Два роки рідні чекали результати ДНК-експертизи. У громадах втрати

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Два роки рідні чекали результати ДНК-експертизи. У громадах втрати

07 вересня 2026 р. 18:29

07 вересня 2026 р. 18:29

38-річний Ігор Малюга з Ніжина

У громадах Чернігівщини прощались із захисниками, які загинули на російсько-українській війні.

38-річний Ігор Малюга з Ніжина. Боронив Україну у складі 163-го окремого батальйону територіальної оборони. 7 жовтня 2024 року поблизу села Кузьмине на Луганщині боєць зник безвісти. Майже два роки його рідні жили очікуванням. Та результати ДНК-експертизи підтвердили, що того дня захисник загинув. Поховали Ігоря Малюгу в Ніжині.

* * *

55-річний Сергій Дубина з села Бурівка Тупичівської громади Чернігівського району. 6 листопада 2024 року поблизу міста Селидове Донецької області воїн зник безвісти. Результати ДНК-експертизи підтвердили, що того дня він загинув. Поховали бійця в рідному селі.

43-річний Вадим Майстренко з Мени. Будував каміни і печі. З січня 2025 року служив навідником в аеромобільному відділенні 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.

З 10 травня 2025 року бійця вважали безвісти зниклим. У серпні 2026 року підтвердили, що він загинув поблизу села Олешня Суджанського району Курської області. Поховали чоловіка з військовими почестями на Гурнівському кладовищі в Мені.

41-річний Ігор Мороз з села Мармизівка, Варвинська громада. Згодом його сім’я переїхала до села Лебединець. Ігор працював механізатором у місцевому колгоспі. Згодом — торгівельним представником марки «Ласунка» у Варві, потім — автослюсарем.

З перших днів повномасштабної війни Ігор добровільно вступив до лав територіальної оборони, до групи швидкого реагування Срібнянського РТЦК та СП. У травні 2022 року його відрядили до 54-ї бригади на схід України. Воював у Бахмуті та Спірному.

У 2023 році за сімейними обставинами Ігор був демобілізований і перебував у резерві. Але й після повернення до цивільного життя займався волонтерством. Возив на схід необхідне для своїх побратимів.

У березні 2024 року Ігор уклав контракт з 48-ю бригадою, а згодом був приряджений до 117-ї бригади.

8 січня 2025 року поблизу села Воздвиженка Покровського району Донецької області Ігор Мороз загинув.

28-річний Валерій Машура з села Садове Корюківського району. Працював на фанерній фабриці в Сахутівці. 22 лютого 2023 року добровільно став на захист України. Був водієм 44-ї окремої механізованої бригади.

Воїн тричі отримував поранення, але кожного разу повертався на передову. За хоробрість його відзначили нагородою «За поранення» та нагрудним знаком «Хрест хоробрих».

7 серпня 2026 року солдат Валерій Машура загинув поблизу Краматорська на Донеччині. Поховали захисника на кладовищі рідного села.

40-річний Віктор Дуброва з села Августівка Ічнянської громади на Прилуччині. Працював в науково-виробничому підприємстві «Сатурн». Від звичайного інженера до завідувача лабораторії, а згодом і до головного інженера підприємства

24 лютого 2022 року Віктор Дуброва розпочав службу стрільцем роти охорони. Згодом його перевели до Шевченківського РТЦК та СП Києва, а вже у квітні 2023 року він приєднався до 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

18 травня 2023 року в Бахмуті Донецької області Віктор зник безвісти. Згодом загибель військового підтвердили офіційно.

29-річний Віталій Кисельов з села Свидовець Бобровицької громади. Працював на різних роботах. 7 серпня 2026 року загинув у Харківській області. Поховали Віталія Кисельова на міському кладовищі Бобровиці. У нього залишилися батько та тітка.

45-річний Анатолій Капустін з Мени. Працював на різних підприємствах, зокрема водієм бензовоза в компанії «Олстас-Льон». У лісгоспі, у ТОВ «Фанера Чернігів» у селі Сахутівка. 20 червня 2025 року мобілізували. Став розвідником-дронщиком. Надалі проходив службу у званні старшого солдата, був сапером інженерно-саперного відділення 100-ї окремої механізованої бригади.

10 серпня 2026 року військовий загинув поблизу села Осикове Краматорського району Донецької області. Поховали воїна на блистівському кладовищі, поряд з могилами батьків. У нього залишилися два сини. Старшому виповнилося 22 роки, а молодшому дев’ять.

40-річний Артем Левчук з Бахмача. До повномасштабного вторгнення працював столяром у вагонному депо. У січні 2023 року чоловік долучився до лав ЗСУ. Був командиром відділення інженерно-саперного взводу. Загинув старший сержант Артем Левчук 14 липня 2025 року на Дніпропетровщині. Рік рідні чекали доброї звістки. Попрощалися та поховали захисника в Бахмачі. У нього залишилися дружина, три сини, батьки та сестра.

41-річний Олександр Кузіліков з Ніжина. Тривалий час вважався зниклим безвісти. У серпні 2026 року його загибель підтвердили. Попрощалися та поховали захисника в Ніжині.

55-річний Володимир Карапута з села Перемога Лосинівської громади Ніжинського району. Одружився, народилися два сини. Працював водієм у Борисполі, згодом — на автокарі в селі Велика Димерка на Київщині.

У грудні 2025 року чоловік долучився до лав ЗСУ. 16 серпня 2026 року військовий помер. Попрощались у Ніжині, поховали в селі Станція Лосинівська.

54-річний Анатолій Науменко з селища Михайло-Коцюбинське Чернігівського району. Працював трактористом, згодом — тваринником. Любив коней. Родини не мав. Жив з матір’ю. У травні 2024 року долучився до лав ЗСУ.

Загинув 14 жовтня 2024 року. Поховали в Михайло-Коцюбинському.

28-річний Дмитро Туз з села Тупичів на Городнянщині. Працював на різних роботах: обвалювальником у «Седам Маркет» у Чернігові, трактористом у Чернігівській індустріальній молочній компанії, мийником-прибиральником рухомого складу у фоп Кваско.

У жовтні 2024 року чоловік долучився до 105-го прикордонного загону, навесні 2025 — до підрозділу безпілотних систем «Химера». Загинув 1 липня 2026 року в області. У нього залишилися дружина, син і мати.

42-річний Юрій Штанько з села Ставок Носівської громади. Працював в охороні на «Укрзалізниці». Згодом оселився в Носівці. Був в АТО. Повернувся на службу і в 2022 році. Одружився. Воював на найгарячіших напрямках Донеччини. Був на передовій, неодноразово отримував поранення та контузії, але щоразу повертався на службу.

Останні роки Юрій був кулеметником у Державній прикордонній службі. Служив у Семенівці. Там 19 серпня 2026 року військовий загинув. За два тижні до цього Юрій приїжджав додому у відпустку. Поховали воїна в селі Ставок.

52-річний Євгеній Бридкий з села Бахмач. Працював у пасажирському вагонному депо станції Бахмач. 17 квітня 2023 року його мобілізували. Служив водієм на донецькому напрямку. Був під Костянтинівкою, Дружківкою, Краматорськом.

5 серпня 2026 року Євгеній прибув додому в довгоочікувану відпустку. Уже 24 серпня він мав повертатися до своєї військової частини. Проте серце воїна раптово зупинилося вдома 23 серпня. У скорботі дружина, син та сестри.

Джерело : "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО