Зона вільної торгівлі з Туреччиною досі на паузі. Це зрада чи перемога?

28 травня 2025 р. 13:01

28 травня 2025 р. 13:01

Більш як три роки тому, у лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення РФ, уряди України та Туреччини підписали Угоду про зону вільної торгівлі (ЗВТ) , що завершила 15-річний марафон торговельних переговорів. Утім, станом на травень 2025 року документ досі очікує остаточного затвердження Верховною Радою України, хоча Туреччина ратифікувала її ще в серпні 2024-го .

Президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з представниками турецького бізнесу 13 березня підтвердив , що Україна готова ратифікувати Угоду про ЗВТ під час майбутнього візиту президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана .

Ця угода викликає різні оцінки серед економістів і представників бізнесу щодо її впливу на українську економіку, особливо через асиметрію у двосторонній торгівлі та конкурентні виклики для вітчизняних виробників.

Згідно з положеннями Угоди про ЗВТ Туреччина встановлює нульове мито на 95% від загальної кількості експортованих Україною товарів. Додатково на 1 348 товарних позицій діятимуть тарифні квоти або зменшені мита. У відповідь український ринок стає відкритим для Туреччини на 99,6%.

Середнє мито для українських товарів у Туреччині знизиться з 28,9 до 10%, а для турецьких в Україні — з 5 до 0,5%. Оскільки турецькі тарифи майже у шість разів вищі за українські, то від зниження мит виграє український експорт — товари з України стануть значно доступнішими для турецьких покупців. Це може дати українським компаніям серйозну конкурентну перевагу на ринку з 85-мільйонним населенням.

Важливим досягненням стало збереження Україною права застосовувати експортне мито на металобрухт, що захищає внутрішній ринок сировини для металургійної промисловості. Водночас Туреччина відкриває свій ринок для українського металу: на 510 із 840 металургійних товарів встановлюється нульове мито, ще на 130 — часткове зменшення, що надає Україні переваги порівняно з російським металом.

Структурні дисбаланси двосторонньої торгівлі України та Туреччини

Традиційно Україна мала у торгівлі з Туреччиною позитивне торговельне сальдо, але ситуація кардинально змінилася після початку повномасштабного вторгнення РФ. Руйнування підприємств, тимчасова окупація територій із великими агрокомплексами та промисловістю призвели до різкого падіння українського експорту. Водночас потреби у відновленні інфраструктури та заміщенні зруйнованих виробничих потужностей стимулювали зростання імпорту турецьких товарів — від будматеріалів до обладнання.

Статистика за 2024 рік — перший квартал 2025-го, згідно з даними Державної служби статистики України, демонструє значний дисбаланс у двосторонній торгівлі між країнами. Український експорт до Туреччини 2024 року становив 2,21 млрд дол., тоді як імпорт сягнув 4,24 млрд дол., що створило негативне сальдо у 2,03 млрд дол. Порівняно з 2023 роком український експорт скоротився на 6,8%.

Дані за перший квартал 2025 року свідчать про подальше поглиблення цієї тенденції. Український експорт скоротився до 617,73 млн дол. (-14,4% до відповідного періоду попереднього року), тоді як імпорт зріс до 1,21 млрд дол. (+22% до першого кварталу 2024-го). Негативне торговельне сальдо досягло 596,73 млн дол.

Структура українського експорту до Туреччини залишається переважно сировинною. Згідно з даними торгівлі за 2024 рік, найбільшими статтями експорту є зернові культури (745,97 млн дол., 33,8% від загального експорту), жири та олії рослинного походження (361,58 млн дол., 16,4%) і насіння олійних рослин (262,58 млн дол., 11,9%). Таким чином, три основні сировинні позиції формують понад 62% українського експорту до Туреччини.

У той же час імпорт із Туреччини характеризується значно більшою диверсифікацією та вищою доданою вартістю. Провідними статтями турецького імпорту 2024 року були палива мінеральні (603,5 млн дол., 14,2%), чорні метали (511,8 млн дол., 12,1%), електричні машини (265,2 млн дол., 6,3%), машини та обладнання (226,0 млн дол., 5,3%) і засоби наземного транспорту (194,2 млн дол., 4,6%).

Спробуємо детально проаналізувати, які саме сектори виграють і програють від Угоди про ЗВТ між Україною та Туреччиною.

Секторальний аналіз впливу Угоди про ЗВТ

Металургійна промисловість

Металургійна галузь України може отримати переваги від угоди завдяки відкриттю турецького ринку для українського металу. Експорт чорних металів до Туреччини 2024 року становив 179,68 млн дол., що на 81,2% більше, ніж за 2023 рік. У першому кварталі 2025 року ця позитивна динаміка зберіглася з експортом у 33,28 млн дол. (+112,8% до першого кварталу 2024 року). Втім, це лише частковий відбиток довоєнних обсягів —  2021-го експорт металу до Туреччини сягав 1,97 млрд дол., або в 11 разів більше за показники 2024 року.

Одночасно зростає імпорт турецького металу, який 2024 року досяг 511,8 млн дол., а у першому кварталі 2025-го становив 147,8 млн дол. Це створює серйозний тиск на українських виробників, які програють у собівартості через суттєво дорожчі енергоресурси.

Агропромисловий комплекс

Сільськогосподарський сектор залишається основною складовою українського експорту до Туреччини, формуючи близько 70% загального обсягу. Ключові позиції займають зернові культури, олії та насіння олійних. Угода зберігає статус-кво для зернових та олійних, оскільки ці товари вже експортуються за нульовою ставкою.

Проблемою залишається обмежений доступ української переробленої агропродукції на турецький ринок. Експорт готових продуктів із зерна 2024 року становив лише 9,55 млн дол. — крапля в морі порівняно із сировинним експортом зерна на 746 млн дол. Це вкотре підкреслює необхідність розвивати переробні потужності для створення доданої вартості в Україні. Угода також може суттєво збільшити присутність турецьких овочів і фруктів на українському ринку, що створить додатковий тиск на вітчизняні тепличні господарства та садівництва.

Легка промисловість

Легка промисловість України стикається з найбільшими ризиками від вступу угоди в дію. Імпорт турецького текстилю та одягу 2024 року становив понад 160 млн дол., тоді як український експорт у цій категорії не перевищив 1 млн дол. У першому кварталі 2025-го ця тенденція зберіглася з імпортом турецького одягу та текстилю на суму понад 35 млн дол.

Турецькі виробники мають суттєві конкурентні переваги завдяки державній підтримці, що включає компенсацію частини вартості енергоносіїв, звільнення від деяких видів мит і податків та часткову компенсацію відсотків за кредитами. За останні десять років турецький імпорт текстилю в Україну перевищив український експорт у 53 рази.

Машинобудування

Імпорт турецьких машин та обладнання 2024 року становив 491,2 млн дол. (електричні машини — 265,2 млн, реактори та машини — 226,0 млн), тоді як український експорт у цих категоріях не перевищив 61 млн дол. Це демонструє значний технологічний розрив між країнами та ризики для українського машинобудування.

Перспективи угоди: від сировинного експорту до технологічного партнерства

Для України після ратифікації Угоди про ЗВТ особливе значення може мати військово-промислова кооперація між країнами. Спільне виробництво ударних дронів AKINCI з українськими двигунами вже стало успішним прикладом такого партнерства. Це створює можливості для України не лише як постачальника комплектуючих, а й як повноцінного партнера у розробці та виробництві високотехнологічної оборонної продукції.

За оцінками Міністерства економіки України, загальний торговельний оборот між країнами може сягнути 10 млрд дол. Зрозуміло, що досягнення таких показників буде можливим лише після припинення бойових дій і початку відновлення української економіки.

Ключовим ризиком залишається поглиблення сировинної орієнтації української економіки. Частка сировини в експорті до Туреччини зросла з 16,7% у 2007 році до більш як 70% у 2024-му, тоді як частка продукції переробної промисловості значно скоротилася. Ця тенденція може зберегтися чи навіть посилитися після вступу угоди в дію.

Для максимізації переваг Україні необхідно розробити стратегію розвитку переробних галузей із залученням турецьких технологій та інвестицій . Необхідним є впровадження системи моніторингу впливу угоди на окремі галузі з можливістю застосовувати захисні заходи у разі різкого зростання імпорту. Угода передбачає такі механізми, які необхідно активно використовувати для захисту вітчизняних виробників. Особливу увагу слід приділити підтримці легкої промисловості та машинобудування, які є найбільш вразливими до турецької конкуренції .

Важливою умовою успішної реалізації угоди є розвиток фінансових інструментів підтримки експорту , включаючи експортне кредитування та страхування експортних операцій. Це дасть можливість українським компаніям ефективніше конкурувати на турецькому ринку та розширювати свою присутність у регіоні.

Окремого значення набуває розвиток людського капіталу через програми професійної підготовки та перепідготовки кадрів для роботи з турецькими партнерами. Мовна підготовка, вивчення особливостей турецького бізнес-середовища та культурних особливостей стануть важливими факторами успіху українських компаній.

В умовах економічного відновлення після війни та інтеграції до ЄС угода з Туреччиною має розглядатися як важливий елемент диверсифікації економічних зв’язків України та зміцнення наших позицій у регіональній торгівлі . Успішна реалізація угоди потребуватиме активної державної політики підтримки конкурентоспроможності вітчизняних виробників, стратегічного планування розвитку експортного потенціалу та ефективного використання інституційних механізмів, передбачених угодою.

Економіка