Обшуки без рішення суду і послаблення автономії НАБУ та САП. Що зміниться після підписання Зеленським законопроєкту №12414? Розповідає адвокат Богдан Коваль

22 липня 2025 р. 19:33

22 липня 2025 р. 19:33

Купуйте річну передплату на 6 журналів Forbes Ukraine зі змістовними матеріалами, рейтингами та аналітикою від 1 350 грн .

Верховна Рада 22 липня підтримала законопроєкт №12414 , який вносить зміни до Кримінального процесуального кодексу України (КПК) та низки інших законів. Попри офіційно задекларовану мету — вдосконалити розслідування зникнень осіб в умовах воєнного стану — реальний зміст документа значно ширший і містить норми, що викликають професійні занепокоєння. Водночас є в ньому й позитивні сигнали.

Негативний сигнал

Насамперед увагу привертає безпрецедентна концентрація повноважень у руках Генерального прокурора . Законопроєкт надає йому виключне право:

• погоджувати клопотання про продовження строків досудового розслідування;
• вирішувати спори про підслідність між НАБУ та БЕБ;
• одноосібно визначати прокурорів у кримінальних провадженнях, зокрема передавати справи з підслідності НАБУ іншим органам;
• укладати угоди про визнання винуватості у корупційних кримінальних правопорушеннях — без участі прокурорів САП.

Таким чином, Спеціалізована антикорупційна прокуратура фактично втрачає свою автономність , перетворюючись на підрозділ Офісу Генерального прокурора без самостійної процесуальної ролі. Це не лише послаблює незалежність антикорупційних розслідувань, але й ставить під сумнів ефективність антикорупційної моделі, яка вибудовувалась роками за участі міжнародних партнерів.

Є й позитив

Позитивним сигналом є спроба нормативно врегулювати проблему так званих «невідкладних» обшуків . Бізнес і правозахисники неодноразово наголошували на тому, що практика проведення обшуків без ухвали слідчого судді вийшла за межі винятків і перетворилась на системну.

Виходячи зі змісту законопроєкту №12414, можна припустити, що автори намагались обмежити можливість проведення невідкладних обшуків у кримінальних провадженнях, де обʼєктом посягання є життя та здоровʼя особи.

Законопроєкт змінює ч. 3 ст. 233 КПК, встановлюючи, що:

«Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей, запобіганням безпосередній загрозі їхньому здоров’ю, статевій свободі чи особистій безпеці або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 112, 115–119, 121, 122, 124, 127, 129, 135, 136, 146, 147, 149, 152–1561, 258, 2581, 259 Кримінального кодексу України, або у разі необхідності невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів».

Однак реалізація вийшла юридично недосконалою . Не зрозуміло, чому законодавець вибірково підійшов до вибору статей КК, які дозволяють проведення невідкладних обшуків. В переліку враховані не всі правопорушення, де обʼєктом посягання є життя або здоровʼя особи.

Наприклад, поза увагою авторів законопроєкту з незрозумілих причин залишились злочини передбачені статтею 348 КК – посягання на життя працівника правоохоронного органу, стаття 348-1 – посягання на життя журналіста та інші.

Крім того — формулювання цієї норми загалом суперечить статті 30 Конституції України, яка прямо і вичерпно визначає підстави для проникнення до житла. Ці підстави не можуть бути звужені положеннями процесуального закону без відповідних змін до Конституції. А оскільки її норми мають пряму дію, то в цій частині правоохоронці все одно будуть керуватись саме Основним законом.

Водночас законодавець виходить за межі Конституційної норми в частині цієї статті, яка передбачає одну з підстав для проникнення до житла без ухвали суду «необхідність невідкладного вилучення чи збереження доказів, що стосуються таких злочинів». Тоді як Конституція передбачає можливість таких дій лише з метою врятування майна, що не завжди є тотожним поняттю «докази». Таким чином законодавцем грубо порушено правило юридичної техніки та правової герменевтики.

Інакше кажучи, проблема, хоч і позначена, але залишиться невирішеною . Водночас сам вектор законотворчої ініціативи — визнати проблему та спробувати її впорядкувати — варто вважати позитивним.

Як щодо розширення кадрових повноважень генпрокурора?

Окремо заслуговує на увагу розширення кадрових повноважень Генерального прокурора: на період дії воєнного стану він отримує право призначати прокурорів без конкурсних процедур.

З одного боку, це вкладається у загальну тенденцію посилення ручного управління прокуратурою. Але з іншого — в умовах війни така норма може мати прикладну користь, адже прокуратура нині переживає значний кадровий дефіцит, а конкурсні процедури тривають роками.

У такій ситуації швидкі рішення можуть бути більш виправданими, ніж формальна процедура, що затягується у часі.

Тому ефективність таких рішень ми зможемо оцінити лише з плином часу — за результатами їхнього практичного застосування.

Лишаються відкритими питання:

• Чи зможе САП залишатись ефективним гравцем в антикорупційній системі, коли ключові важелі поза її контролем?
• Чи не повертаємось ми до ручного управління правосуддям під виглядом реформ і адаптації до воєнного стану?
• Якщо антикорупційна інфраструктура більше не має автономії — то чи існує вона взагалі?

[email protected]

Економіка