Коли тил працює як фронт: волонтерська артіль із Березни

05 липня 2026 р. 17:47

05 липня 2026 р. 17:47

Волонтерство для підтримки українських захисників стало невід’ємною частиною життя багатьох українців із перших днів повномасштабної війни. Хтось допомагає коштами, хтось – власною працею. Особливо близькою ця справа стала для тих, чиї рідні нині боронять Україну. Саме так сталося і в жительки Березни Оксани Савченок, яка об’єднала навколо себе небайдужих людей та створила волонтерську артіль, що постійно підтримує військових на передовій

Сьогодні троє чоловіків із родини Оксани Савченок захищають Україну. Ще один – її брат Арсен – загинув пів року тому. Особистий біль, тривога за рідних і бажання бути корисною стали поштовхом до активної волонтерської діяльності.

Втім, допомагати у Березні почали ще в перші дні великої війни. Жителі північних громад і досі згадують, як у лютому-березні 2022 року березинці допомагали людям переправлятися через Десну, рятуючись із обстрілюваного Чернігова. А самі чернігівці пам’ятають березинського фермера Олега Бурковського, який під загрозою ворожих обстрілів доставляв до міста продукти, зібрані жителями селища. На жаль, Олег загинув на фронті.

Це лише частина спільноти. Бо зібрати всіх і одразу ніяк не виходить

Офіційно історія березинської волонтерської артілі «З Україною в серці» розпочалася 25 жовтня 2023 року.

– Свою історію наша волонтерська артіль розпочала в жовтні 2023 року. Якщо точніше – 25 жовтня. Саме цього дня ми почали плести – пов’язали на основу перші стрічки. А перед цим кілька днів готували матеріали. За три дні до того я написала допис у соцмережах із закликом зібратися й обговорити ідею. 23 жовтня ми вже отримали приміщення. Ну і почалося… А перша сітка з’явилася 7 листопада 2023 року. До того часу в громаді ніхто не займався саме плетінням маскувальних сіток, – розповідає Оксана Савченок.

Згодом волонтери взялися й за виготовлення «кікімор» – маскувальних костюмів для військових. Ідея виникла після перегляду фото в інтернеті. Спочатку задум здавався майже нереальним: плетіння однієї «кікімори» потребувало до п’яти днів роботи, ані ресурсів, ані достатньої кількості людей не вистачало.

– Я почала думати, як це можна зробити по-іншому. Намалювала собі уявно, якою вона має бути саме по-моєму. Вирішила, що потрібно спробувати пошити. Знайшла швачку, пояснила, як змогла, хоча сама зовсім не маю навичок у шитті. Спробували – і все вийшло, – говорить волонтерка.

Крім сіток і «кікімор» - збори донатів та ярмарки

Сьогодні у волонтерській артілі вже пошито близько трьох тисяч «кікімор». На початку цим займалися лише троє людей: одна жінка працювала у штабі, ще дві – вдома у вільний час. Тепер також шиють троє майстринь, які щодня приходять до штабу.

Робота над кожною «кікіморою» потребує чимало часу та терпіння. Спочатку на основу необхідно пришити клаптики тканини, а потім кожен із них вручну порізати на тонкі смужки.

– Майже два дні йде на одну «кікімору». Але все ж це трохи швидше, ніж плетена. Два з половиною роки шиємо. П’ять днів на тиждень. Кажу, що за цей період пошили близько трьох тисяч «кікімор», бо це справді приблизно, адже вже давно не рахуємо. Тільки на цьому тижні відправили вісім. І так постійно. Одні шиють, а інші вдома ріжуть нашиті клапті тканини на смужки, – каже Оксана Савченок.

Окрім «кікімор» та маскувальних сіток, волонтерки постійно виготовляють окопні свічки, готують перекуси та їжу швидкого приготування, яку можна доставляти на позиції за допомогою скидів із дронів.

Часом у штабі буває людно, а іноді відчувається брак людей. За словами пані Оксани, з огляду на чисельність населення громади, охочих долучитися могло б бути більше. На жаль, нові учасники з’являються рідко. Ті ж, хто волонтерить давно, працюють у різному режимі: хтось – вдома, хтось приходить із самого ранку, а хтось – після обіду. Для декого волонтерство стало щоденною потребою, інші ж знаходять можливість допомагати кілька разів на тиждень.

Кожен робить те, що може: плете сітки, шиє, ріже тканину, сортує речі, допомагає зі зборами чи пакуванням посилок. Саме завдяки такій спільній праці вдається постійно підтримувати українських військових.

Переважно усе виготовлене, зібране чи придбане волонтери відправляють у ті підрозділи, де служать земляки. Із військовими Оксана Савченок підтримує постійний зв’язок. Саме їй надходять повідомлення про найнагальніші потреби бійців. Кожна відправка підтверджується фотозвітом. За майже три роки діяльності таких звітів і відправлень назбиралося вже чимало. Та найголовніше, кажуть волонтери, – це розуміння того, що їхня праця справді потрібна там, на передовій.

– Поки наші хлопці тримають фронт, ми маємо тримати тил, – переконані учасниці березинської волонтерської артілі.

У спільноті вже давно не зважають на поодинокі кривотолки про те, що жінки нібито займаються «непотрібною справою» чи збираються у штабі, бо «вдома немає роботи».

– Я дуже багато разів чула від хлопців, наскільки їх рятують наші сітки, – каже Оксана Савченок. – І знаєте, у нас усі дівчата щиро радіють таким словам. На душі справді стає тепло.

Ця сітка поїхала на фронт одразу з цеху

Порахувати, скільки саме маскувальних сіток уже виготовили волонтери, нині майже неможливо.

– Ми вже давно збилися з рахунку. Приблизно виходить близько 50 квадратних метрів на день, але все залежить від того, скільки дівчат працювало, – говорить Оксана Савченок.

Основу для сіток та матеріали для «кікімор» волонтери двічі на рік закуповують за кошти бюджету Березнянської селищної ради. Таке рішення, за словами Оксани Савченок, ухвалили ще в перші місяці повномасштабного вторгнення з ініціативи Олега Бурковського, який тоді був депутатом селищної ради.

– Ми пишемо запит до селищної ради, шукаємо постачальника, домовляємося. Також регулярно проводимо ярмарки, організовуємо збори донатів. Частина коштів іде на матеріали, частина – на допомогу хлопцям у їхніх нагальних потребах, – пояснює волонтерка.

До речі, завдяки оголошеним зборам волонтерська спільнота за весь час своєї діяльності змогла передати на фронт дві автівки, одинадцять систем Starlink, портативні детектори дронів «Ванільний цукорок» і «Чуйка», а також шоломи та бронежилети.

– Ось нещодавно хлопцям з 82 ОМБр (це бригада, у якій воював мій брат Арсен) ми передали третю автівку, – говорить пані Оксана. – На відміну від двох попередніх, цю мені передав один знайомий військовий, який за станом здоров’я вже списався зі служби. Хлопці з місцевої СТО трохи її «підшаманили», і тепер вона буде нести службу, допомагати виконувати завдання, поставлені перед захисниками.

Певний час у складі волонтерської спільноти діяла й окрема група жінок — «Мамина кухня». Її учасниці пекли пироги, готували домашні салати, моркву по-корейськи, робили так звану «пасту Амосова». На жаль, нині ця ініціатива розпалася, однак її учасниці не залишили волонтерства – вони продовжують допомагати, зокрема плетуть маскувальні сітки.

Втім, не лише Березним обмежується діяльність волонтерської артілі. До плетіння сіток долучилися жительки Сахнівки. Також до роботи вдалося залучити педагогічний колектив Красненської школи Бахмацької громади Ніжинського району. Певний час у роботі штабу допомагали й жінки, яких направляв центр зайнятості. Вони працювали з січня до кінця квітня. Однак нині, за рішенням селищної ради, їхню участь у волонтерській діяльності було змінено – пріоритет віддали роботам із благоустрою громади.

До березинських волонтерок долучилися і педагогічні працівники школи із села Красне, що на Бахмаччині

У Березні волонтерський штаб давно став не лише місцем роботи, а й своєрідним простором підтримки. Під час плетіння сіток жінки діляться новинами, говорять про щоденні турботи, підтримують одна одну.

– Це справжній волонтерський фронт. Приєднуйтеся, ми вам завжди раді. Таким чином ми разом підтримуємо наше військо, – кажуть учасниці спільноти «З Україною в серці».

Волонтери наголошують: потреба у допомозі залишається постійною. Необхідні не лише матеріали для сіток та «кікімор», а й чай, кава, печиво, їжа швидкого приготування та фінансова підтримка для нових закупівель. Тому кожен може долучитися до доброї справи. Бо поки триває війна – тил має працювати так само злагоджено, як і фронт.

А березинські волонтерки нині оголосили збір на матеріали, тож будуть вдячні за будь-яку допомогу та посильний донат. Підтримати їхню діяльність можна, перерахувавши кошти на картковий рахунок Монобанку: 4874 1000 2544 0630.

– Хочу просто подякувати людям, які просто не проходять повз наші прохання, – говорить наостанок Оксана Савченок. – Таких багато, і багатьох ми навіть не знаємо. А загалом, я дуже вдячна своїм дівчатам, людям, які нас підтримують. Бо, як кажуть, «один у полі не воїн», а «гуртом і батька легше бити» – ворога здолати.

Чернігівські