Лелеча сім’я живе на даху приватного будинку: що кажуть господарі

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Лелеча сім’я живе на даху приватного будинку: що кажуть господарі

19 квітня 2026 р. 09:52

19 квітня 2026 р. 09:52

Петро Борисюк біля хати, село Вихвостів, Тупичівська громада

Лелече гніздо вже 20 років на даху родини Борисюк з Вихвостова, Тупичівська громада. Перше довелося зняти. Бо пошкодило електричні дроти. Друге господар зводив уже разом з лелеками.

— Переїхали в цю хату в 2005 році з Бігача Чернігівського району, — каже Петро БОРИСЮК, хазяїн. — Гніздо вже було. Та з часом злізло на електричні дроти. Електрикам довелося знімати. Тут таке творилося! — розводить руками чоловік. — Лелеки прилетіли, а кубла немає. Билися між собою. Мені стало шкода пташиної праці. Вирішив переробити та вдосконалити.

Заліз на дах. Збив їм модло — типу кубло з брусків та дощечок. Намостив трохи соломи. А птахи вже його облаштовували. Хай живуть, вони нам не заважають.

Весною, наприкінці березня, прилітає перший. Працює кілька днів. Потім і другий. Живуть до кінця серпня. Думаю, що одні й ті самі прилітають. Вітаємося з ними: «Привіт! Привіт!» Годинник улітку можна не заводити. О п’ятій ранку вже стукають дзьобами. Не проспиш.

— Ще нема? — дивимося на пусте гніздо 25 березня.

— Він тут. Десь полетів.

Коли в березні 2022 року вулицею їздили кацапи, лелеки літали навкруги, але боялися сідати. А як в області стало тихо, птахи оселилися.

— Як розрізняєте?

— Ніяк, коли окремо. За забарвленням самки не відрізняються від самців, але трохи менші за розміром.

— Лелеченят багато виводять?

— По-різному. Від одного до чотирьох. Як підростають, видно голови. То знаємо, скільки в нас хазяйства додалося. Часто спостерігаємо, як малеча чіпляється до старих лелек. Дзьоби не закриваються, постійно їсти просять. Ті погодують і відлітають поруч на стовп. Сидять там і дивляться за ними на відстані.

Цікаво і як вони відлітають. Старі — шурх і полетіли собі. А малі ж то не вміють. Дійдуть до кінця даху і назад вертаються. Походять кілька разів і все ж злітають. Один якось злетів і впав на городі. Думав, уже й не полетить. Аж ні. Розігнався і піднявся в небо.

— Годуєте?

— Раз у спекотну погоду налив їм води. Хотів на даху поставити. Заліз по драбині до них. Не радий уже був. Малі криком кричать. Старі літають навкруги мене і хати. Боявся, щоб мене не дзьобнули. Тепер туди зась.

— Важке гніздо?

— Перше важило кілограмів 700. Так я думаю. Підпирав його. Зараз десь третина того, що було. Кілограмів до 200. Хаті не заважає. Я додав підпірки. Гніздо над несущою стіною.