Чорнобиль: ціна помилки і подвиг ліквідоторів

23 квітня 2026 р. 15:26

23 квітня 2026 р. 15:26

Серед тих, хто опинився в епіцентрі наслідків аварії,
були й жителі Ніжина.

26 квітня виповниться сорок років від дня, коли світ сколихнула Чорнобильська катастрофа – трагедія безпрецедентного масштабу, що назавжди змінила хід історії. Вона торкнулася мільйонів людей, залишивши глибокий слід у долях цілих поколінь, вплинувши на суспільну свідомість, політичні процеси та ставлення людства до техногенних ризиків.

Однак для кожного міста ця трагедія має своє, особливе обличчя, виміряне не лише статистикою, а передусім людськими історіями.
Для Ніжина Чорнобиль – це історія конкретних людей, які опинилися серед тих, хто першими став на боротьбу з невидимим ворогом, не маючи достатнього захисту, але маючи почуття обов’язку та відповідальності. Саме їхній досвід, їхня жертовність і їхня пам’ять формують локальний вимір цієї трагедії.

До 40-х роковин Чорнобильської катастрофи MYNIZHYN підготував матеріал, у якому зібрали історичні факти про події квітня 1986 року, відтворили хронологію аварії та її наслідків, а також звернулися до історії участі ніжинців у ліквідації наслідків катастрофи. У центрі уваги – не лише масштаби трагедії, а й людські долі, імена та внесок тих, хто став частиною цієї драматичної сторінки історії.

Чорнобильська атомна електростанція, будівництво якої розпочалося у 1970 році, була одним із ключових об’єктів радянської енергетичної системи. Перший енергоблок було введено в експлуатацію у 1977 році, а четвертий, найпотужніший і технічно найсучасніший на той час, – у 1984-му. Водночас ще до 1986 року на станції фіксувалися порушення в роботі та аварійні ситуації, що свідчили про системні проблеми безпеки.

У ніч на 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці мав проводитися експеримент із перевірки роботи турбогенератора в умовах аварійного знеструмлення. Планований ще на 25 квітня, він був перенесений, але не скасований, попри те, що технічний стан реактора вже не відповідав регламенту: частину систем захисту було відключено, а сам реактор працював у нестабільному режимі. О 01:23 розпочалася активна фаза випробування, і вже за лічені секунди ситуація вийшла з-під контролю – потужність реактора почала стрімко зростати. О 01:23:40 було натиснуто кнопку аварійного захисту АЗ-5, однак конструктивні особливості реактора типу РБМК лише погіршили розвиток аварії. О 01:25 пролунали два вибухи з інтервалом у кілька секунд, які повністю зруйнували активну зону реактора та будівлю четвертого енергоблоку.

У повітря було викинуто близько 11 тонн ядерного палива, а разом із ним – величезну кількість радіоактивних ізотопів. Спалахнуло понад 30 осередків пожежі. Основні загасили протягом години, однак повністю ліквідувати загоряння вдалося лише до п’ятої ранку 26 квітня. Водночас у центральному залі зруйнованого реактора ще тривалий час зберігалася інтенсивна пожежа, боротьба з якою із залученням вертолітної техніки тривала до 10 травня.

У перші хвилини після вибуху в приміщенні четвертого енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. У день аварії від отриманого опромінення помер наладник Володимир Шашенок. Загалом 134 працівники та рятувальники отримали гостру променеву хворобу, з яких щонайменше 28 померли протягом наступних місяців у московській лікарні № 6. Ще 14 осіб отримали дози опромінення, що спричинили тяжкі форми променевої хвороби 3-го та 4-го ступенів.

Першими на місце аварії прибули пожежники, які працювали в умовах надзвичайно високого радіаційного фону, не маючи належного захисту. Саме вони зупинили поширення вогню і запобігли ще масштабнішій катастрофі – можливому водневому вибуху. Загалом до ліквідації наслідків аварії було залучено військові підрозділи хімічних, авіаційних, інженерних військ, частини цивільної оборони та МВС СРСР. Влітку 1986 року до робіт почали залучати також військових запасу та цивільних фахівців. За різними оцінками, у ліквідації наслідків брали участь близько 600 тисяч осіб, значна частина яких згодом мала серйозні проблеми зі здоров’ям через опромінення.
Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Водночас навіть на найвищому рівні не було повного усвідомлення масштабів трагедії, що підтверджують службові документи того часу, у яких фіксувалися показники радіації, але їх значення залишалося незрозумілим для частини керівництва.

Ця ніч стала точкою неповернення – моментом, коли технічна помилка, людський фактор і системні прорахунки призвели до катастрофи, що змінила історію не лише України, а й усього світу.

Серед тих, хто опинився в епіцентрі наслідків аварії, були й жителі Ніжина. Ніжинським військкоматом на ліквідацію наслідків аварії було направлено 609 чоловік, які з перших днів працювали в зоні катастрофи, виконуючи свій обов’язок у надзвичайно небезпечних умовах.

Серед них: Аброськін Петро Олексійович, Александров Микола Серафимович, Бабенко Володимир Микитович, Батов Петро Васильович, Бойко Дмитро Іванович, Бойко Юрій Феодосійович, Василенко Віталій Іванович, Гілевич Валентин Іванович, Гомоляко Валерій Дмитрович, Давиденко Михайло Васильович, Дирда Микола Андрійович, Дорошенко Олексій Антонович, Дудка Михайло Григорович, Єлінін Олексій Антонович, Землюк Микола Андрійович, Кабашко Микола Якович, Коваленко Микола Гаврилович, Кондрашевський Андрій Васильович, Коротков Віктор Андрійович, Кресан Іван Іванович, Кубрак Микола Миколайович, Левенець Михайло Олександрович, Лемиш Михайло Логвинович, Лимонов Євгеній Петрович, Лук’яненко Григорій Маркович, Наконечний Микола Йосипович, Нестеренко Микола Іванович, Остапенко Микола Андрійович, Пікаш Андрій Євгенович, Плечистий Гаврило Гаврилович, Піддубський Михайло Андрійович, Прокопець Михайло Дмитрович, Ревтюх Володимир Миколайович, Савєльєв Сергій Іванович, Самойленко Іван Павлович, Селюк Владислав Павлович, Сібіль Віктор Миколайович, Сітун Микола Іванович, Смик Петро Адамович, Созонов Володимир Федорович, Стьопочкін Валерій Семенович, Ус Олександр Васильович, Федорець Микола Іванович, Храпов Володимир Михайлович, Чуваков Олександр Констянтинович, Чумаченко Микола Григорович, Шкаберда Петро Митрофанович, Шкурко Олександр Степанович, Приплавко Микола Григорович, Волков Сергій Генадійович, Биков Віктор Іванович, Машко Іван Іванович, Бицький Олександр Сергійович, Шкурко Олександр Степанович, Штепура Олександр Анатолійович, Удовиченко Василь Григорович, Сидоренко Дмитро Іванович, Щербина Іван Іванович, Цокота Віра Констянтинівна, Бойко Анатолій Васильович, Петухов Іван Ілліч, Коваленко Микола Гаврилович, Ярешко Дмитро Григорович, Ковтун Микола Якович, Нетреба Олександр Петрович, Козел Григорій Петрович, Дорошенко Олексій Анатолійович, Ухо Петро Захарович, Головач Василь Васильович, Денисенко Микола Петрович, Пучка Віктор Григорович, Ведель Станіслав Іванович, Деркач Микола Петрович, Шуба Василь Миколайович, Фесенко Віктор Олексійович, Василенко Віталій Іванович, Малько Микола Григорович, Шушарін Микола Борисович, Ляшенко Віктор Сергійович та ін.

14 грудня 2020 року в Ніжині відбулася урочиста церемонія вручення нагород народної пошани – нагрудних знаків «Герой Чорнобиля». Відзнаки були вручені учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які у 1986 році ціною власного здоров’я та життя виконували надзвичайно небезпечні роботи із подолання наслідків катастрофи. Серед нагороджених – Батрак Ілля Андрійович, Головенко Григорій Іванович, Дудкевич Сергій Дмитрович, Гавриш Анастасій Максимович, Буровий Сергій Олександрович, Лапуза Юрій Григорович, Колодуб Любов Петрівна, Ляшенко Енжеліка Ігорівна, Пшеничний Іван Іванович, Сенько Олександр Володимирович, Симоненко Володимир Васильович, Солобай Сергій Іванович, Толочко Валерій Петрович, Тонконог Володимир Федорович, Хомиченко Володимир Миколайович, Христосенко Ірина Валеріївна, Шевченко Сергій Миколайович, Шкура Петро Іванович, Мерзлікін Віталій Анатолійович, Ярмак Володимир Михайлович, Колодка Юрій Миколайович, Гомоляко Сергій Ігорович, Нещерет Володимир Іванович, Гурбик Григорій Іванович, Ісаєв Володимир Петрович, Красновид Олександр Павлович, Зубко Геннадій Васильович, Бондар Олександр Васильович, Солобай Григорій Іванович та Самсонюк Микола Григорович. Ця подія стала знаком глибокої вдячності та суспільного визнання їхнього подвигу, який і сьогодні залишається прикладом мужності та самопожертви.

Пам’ять про їхній подвиг у місті збережена не лише в архівах, а й у просторі. У 2007 році в Ніжині було встановлено пам’ятник ліквідаторам за ініціативи громадськості та голови організації «Спілка Чорнобиля» В. Колосова. Монумент, створений під керівництвом архітектора Григорія Шмаровоза, став символом вдячності та місцем пам’яті, що щоденно нагадує про подвиг і трагедію. У Ніжинському краєзнавчому музеї було створено книгу пам’яті, що зберігає історії та пам’ять про ніжинських ліквідаторів.

Евакуація Прип’яті розпочалася лише через 36 годин після аварії. Перше офіційне місцеве повідомлення з’явилося опівдні 27 квітня на міському радіо, де мешканцям оголосили про «тимчасову евакуацію». Людей запевняли, що вони зможуть повернутися за кілька днів, тому більшість брала лише найнеобхідніше. Місто було поділено на п’ять секторів, у кожному працювали відповідальні групи, які обходили квартири та давали інструкції щодо зборів. Водночас заборонялося брати з собою домашніх тварин, що стало однією з найболючіших сторін евакуації.
О 16:30 евакуацію з Прип’яті було завершено – з міста вивезли близько 44,5 тисячі осіб. Надалі масштаби відселення лише зростали: до 6 травня з 30-кілометрової зони було евакуйовано понад 115 тисяч людей. Ці території згодом стали основою Чорнобильської зони відчуження.

Чорнобильська катастрофа стала подією, яка змінила не лише хід історії, а й долі окремих міст і людей. Для Ніжина вона назавжди залишилася історією мужності, втрат і пам’яті про тих, хто виконав свій обов’язок перед іншими.

На фото Статистичні дані Чорнобильської катастрофи.
Джерело: uain.press

Раніше ми писали: Будинок професора Турцевича у Ніжині: дім, який пережив пограбування, революції й тиск влади

Чернігівські