Головна проблема нашої зовнішньої торгівлі — внутрішня

22 травня 2025 р. 08:31

22 травня 2025 р. 08:31

Партнери нас кинули. А як інакше? Європейський Союз скасовує автономні торговельні преференції для України , бо європейські країни проти, а окремі з них уже запровадили односторонні заборони. Буквально кидають напризволяще країну у скруті.

Насправді все не так категорично.

По-перше , країни ЄС, кидаючи нам рятувальне коло у вигляді автономних преференцій, одразу зазначали, що це тимчасова акція. Рік тому Єврокомісія нас попередила, що її строк закінчиться у червні 2025-го . Тобто були максимально відверті й дали час для адаптації.

По-друге , попри алармічні очікування, на початку травня цього року Європарламент вирішив подовжити режим торговельних преференцій для української металургійної продукції ще на три роки — до 2028-го. Значить, червневе скасування преференцій стосуватиметься насамперед агроекспорту, бо зрештою нічого, крім аграрки і металів, у нашому торговому кошику нема.

По-третє , ми повертаємося до режиму Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ), який узагалі-то всіх влаштовував до 2022-го. Так, він передбачає квотування безмитного ввезення і лише визначених товарів. Так, квоти маленькі, зважаючи на наші агропотужності, за окремими позиціями ми їх вичерпуємо дуже швидко. Втім, нагадаємо, що окремі квоти повернули ще 2024-го: овес, кукурудзу, крупи, м’ясо птиці, яйця, цукор увесь минулий рік ми поставляли до Союзу вже у межах квот. Менш як за пів року вичерпавши ліміти по цукру, вівсу та яйцям, українські експортери продовжили поставки, як і до того, вочевидь не собі у збиток. Тобто ми повертаємося не у невідоме, а у добре відому нашому експортеру модель торгівлі.

По-четверте , рік тому, попереджаючи нас про майбутнє скасування автономних преференцій, європейці зазначили, що, повернувшись до умов ПВЗВТ, ми продовжимо торгове зближення у звичний спосіб — через збільшення обсягів квот. І це плюс, а не мінус, бо умовне збільшення квоти на експорт крохмалю чи солоду дається, хай там як, легше за одномоментне скасування мит на все. Торгівля — це все ж не про благодійність. Але такі точкові налаштування насправді створюють значно більше можливостей для просування вперед крок за кроком, для пошуку балансу у торгівлі з ЄС. А нам би про баланси міцно задуматися.

Баланс проти нас

За підсумками минулого року, ЄС — це 59,5% нашого експорту, 50,4% імпорту та 53,8% товарообігу. Ближче нікого немає ( див. рис. 1–2 ). Балансово ми програємо, хоча дуже стараємося. Усі наявні минулоріч преференції призвели о того, що обсяги імпорту з ЄС в Україну за рік зросли на 9% , а обсяги українського експорту до ЄС на 5% скоротилися . Отже, за підсумками 2024-го, ми продали ЄС товарів майже на 11 млрд дол. менше, ніж купили у Союзу. Нічогенько, зважаючи, що весь їхній імпорт в Україну становив 35,6 млрд дол.

Тож, звісно, торговельні розширення і поглиблення важливі й значущі, але це точно не чарівна пігулка від хронічної хвороби, яка буквально не дає нам конвертувати всі наші старання у хоч якісь якісні покращення. Звісно, мова про сировинну заразу.

Після краху нашого зовнішньоторговельного обороту на 27% у 2022-му та на 4% — у 2023-му минулий рік ми завершили із 13% зростанням (дані Доповіді НІСД ). Буквально вилізли з помиральної ями. Для розуміння, у фізичних обсягах наше минулорічне зростання вдесятеро випередило прогнозоване світове зростання. Але імпорт був більшим і наш рекорд крокує пліч-о-пліч з антирекордом — дефіцитом зовнішньої торгівлі товарами у 29 млрд дол . Ми цю біду, яка переросте у катастрофу вже наступного року, детально описували .

Звісно, мова не про імпортні харчі чи техніку, наш споживчий ринок точно не на дріжджах, «роздувають» дорогий імпорт оборонний та енергетичний сектори, на яких економити не можна . Ба більше, не варто економити і в майбутньому. Не дивно, якщо ми продаємо олію, кукурудзу і пшеницю, а купуємо зброю та обладнання, жодні рекорди з їхнього продажу не дадуть нам достатньо грошей для купівлі значно дорожчих технологічних товарів ( див. рис. 3 ).

Шанси наростити експорт як такий є, але без якісного переходу нас це не рятує.

Так, ми ще далекі від здобутків до повномасштабного вторгнення, але наші логістичні проблеми очевидно відійшли на другий план — морем з України минулоріч виїхало не набагато менше, ніж спокійного 2018-го ( див. рис. 4 ). Та й доступ до експортних ринків, хай там як, розширюється, а не звужується. На переконання торгового представника України Тараса Качки, за діючих умов Україна цілком може й надалі збільшувати продажі за кордон, але щоб завантажити експортні шляхи, потрібен розвиток внутрішнього виробництва . А зважаючи на наш торговельний баланс, то бажано ще й не сировинного.

Все буде агро

Тут, на жаль, хороших новин немає: у першому кварталі 2025 року, за оцінками НБУ, реальний ВВП зріс лише на 0,5% р/р . Олексій Кущ більш ніж вичерпно проаналізував причини нашої економічної карликовості .

Тож лише зацитуємо НБУ: «Економіка завершила етап швидкого відновлення після початкового шоку повномасштабного вторгнення — реальний ВВП наблизився до свого потенційного рівня , тому темпи його зростання на прогнозному горизонті будуть стриманими».

Хоч би як нам хотілося перекласти відповідальність за нинішні економічні проблеми на когось, їхня справжня причина тут — це відсутність переробки й технологій, низька продуктивність і сировинність , які й роблять близьконульове зростання ВВП для нас нормою. Ці проблеми значно старші за війну і повномасштабне, але вперто ігноруються кожним новим урядом, включно із поточним.

Уряд Дениса Шмигаля абсолютний рекордсмен — майже дві тисячі днів роботи з «технократом і вправним менеджером» на чолі, п’ять віцепрем’єрів у підмогу, міністерства на всі можливі випадки життя. А що на виході?

Експортна стратегія в роботі, наразі обговорюється в регіонах, чекаємо…

Промислова стратегія на початковому етапі створення, коли буде і чи буде взагалі, неясно.

Але, каже нам Мінекономіки, є ж програми підтримки промислового розвитку .

Дійсно є: «Доступні кредити 5–7–9%» і «Доступний фінансовий лізинг 5–7–9%».

Вгадайте з однієї спроби, який сектор економіки у лідерах за отриманням кредитів (46%) і тим паче у лізингу (84,5%). Звісно, сільське господарство. Загалом, якщо ти не з агро, то по кредит можеш не йти.

Є також дотації на сади і теплиці, на меліоративні системи, на утримання кіз та овець, на закупівлю насіння, на зберігання зерна. І аж одна програма підтримки переробки в агро, максимум 8 млн грн на придбання переробного обладнання на умовах співфінансування 50/50. Ну, може, на мінілінію з помолу борошна і вистачить.

Є ще цілий Фонд розвитку підприємництва , що не звітує про свою діяльність з 2021 року, але з новин ми знаємо, що наразі він  опікується впровадженням аграрних нот — нового інструменту для залучення фінансів у сільське господарство. Ну, дійсно, куди ж, як не туди.

Є страхування від Експортно-кредитного агентства, дуже «популярне», — за перший квартал застрахувалися аж 20 експортерів на загальну суму експорту у 3 млрд грн (десь 73 млн дол.). І це прорив, бо за весь минулий рік був лише мільярд. Хто клієнти, здогадатися неважко.

Дивно виходить, уряд роками декларує розвиток переробки і технологічних виробництв, але виходить усе одно агросировина .

Єдина працююча програма, що не орієнтована на агро і передбачає хоч якийсь промисловий розвиток, — це індустріальні парки. Та й тут не без проблем, ростуть вони як гриби — плюс 31 новий лише за минулий рік, загалом їх уже близько сотні. Але реально працюючих відсотків 30, а парків із більш як двома учасниками — з десяток. На виході ж маємо зовсім скромний результат — збудовано 12 заводів і ще 13 будуються, але щось із переходом кількості в якість не склалося. Перспективи є, але прямо скажемо: дуже далекі.

***

Направду ж у країни практично не залишилося запасів міцності: колосальний торговельний дефіцит і відсутність економічного зростання ставлять під загрозу наше економічне виживання, незалежно від решти обставин. Це вже не питання доступу / недоступу на ринки, адже скоротити дорогий імпорт у найближчі роки ми точно не можемо. Та й потім узагалі-то маємо якось виживати, відновлюватися, конкурувати за робочу силу. Врятувати ситуацію може лише якісно новий рівень промислового розвитку. На жаль, мова поки не про Індустрію 4.0 чи 5.0, нам би у 3.0 увірватися хоча б половиною реального сектору. Для цього як мінімум держава повинна перестати підтримувати те, що й так непогано почувається, а зосередити обмежені ресурси на розвитку дійсно потрібних технологічних виробництв. Інакше нам ніякого експорту не вистачить, щоб зводити кінці з кінцями. Навіть якщо ми з усім світом підпишем ЗВТ.

Економіка