Як військові комунікаційники висвітлюють кризові теми? Пояснює офіцер

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Як військові комунікаційники висвітлюють кризові теми? Пояснює офіцер

17 липня 2026 р. 13:09

17 липня 2026 р. 13:09

Офіцер Управління комунікацій ОК "Північ" Світлана Халімоненко

Офіцер Управління комунікацій ОК "Північ" Світлана Халімоненко пояснила, як військові висвітлюють кризові теми.

Є певні алгоритми. Звичайно, має бути дозвіл і наказ. Дозвіл розпочати, так би мовити, кризову комунікацію, тобто публічно висвітлити те, що можна. Є ряд ситуацій або об'єктів, про які, звичайно, військові не будуть розповідати для того, щоб не інформувати ворога. В інших випадках ми, навпаки, будемо говорити.

Пані Світлана згадує:

Коли я тільки прийшла в ОК «Північ» на нашому полігоні стався нещасний випадок, загинув військовослужбовець. І тоді колишній мій начальник в прес-центрі пояснював мені: в таких випадках треба говорити, тому що якщо ми не скажемо, то замість нас скаже ворог і скаже він те, що йому вигідно. Або скажуть цивільні журналісти, які не володіють інформацією і вони накрутять навіть якоїсь неправдивої інформації, якихось припущень, все це буде впливати на імідж Збройних сил України. Тому кризова комунікація зараз дуже активно практикується в ЗСУ, це все пояснюється і соціальними мережами, тому що у нас дуже швидко все люди вивалюють в соціальні мережі, все це бачать і дуже швидко треба на це реагувати. Але, знову ж таки, все це обмежується певною подачею інформації, коли ми говоримо, але говоримо те, що ми можемо сказати, для того, щоб це не призвело до якихось гірших наслідків.

***
Час Чернігівський писав про таке: