало містян – вихідців із села. Свячені паски та яйця на могили рідних приносять і досі, щоправда, качанням святого яйця чи навіть малюванням ним хреста вже майже ніхто не переймається.

Майже ігнорується й традиційне «христосування» з могильним хрестом.

Далеко не всі нині застеляють могили рушниками або настільниками — найчастіше обмежуються лише маленькою серветкою. Заморочуватися з великими настільниками вже майже ніхто не бажає.

Натомість донедавна було справжнє засилля пластикових вінків, букетів, гірлянд, якими прикрашали хрести, пам’ятники й могили. Тепер більше віддають перевагу різновидам штампованих рушничків. Використаними прикрасами нерідко переповнені навколокладовищенські рови, бо ніхто їх не прибирає і не вивозить. Показово прибирання відбувається лише в центральному селі місцевого старостату.

У моду ввійшли надгробки-квітники, тоді як навколомогильні металеві огорожі поступово демонтовують і виставляють за межі кладовища.

Імовірність справжнього духовного зближення з предками тепер здебільшого відсутня. Душі померлих, здається, попираються ногами присутніх за столами. Сучасні Діди більше нагадують гучні зустрічі живих із живими – родичів, друзів та односельців, що супроводжуються веселими посиденьками за столами, які подекуди височіють навіть над занедбаними могилами.. .», – констатував Юрій Дахно.

Ірина Осташко

Фото ілюстративне

Чернігівські