«Дискурс ще формується»: як Україна вчиться пам’ятати війну

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

30 травня 2026 р. 13:32

30 травня 2026 р. 13:32

Меморіальний знак на честь загиблих Героїв у Чернігові

Говоримо про меморіалізацію у сучасній Україні. Як саме вона відбувається наразі? Запитали про це у старшного наукового співробітника філії «Військово-історичний музей » Чернігівського обласного історичного музею Сергія Лаєвського.

Найперше і те, що в основному, на мій погляд, відбувається зараз в Україні, це така собі комеморація, тобто це особисте пам'ятування, це таке локальне пам'ятування, яке більше нагадує горювання. Війна триває, біль ще дуже гострий і родини, які втратили своїх рідних, своїх близьких, вимагають або хочуть щось зробити. І тому виникають майдани з прапорцями, тому виникають невеличкі галявинки з прапорцями, виникають інші отакі локальні місця, де гуртуються ті, хто так чи інакше пов'язаний з цим горем. Є й інші рівні: власне кажучи, меморалізація, коли держава долучається в різний спосіб, в різних варіаціях, чи виконавча влада, чи місцеве самоврядування до цього процесу. І у нас тоді з'являються пам'ятники, у нас з'являються меморіальні дошки, у нас з'являються музеї або інше, як, наприклад, національне військове меморіальне кладовище.

Колега пана Сергія директор філії «Військово-історичний музей» Чернігівського обласного історичного музею Михайло Жирохов доповнює:

Тобто формування самого дискурсу меморіалізації, воно ще знаходиться в процесі.

Сергій Лаєвський говорить:

Зараз досі немає єдиного відповідального, наприклад, за поховання, за меморіалізацію як таку. Так, бо ви правильно сказали, процес дискурсу ще триває. Документи напрацьовуються, практики напрацьовуються. Причому, як не дивно, у нас тринадцятий рік іде війна, а ці документи, ці практики, це напрацьовується, напрацьовується, напрацьовується.

***

Час Чернігівський писав про таке :