У Менській громаді попрощалися з двома Захисниками — Василем Авраменком та Олександром Акулятом

12 жовтня 2026 р. 08:41

12 жовтня 2026 р. 08:41

У Менській громаді 11 жовтня провели в останню дорогу двох українських Воїнів — Василя Авраменка з Нових Бродів та Олександра Акулята з Мени . Василь добровільно став на захист України в перший день повномасштабного вторгнення та служив оператором безпілотників. Олександр був санітарним інструктором медичного пункту, тривалий час виконував бойові завдання на різних напрямках фронту. Обидва служили у 1-й окремій важкій механізованій Сіверській бригаді.

У Менській громаді попрощалися з двома Захисниками України — Василем Авраменком та Олександром Акулятом. Один із них загинув унаслідок важких поранень, отриманих у бою, інший помер під час проходження військової служби.

Василь Авраменко народився 14 лютого 1990 року. Його родина спочатку жила в Чернігові, а згодом переїхала до села Нові Броди Менської громади.

Дитинство та юність Василя минули в Чернігові. Він навчався у загальноосвітній школі № 30. Учителі та друзі пам’ятають його здібним, добрим і спортивним хлопцем. Василь чудово бігав, захоплювався кіньми, багато читав і прагнув постійно розвиватися.

Після школи вступив на механіко-технологічний факультет Чернігівського державного технологічного університету, де опановував фах інженера-механіка. Через життєві обставини навчання довелося перервати, натомість Василь знайшов себе у професії.

Він працював у Чернігові та Києві, згодом став бригадиром на Київській ТЕЦ-5. Колеги цінували його за відповідальність, надійність і вміння працювати руками. У складі робочих груп він також виконував відповідальні завдання за кордоном.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Василь збирався їхати у робоче відрядження до Фінляндії. Квиток уже був на руках, однак він вирішив залишитися в Україні.

Як згадує мама Воїна, син сказав: «Я що, боягуз? Усі йдуть воювати, а я кудись поїду?»

24 лютого 2022 року Василь добровільно прийшов до Чернігівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки й став на захист України.

Він служив оператором безпілотних літальних апаратів у батальйоні безпілотних систем 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади. Побратими та командування знали його як сумлінного й дисциплінованого військовослужбовця, на якого завжди можна покластися. За службу Захисника нагородили медаллю.

Навіть на війні Василь не полишав мрії про освіту. Він поновив навчання в інституті та планував продовжити його на профільній кафедрі.

30 вересня 2026 року внаслідок важких поранень, отриманих у бою за свободу та незалежність України, серце Василя Авраменка зупинилося у Сумській обласній клінічній лікарні.

У нього залишилися мама, рідна сестра та племінник. Батько помер ще до початку повномасштабної війни.

У селі Нові Броди Воїна провели в останню дорогу. Рідні, близькі, друзі та побратими втратили людину, яка свідомо обрала захист своєї країни.

Олександр Акулят народився 1 грудня 1977 року в Мені. Навчався в Менській загальноосвітній школі, а після її закінчення вступив до Козелецького технікуму ветеринарної медицини. У 1998 році здобув диплом фельдшера ветеринарної медицини.

Його трудове життя було пов’язане з рідним краєм і ветеринарною справою. Олександр працював ветеринарним фельдшером у КСП «Промінь», завідував Менською дільничною лікарнею ветеринарної медицини, був ветеринарним лікарем у ПрАТ «Менське племпідприємство» та керуючим молочно-тваринної ферми № 1 у ТОВ «Мена-Авангард».

Останнім місцем його роботи стала Менська державна дільнична лікарня ветеринарної медицини.

Колеги та знайомі пам’ятають Олександра як добру людину й досвідченого фахівця, який допомагав іншим і рятував домашніх тварин.

Він створив родину, разом із дружиною виховував двох дітей.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр не ухилявся від військового обов’язку. Попри перенесені інсульти, проблеми зі здоров’ям і потребу в постійному лікуванні, він вирішив іти служити.

Дружина згадувала, що пропонувала чоловікові залишитися в лікарні, однак він відповідав:

«Ні, не буду. Хлопці йдуть, а я буду лежати?»

6 липня 2024 року Олександра призвали на військову службу. Він служив у званні молодшого сержанта на посаді санітарного інструктора медичного пункту механізованого батальйону 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади.

Разом із побратимами виконував бойові завдання на різних напрямках — під Курськом, Кураховим, на Донбасі та Сумщині. Останнім став Харківський напрямок. Під Куп’янськом Олександр і його побратими, за наданою інформацією, утримували позиції впродовж восьми місяців поспіль.

Тривале перебування на позиціях і проблеми з доступом до необхідних ліків позначилися на стані здоров’я Воїна. Згодом його самопочуття значно погіршилося.

6 жовтня 2026 року Олександр Акулят помер у лікарні швидкої медичної допомоги міста Дніпро під час проходження військової служби.

11 жовтня Менська громада провела Захисника в останню дорогу. Його поховали на кладовищі в Мені з військовими почестями.

У Олександра залишилися дружина Ірина Миколаївна, двоє дітей, рідні, друзі та побратими.

Світла пам’ять Василю Авраменку та Олександру Акуляту. Вічна шана Воїнам, які стали на захист України.

Чернігівські