Чотири юні життя забрала росія: історія болю села Мохнатин на Чернігівщині (Відео)

29 липня 2026 р. 16:41

29 липня 2026 р. 16:41

28 липня 2026 року в Мохнатині попрощалися з дев’ятирічною Вікторією Сребнюк. Дівчинка загинула 26 липня внаслідок удару російського реактивного безпілотника «герань-4» по супермаркету «АТБ» у Чернігові.

Для цього невеликого села це вже четверте юне життя, яке забрала росія.

У перші дні повномасштабного вторгнення в школі цього села самостійно облаштовували укриття, а місцеві жителі патрулювали село.

«У суботу ми цілу ніч проти неділі патрулювали, зібрали хлопців, поділили на три бригади й вирішили, що в неділю вранці теж будемо патрулювати, і в неділю вранці вже пішли російські колони»,- Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу

Проте вже в неділю до села зайшли російські колони. Окупанти пограбували магазин, їздили вулицями, заходили до дворів.

14 березня 2022 року російські військові розстріляли в Мохнатині трьох підлітків: 17-річних братів-близнюків Богдана та Євгена Самодіїв і їхнього 18-річного друга Валентина Якимчука.

«Їхній підрозділ розбили там в Юр’ївці, Рижиках, Рябці, їх там добре поколошматили. І вони тікали, там і вбиті, кажуть, у них були, і вони летіли зі злості, колона вискочила, там такий поворот. Хлопчик один, Богдан, був живий, то він казав, що вони руки підіймали. А вони їх розстріли. А цей Якимчук Валік перебігав дорогу, то вони його з гранатомета рознесли»,- Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу

Того дня всі жителі села до останнього сподівалися, що бодай когось із хлопців вдасться врятувати.

«Я голові зуміла додзвонитися, він сказав, що мама повезла сина і там ще один хлопчик був. Мені наче в той момент стало легше, бо я подумала, що вони там обидва. А як пішли до них, то побачила, що Євген лежав на лавці. Заходить дід і каже, що другого привезли. Його не довезли до лікарні. Він уже був мертвий. Мама була за кермом, вона везла, а супроводжував його друг, він каже, що бачив, що він уже мертвий, але боявся сказати матері, бо вона за кермом. Ці хлопчики вони ціленькі, їм у животи влучило, а Валік Якимчук… Його навіть не відкривали, його просто розірвало»,- Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу

«Дуже гарні хлопці. Ніхто такого не очікував, по цей день сумуємо»,- Олена, жителька села Мохнатин

«Двоє цих братів-близнюків – це мої сусіди. Добрі були, гарні хлопці, нічого не можу поганого сказати, тільки хороше – вони завжди в нашій пам’яті»,- Сергій Ситенок, житель села Мохнатин

У той час не було ні світла, ні зв’язку. Люди самостійно вручну виготовляли труни для вбитих підлітків, на похорон ішли під обстрілами, а молитви над могилами читали місцеві жінки.

«Я на два кладовища не встигла, бо це зовсім різні полюси. Я там, де близнюків хоронили, була. Люди, дарма, що стріляють, зійшлися. Бігли хто як: хто навприсядки, хто від дерева до дерева. Похоронили як могли, батюшка в нас чернігівський, його не було, дівчата, які до церкви ходять, почитали молитви. А тут розповідали, що Валіка несли канавами. Ось це вже пішло зовсім страх»,- Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу

Після вбивства хлопців страх у Мохнатині ще посилився. Люди майже не виходили з домівок, а згодом російські військові почали ходити по хатах, проводити обшуки та забирати речі.

«17 березня почали ходити по хатах росіяни. Я ще чоловіку кажу, щоб закрив хвіртку. Замкнули. Сидимо і чекаємо. Тоді як затарабанить. Страшно було. Заходять у двір, а поряд стоїть бтр і гармата на двір наведена. Чоловік мій питає: «Що ви від нас хочете?» А він: «Шукаємо недозволєноє». Дивилися скрізь: у хаті, в гаражі, туалет, курятник. Все вони обходили»,- Любов Юрченко, староста Мохнатинського старостинського округу

«Сиділи по домівках. Машини рахували. Кацапи по хатах ходили. Хліба не було, нічого не було, але вижили»,- Олена, жителька села Мохнатин

30 березня 2022 року російські війська вийшли з Мохнатина. Після себе вони залишили страх, біль і могили трьох юнаків. На місці загибелі Богдана, Євгена та Валентина односельці висадили три туї – як символ пам’яті. Тепер до цієї пам’яті додалася ще одна втрата – дев’ятирічна Вікторія Сребнюк, життя якої забрав російський удар по Чернігову.

Журналіст: Оксана Замятіна

Оператор: Ангеліна

Чернігівські