"Моршинська" — це не просто бізнес, це 30 років мого життя", — Всеволод Білас про лідерство, незламність і відповідальність

12 червня 2025 р. 13:36

12 червня 2025 р. 13:36

Від сміливої ідеї до компанії багатомільярдної вартості, від регіонального бренду до національної love mark. Це історія життя Всеволода Біласа , засновника «Моршинської», бренду №1 на ринку бутильованої води, та одного з акціонерів українського виробника напоїв IDS Ukraine.

В  інтерв’ю він розповів Delo.ua , як створена з нуля компанія стала не просто лідером індустрії, а соціальним бізнесом і підтримкою ЗСУ в умовах повномасштабного вторгнення, а також про інвестиційні плани на післявоєнне майбутнє.

Ви не дуже публічна персона, тому перше запитання буде дуже прямим: хто такий Всеволод Білас – для себе, друзів, колег?

— Я ціную в людях прямоту, щирість і чесність, і в своєму житті намагаюся бути саме таким. Тому партнери кажуть: із Біласом непросто, але чесно. Від друзів чув схоже: мовляв, не мовчить, як щось не так, але завжди підставить плече. Підлеглі кажуть, що люблять, але трохи побоюються. Тому перед тим, як зайти до кабінету, перепитують у помічниці: «Як сьогодні Омелянович?». І, що цікаво, незалежно від відповіді, все одно заходять.

Судячи з вашої біографії, кар’єру керівника ви, по суті, розпочали вже в армії. Це і була ваша школа лідерства?

— Я переконаний, що лідерами народжуються. Виховати лідера з людини, що не має потрібних рис на генетичному та психологічному рівні, неможливо чи принаймні дуже важко.

Ну, а армія – це дійсно дуже специфічне середовище. Особливо десантно-штурмові війська, де я служив, з їхньою особливою субкультурою. Якщо не маєш внутрішньої сили, сподіватися там на успіх марно. Тож ця сила в мене знайшлася, і я став навіть командиром відділення. Мій досвід і висновок із того часу: головне — це люди. Якщо ставишся до них, як до себе, — вони відповідають добром на добро. Тобто моє бачення лідерства сформувалося тоді так, що лідер завжди має бути поруч і має бути орієнтиром та прикладом.

А чому покинули тоді армійську кар’єру і пішли в бізнес?

— Після строкової служби та інституту пішов на івано-франківський завод «Позитрон» і за рік уже став там заступником начальника цеху. Але то були 90-ті — у мене на той час були дружина й дитина, тому я мав шукати перспективніші способи заробітку та самореалізації. Я йшов уперед, бо інакше не міг, бо відчував, з одного боку, відповідальність, а з іншого, — нестримне бажання проявити себе і створити щось гідне уваги людей. То був шлях спроб і помилок: ми з партнером спробували себе в торгівлі, потім мріяли про виробництво. Почали робити макарони — натуральні, на основі справжніх яєць. Дуже смачні макарони, але надто дорогі виходили для тодішніх споживачів, тому пішли шукати бізнес-можливості далі. І саме тоді приїхали до Моршина, побачили джерело й зрозуміли, що вода – це саме той напрямок бізнесу, який ми шукали.

Так народилася «Моршинська»?

— Так ми зробили перший крок до неї. Починалося ж усе навіть не в Моршині, а в Болехові. Найпростіше обладнання, дуже багато ручної праці. Зрозуміло, що треба було рухатися далі, і ми поїхали до Німеччини — подивитись, як працює харчове виробництво, як організований контроль якості продукції. Приїхали вражені до глибини душі: це було відкриття іншого світу, ми не думали, що виробничий процес може бути на такому рівні.

Одразу почали діяти: шукали обладнання, купили перші установки для розливу. Потім працювали над родовищем у Моршині, почали інвестувати. Ми все вкладали у розвиток — навіть вирішили тоді з дружиною не добудовувати власний будинок. Ніколи не забуду наш перший кредит — то були $25 тисяч від американського фонду, які здавалися космічною сумою.

Чи думали тоді, що «Моршинська» стане брендом № 1 ? І що змінилося, коли зрозуміли, що досягли цього?

— Ми просто працювали й хотіли зробити все якомога краще. Королевою ринку була «Миргородська», головним конкурентом – «Трускавецька». А наш бізнес був маленьким, упертим і дуже працьовитим. Потім «Моршинська» увійшла до складу компанії IDS Ukraine, ми набрали обертів та завоювали ринкове лідерство. Зараз «Моршинська» — вода № 1 на ринку бутильованих вод, у рази випереджає найближчого «переслідувача».

У цілому, порівняно з долідерськими роками, у нашій трудовій етиці нічого не змінилося. Для мене чемпіонство – це не корона, не медаль, а відповідальність і наслідок щоденних зусиль. Лідерство потрібно підтверджувати щомиті, кожним своїм рухом. Це як тримати штангу над головою — ти або в формі, щоб підняти цю вагу, або впадеш під нею. IDS Ukraine тримає лідерство, не зважаючи ні на що. І це підсумок щоденних зусиль команди. Я пишаюся тим, що більшість членів нашої управлінської команди працюють понад 15 років у компанії. Кожен із них – лідер свого напрямку, і кожен присвятив компанії буквально роки і вклав свої зусилля, експертизу та досвід у те, щоб IDS Ukraine випускала якісну воду.

Чи могли б ви продати свою частку в бізнесі, щоб не мати клопоту? Що мотивує залишати частку в компанії?

— Зрозуміло, що IDS Ukraine – компанія з високою інвестиційною привабливістю. І я багато разів мав нагоду продати акції і відійти від справ. Але не продав, бо  «Моршинська» — це моє дітище, моя особиста історія і все моє життя. Як акціонер, звичайно, я зараз не настільки глибоко в операційних процесах, як тоді, коли був генеральним директором чи головою правління, поточною діяльністю компанії керує менеджмент. Але кидати своє дітище, особливо у важкі часи, не маю права.

Не було думки поїхати за кордон, коли почалася велика війна?

— Жодної миті. Я звик бути опорою для моєї родини, моєї компанії, навіть моїх сусідів. Я живу в Моршині, там, де й більшість працівників нашого заводу. Коли почалась велика війна, потім були накладені санкції, люди просто ходили повз мій дім, аби переконатися, що я тут і нікуди не поїхав. Сусіди тоді сказали: «Коли ми бачимо, що ви вдома — значить, усе буде добре». Але я не герой, я просто роблю свою справу на своєму місці і не маю морального права залишити людей без опори.

Що ви відчули, коли активи компанії арештували через підсанкційну частку власності, як витримуєте тиск і на що сподіваєтеся?

— Я громадянин і патріот України, український підприємець, який завжди працював для процвітання своєї держави, але моя частка в компанії так само арештована як і частки підсанкційних акціонерів. Після початку великої війни та арешту корпоративних прав, спроби передати бізнес конкуренту, що поставило б під сумнів подальшу роботу компанії, я заходив на завод у вихідні і не міг стримати емоцій. Просто ходив, і щеміло так, немов зараз розірве зсередини. То був такий момент, коли я ледь не надломився.

Колись ми вже відбивалися від цупких обіймів людей президента-втікача Януковича, які хотіли захопити цей бізнес. Тоді несправедливість була закономірною частиною правил гри. Та зараз, після Революції гідності, під час війни, коли Україна виборює своє право на існування і незалежність, така несправедливість відчувається особливо гостро.

Але здаватися я теж не вмію. Це не просто бізнес. Це 30 років мого життя. За мною стоять тисячі людей: працівники, родини, ветерани. Вони вірять мені, і це потужніша мотивація, ніж будь-який фінансовий стимул. А я вірю в людей. Вірю в свою команду. Вірю в справедливість. Інакше б не витримав. А ще я ставлюся до компанії так, як батько ставиться до дитини, бо бачив, як вона росте, був із нею на всіх етапах. Таке ставлення дає якісно інші результати.

Як ухвалюєте управлінські рішення в цих складних умовах?

— Мої робочі принципи і мої цінності — справедливість, професійність, доцільність. Я не розділяю себе і компанію. Всі рішення — це не «я вирішив», а наслідок командної роботи. Бо лідер не той, хто віддає накази, а той, на кого дивляться й орієнтуються в найважчі моменти. У нас дуже сильна команда, гідна довіри. А якщо компанія цінує своїх людей на всіх рівнях, вона вистоїть навіть у найтяжчі часи.

Як бачите роль бізнесу в сучасній Україні?

— Будь-який бізнес у будь-якій цивілізованій країні має працювати, враховуючи суспільні потреби, які в Україні зараз є потребами фронту і потребами запобігання гуманітарній катастрофі. Ми з менеджментом IDS Ukraineвід початку повномасштабного вторгнення соціальну відповідальність винесли як головну задачу, фінансові показники в період екзистенціальної війни відійшли на другий план. Ми маємо досвід, ресурси, енергію, прагнення допомогти й підтримати, тому не чекаємо вказівок, а працюємо. Робимо, те, що вміємо найкраще — якісну і безпечну питну воду. При цьому соціальні інвестиції у наші гуманітарні ініціативи та благодійні проєкти вже сягнули понад пів мільярда гривень.

Від 2022 року жоден із власників, і я також, не отримує дивідендів. Зароблені гроші IDS Ukraine спрямовує на допомогу військовим, підтримку громад, різні соціальні проєкти.

IDS Ukraine — одна з компаній, яка зберігає зарплати мобілізованим працівникам. Чому?

— Тому що це наші люди, яких ми не маємо права залишити без допомоги. Серце крається від розуміння того, що наші хлопці, працівники нашої компанії гинуть на фронті, потрапляють у полон, повертаються з пораненнями. Але люди знають, що ми завжди підтримаємо їх, їхні родини, надамо фінансову допомогу, допоможемо в цивільному житті.

Коли я бачу хлопців без рук, без ніг, але з усмішкою — я розумію, що їм найбільше потрібна віра в себе, щоб повернутися до життя й до роботи. І свій моральний обов’язок ми вбачаємо в тому, щоб створити умови для такої віри і допомогти їм вибудувати свій подальший життєвий шлях.

IDS Ukraine має спільний проєкт із центром реабілітації поранених Next Step. Чому обрали цей проєкт і які це дає результати?

— Наша компанія – це, насамперед, системний бізнес. Тому ми не займаємося разовою благодійністю, а будуємо довгострокові партнерства. Із Next Step ми працюємо ще від 2018 року, а обрали його тому, що це один із небагатьох центрів в Україні, де пораненими займається мультидисциплінарна команда. Там не просто лікують, а повертають до життя, змінюють долі на краще. Сумарна допомога фонду вже перевищує 5 млн грн. а з минулого року ми зробили донацію коштів на реабілітацію та протезування постійною: 1 грн з кожної проданої банки енергетика «Воля» зі смаком «Оригінальний» переказуємо у фонд.

Говорячи про стратегію: чи бачите перспективу перетворення IDS Ukraine на публічну компанію?

— Якби не війна, ми б уже були публічною компанією — ймовірно, торгувалися б на одній із європейських бірж. За кілька років до повномасштабного вторгнення ми розпочали підготовку до IPO. Компанія зростала, розвивалась, і її вихід на біржу був цілком логічним кроком. Залишиться таким і надалі, якщо, звичайно, арештовані активи будуть збережені і примножені, а не розкрадені. У такому разі IDS Ukraine як системний прозорий бізнес багатомільярдної вартості з прозорими цінностями й сильною командою та беззаперечним ринковим лідерством є надзвичайно привабливим для серйозних міжнародних інвесторів. Це можу підтвердити вам як акціонер, для якого «Моршинська» стала найкращим вкладенням капіталу. У сучасному світі вода є стратегічним ресурсом, і якщо зараз державна мудрість візьме гору, то IDS Ukraine може принести величезну користь і держбюджету, і українцям.

Продовжимо тему соціальної відповідальності, тільки вже не корпоративної, а Вашої особистої. Що Вас привело до наглядової ради Львівської політехніки?

— По-перше, це моя alma mater, виш, який я закінчив. По-друге, ми з дружиною, яка, до речі, сенатор Українського католицького університету, вважаємо освіту фундаментом усього. На мою думку, найважливіші професії в країні — це вчитель і лікар. Перший формує наступні покоління, другий рятує життя. І бізнес має бути присутній в освіті, бо ми приносимо туди практику, досвід, швидкість та систему мислення. Не завжди наші ідеї можна швидко реалізувати, але ми можемо бути тим імпульсом, який зрушує з місця та запускає зміни.

Що вас тримає на плаву особисто? Як відновлюєтесь?

— По-перше — природа. Щодня ходжу з собакою лісом, роблю 17 тисяч кроків мінімум, не важливо навіть, дощ чи сніг надворі. Це, як то кажуть, заземляє, бо перед тобою сила і краса стихії, з якими людській цивілізації ніколи не зрівнятися. І, по-друге, це родина. Діти дорослі вже, а з дружиною в нас усе побудовано на любові, ми одружені 37 років. Мене можна переконати, але неможливо змусити.

Яку книгу перечитуєте найчастіше?

— Люблю книги про трансформацію людини – канонічні, які можна читати і час від часу знаходити щось дуже потрібне саме в цей момент. «Атлант розправив плечі» Айн Ренд, «Хрещений батько» Маріо П’юзо, Ден Браун — майже всі його книги.

Що порадили б собі молодому, коли зайнялись бізнесом та починали «Моршинську»?

— Нічого, бо саме завдяки духу авантюризму ми й зробили те, що мали. Це було життя на ентузіазмі, і воно того варте.

Економіка