Три роки бійця вважали зниклим безвісти. У громадах втрати

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Три роки бійця вважали зниклим безвісти. У громадах втрати

01 вересня 2026 р. 19:34

01 вересня 2026 р. 19:34

Андрій Трепач з Березни

У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.

Андрія Трепача з Березни, якого вважали безвісти зниклим з 24 червня 2023 року, суд визнав загиблим. Чоловік воював у складі 30-ї ОМБр на бахмутському напрямку. Там і загинув біля села Ягідне. Зараз цю територію контролюють російські війська.

Андрій Трепач працював з 2019 року електромонтером з експлуатації електролічильників в «Обленерго». У травні 2022-го чоловіка мобілізували.

Дружина Наталія дізналася від побратимів чоловіка, що «Ланцетом» росіяни поцілили в танк, де був Андрій. Удар прийшовся йому в голову. Командир танка, хоч і зазнав значних опіків, зміг врятуватися. Його прикрило тіло Андрія. Механік машини не постраждав. Побратими з іншого екіпажу витягли поранених з підбитого танка. Треба було рятувати живих, тож тіло Андрія залишили там. Розвідувальний дрон зафіксував детонацію боєкомплекту танка. У цей момент тіло Андрія Трепача ще залишалося всередині.

* * *

44-річний Євгеній Горбач з Прилук. Після служби працював ландшафтним дизайнером у столиці. У 2024 році мобілізували. Мав звання молодшого сержанта, служив бойовим медиком. Мав позивний Юджен. Останніми роками проживав з дружиною в Бучанській громаді.

Мав нагороди: відзнаку Міністерства оборони України, медаль «Залізний хрест». Пішов з життя 22 липня 2026 року в Сумській області. Поховали воїна в Прилуках. У нього залишилися дружина, батьки та сестра.

43-річний Микола Шульжинський з села Фаївка Новгород-Сіверської громади. Після проходження строкової служби служив у Державній прикордонній службі України. У 2016-2019 роках брав участь в антитерористичній операції. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно долучився до Збройних сил України.

У 2024 році Микола Шульжинський зазнав тяжких поранень. Його звільнили зі служби за станом здоров’я. Помер 29 липня 2026 року.

36-річний Євгеній Гавін народився в Києві. Проживав у Бобровиці. Працював у компаніях «Епіцентр» та «Оптіма-Фарм». З першого дня повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист України. Брав участь у визволенні Київщини та бойових діях на Харківщині.

У грудні 2022 року долучився до лав окремої механізованої бригади «Маґура». Брав участь у контрнаступі 2023 року на запорізькому напрямку, де зазнав важких поранень. Після лікування повернувся до військової служби у складі взводу радіоелектронної розвідки. Воював на покровському, а згодом — на сумському напрямку. Загинув Євгеній Гавін 26 липня 2026 року.

Попрощались з захисником у Бобровиці, поховали на кладовищі в селі Кобижча. У нього залишилися батьки, брат та наречена.

47-річний Андрій Бідік народився в Києві. Проживав з родиною у Бобровиці. У жовтні 2024 року чоловіка мобілізували.

14 грудня 2024 року солдат Андрій Бідік загинув у Курській області РФ. Попрощалися та поховали в Бобровиці на міському кладовищі. У бійця залишилися цивільна дружина, двоє дітей, мати, брат та дві сестри.

46-річний Вадим Дорошенко народився в Києві. Працював керівником у комерційних структурах. У квітні 2025 року чоловіка мобілізували.

25 вересня 2025 року солдат Вадим Дорошенко в районі села Балаган Покровського району на Донеччині зник безвісти. 24 липня 2026 року родина отримала звістку, що ДНК-експертиза загибель бійця підтвердила.

Попрощалися та поховали Вадима Дорошенка в селі Бобруйки Козелецької громади, на малій батьківщині матері. У нього залишилися син, мати та брати-близнюки.

50-річний Олег Литвин з села Лукнів на Коропщині. Закінчив місцеву школу, пройшов строкову службу. Трудився трактористом у ПСП «Лукново». У червні 2024 року чоловіка призвали на військову службу водієм-слюсарем. Пройшов військову підготовку в Гончарівському, згодом — на Київщині. У нього виявили важку хворобу. Попри лікування в медичних закладах Чернігова та Києва, недуга, на жаль, виявилася сильнішою.

17 березня 2025 року Олег Литвин був списаний зі служби. А 2 серпня 2026 року помер. Попрощалися та поховали в селі Лукнів. У нього залишилися сини, донька та внучка, батьки, брат і сестра.

38-річний Андрій Ілюшик з села Красний Колядин на Талалаївщині Прилуцького району. Захоплювався туризмом. Працював на будівництві в Києві та Чернігові. Певний час був на заробітках у Польщі. Потім — консультантом у банку «ПУМБ». У березні 2024 року чоловік долучився до лав ЗСУ.

Загинув 26 листопада 2024 року поблизу селища Чумацьке на покровському напрямку. Поховали Андрія Ілюшика в рідному селі. У нього залишились дружина, син, батьки, брат і сестра.

52-річний Станіслав Нечипоренко з села Степові Хутори на Носівщині. Закінчив школу в Прилуках. Після навчання переїхав до Києва. Також працював різноробом у кобижчанському відділенні ТОВ «Земля і Воля». З початком повномасштабного вторгнення чоловік став до лав ЗСУ.

29 липня 2026 року Станіслав Нечипоренко помер. Поховали захисника в селі Кобижча. У нього залишилися дружина, син, батько та сестра.

40-річний Дмитро Сетко з селища Ріпки. Помер, перебуваючи на лікуванні, 31 липня 2026 року. Поховали на центральному кладовищі Ріпок.

49-річний Ігор Ребенок народився в Херсонській області. У 2014 році чоловік долучився до захисту батьківщини. Воював на Донеччині. Згодом разом з дружиною оселився в селі Горбове Куликівської громади.

Сержант Ігор Ребенок служив старшим стрільцем-оператором. Загинув 7 серпня 2024 року в районі села Переїзне Бахмутського району Донецької області. Попрощалися та поховали захисника в селі Горбове.

50-річний Віктор Клепацький з села Ведильці Чернігівського району. Разом з дружиною виховав двох дітей — сина Дениса та доньку Ірину. Згодом родина переїхала в село Синявка Менської громади. Чоловік працював у місцевому колгоспі, а також кочегаром у будинку культури. У квітні 2025 року долучився до лав оборонців. Служив сапером.

Помер у госпіталі 4 серпня 2026 року від гострої серцево-судинної недостатності. Поховали військового в рідному селі.

У селі Озеряни Варвинської громади 9 серпня попрощалися з 53-річним Сергієм Гайдуком . Працював в агропідприємствах, на цегельному заводі та в місцевій пожежній охороні. Мобілізували 8 серпня 2025 року. Служив у званні солдата, був водієм-санітаром евакуаційного відділення медичної роти.

1 серпня 2026 року Сергій помер у реанімації медичного центру Одеси через ускладнення після поранення ноги. Поховали воїна на кладовищі в рідному селі.

21-річний Микола Дмитрук з села Салтикова Дівиця Куликівської громади. У грудні 2021 року, 18-річним, Микола став на захист України. Уклав контракт. Служив матросом десантно-штурмового батальйону морської піхоти. З червня 2024 року бійця вважали зниклим безвісти. Лише через понад два роки підтвердили, що Микола Дмитрук загинув 21 червня 2024 року поблизу села Кринки Херсонської області.

— Особливо боляче усвідомлювати, що Микола так і не встиг обійняти свою маленьку донечку, яка народилася вже після його зникнення, — пишуть у громаді.

Поховали захисника в Салтиковій Дівиці.

57-річний Олександр П’ятенко з села Бужанка Коропської громади. 25 років Олександр служив в органах внутрішніх справ у Коропі. Від патрульного та дільничного інспектора доріс до полковника. У 2014 році Олександр виконував завдання в зоні проведення антитерористичної операції. Наступного року був звільнений у запас.

Та став знову служити з першого дня повномасштабного вторгнення. Був командиром взводу у складі 119-ї окремої бригади територіальної оборони. Він захищав Україну на Сумщині, Харківщині, біля Покровська.

8 серпня 2025 року Олександр зник безвісти в Серебрянському лісі на Луганщині. Рік рідні чекали звістки. У скорботі дружина та двоє дітей.

Джерело : "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО