€887 млрд на експорті нафти та газу. Як ЄС може зупинити війну, перекривши нафтовий кран Росії? Розповідає директорка Razom We Stand Світлана Романко

09 червня 2025 р. 14:41

09 червня 2025 р. 14:41

Форум Підприємців 2025 у Києві. 26–27 червня – два дні практичного контенту, стратегій і нетворкінгу для бізнесу, що зростає. Долучайтеся за посиланням .

У Брюсселі презентували Білу книгу «Майбутнє європейського лідерства у стримуванні агресії економічними засобами». Це важливо не лише для України, а й для всієї Європи. Документ пропонує чіткі кроки, як зробити санкції проти Росії справжнім інструментом безпеки. Бо якщо європейські санкції та торговельні обмеження не перекривають прибутки Кремля від продажу енергоресурсів — вони не стримують війну. І навпаки: рішучий санкційний тиск може змусити агресора рахуватися з реальністю.

Шлях від залежності до впливу

Понад три роки війни, збитки, жертви — усе це стало можливим завдяки нафтовим і газовим прибуткам Росії.

З лютого 2022 року Росія заробила понад €887 млрд на експорті викопного палива — і значна частина цих грошей надійшла з Європейського Союзу. Навіть у 2024 році, коли діяв уже 15 пакет санкцій , ЄС заплатив Кремлю €21,9 млрд за нафту і газ у різних формах.

Європа зробила важливі кроки, але досі не перекрила головне джерело доходів агресора. Саме тут криється слабке місце санкційної політики — і потенційний важіль, щоб зупинити війну.

До повномасштабного вторгнення в Україну Росія була головним постачальником енергоносіїв до ЄС: понад третина імпорту нафти й газу надходили з РФ.

З лютого 2022 року Європа зробила, здавалося б, неможливе — за два роки імпорт з РФ скоротився на 85%, частка російського газу впала з 35% до 7%. Було запроваджено ембарго на морське постачання російської нафти, повну заборону на імпорт вугілля, санкції накладені на тисячі приватних та юридичних осіб, що причетні до фінансування агресії.

Але зусилля не були повними.

Енергетичні прибутки Кремля: слабке місце санкційної політики

Попри всі санкції проти РФ, енергетика залишається головним донором російського бюджету. Від 30% до 50% федеральних доходів РФ щороку формуються коштом експорту нафти, газу та вугілля, за оцінками аналітиків. У 2024 році ці доходи склали близько €254 млрд, згідно з даними Центру досліджень в галузі енергетики та чистого повітря (CREA).

Навіть після ембарго ЄС, Росія продовжує постачати енергоресурси за обхідними маршрутами: через треті країни, використовуючи сумнівні схеми з нафтопродуктами: коли треті країни (Туреччина, Індія) закуповують російську нафту, а потім країни ЄС закуповують нафтопродукти з цієї нафти.

Викликом є «тіньовий флот» — понад 1000 старих танкерів, які масово вимикають транспондери , змінюють прапори країни та здійснюють непрозорі трансакції . Станом на 2025 рік, «тіньовий флот» перевозить до 70% російської нафти, згідно з даними KSE. Значна частина цих суден заходить у територіальні води країн-членів ЄС — безперешкодно.

У результаті, поки держави G7 шукають компроміси, Росія знаходить шляхи обходу санкцій і заробляє більше, ніж втрачає.

Що заважає Європі «бити» сильніше

На папері санкційна політика ЄС вражає: 17 пакетів обмежень , тисячі підсанкційних осіб і компаній, заборона на сотні товарів і послуг.

Але в реальності вона часто буксує.

Причина — інституційна інерція. Щоб запровадити нові санкції, потрібна згода всіх 27 країн-членів ЄС. Це створює ідеальні умови для блокування рішень однією країною — з політичних, економічних або просто корисливих міркувань.

Ще одна проблема — відсутність єдиного санкційного органу для контролю за дотриманням та покарання порушників. Наразі відповідальність за контроль, реалізацію й покарання за порушення санкцій лежить на національних урядах. Така різнорідність підриває ефективність санкцій і створює лазівки для обхідників.

Та все ж Європа вже зараз має всі необхідні інструменти, щоб значно посилити тиск на енергетичну основу російської воєнної машини.

У Білій книзі запропоновано п’ять конкретних кроків:

Передусім — нейтралізувати «тіньовий флот» : заборонити доступ таких суден до портів ЄС, відмовити їм в страхуванні, запровадити санкції проти капітанів і компаній, що їх обслуговують.

Другий крок — закрити лазівки в нафтопереробці та запровадити вторинні санкції проти посередників : компаній у Туреччині, Індії, Китаї, які купують і перепродають російські енергоресурси, зокрема у вигляді «перероблених» нафтопродуктів.

Такі заходи вже застосовують США, і ЄС має приєднатись. Європа — надто важливий торговельний партнер для цих країн, щоб її позицію ігнорували.

Третій елемент — повна заборона на імпорт російського LNG , який у 2024 році склав рекордні 16,5 млн т, зазначав FT з посиланням на дані компанії Kpler. Цей крок не критичний для енергобалансу ЄС, але надважливий для скорочення воєнного бюджету Кремля. Проти якого виступають, зокрема, Франція та Бельгія, як головні імпортери російського LNG.

Ці обсяги цілком можна замістити постачаннями скрапленого газу з Катару, США чи Африки. Задача також полегшується тим, що Європа загалом активно скорочує споживання газу внаслідок енергоефективності та електрифікації, а також нарощує потужності відновлюваної енергетики.

Ці кроки — не просто перелік побажань. Це конкретна дорожня карта, що дозволяє зробити санкційну політику послідовною, масштабною і дійсно ефективною. Тепер усе залежить від політичної волі та здатності Європи діяти як єдине ціле.

Євросоюз уже довів, що здатен діяти сміливо й рішуче. Але нині потрібен новий рівень лідерства — не обережного, а стратегічного. Санкції — це не лише про Україну. Це про безпеку самої Європи, про майбутнє міжнародного порядку, де агресія не має винагород.

[email protected]

Економіка