Економічна географія України змінюється. Яким має бути новий підхід до розвитку регіонів

26 серпня 2025 р. 13:03

26 серпня 2025 р. 13:03

Війна завдала колосальних руйнувань економіці України та посилила наявні економічні диспропорції, загостривши питання регіонального розвитку до критичного рівня.

Нині перед нами дві паралельні тенденції, що визначатимуть економічне майбутнє країни. Перша — відбудова сходу та півдня, які найбільше постраждали від війни. Друга — утвердження Західної України як воріт до ЄС та інтеграція в європейський економічний простір (EU Single Market). Релокація бізнесу та ВПО, розширення логістичних коридорів і зміна торговельних маршрутів роблять її логічним центром економічного тяжіння.

Ці два процеси можуть як взаємодоповнювати один одного, так і створювати нові диспропорції. Якщо відбудова здійснюватиметься без урахування нових економічних реалій (як регіональних, так і секторальних), регіони можуть відродити старі неефективні моделі, що більше не працюють.

Нинішня трансформація економічної географії України — це лише черговий етап у довгій історії змін. Щоб пройти його з успіхом, варто зробити роботу над помилками. Тож як змінювалися регіональні диспропорції за 35 років відновленої незалежності?

1991–2014: пострадянська економіка та партнерство з країнами СНД

На початку 1990-х, коли радянська модель економіки обвалилася, посилилися диспропорції між регіонами та сформувалися тенденції розвитку економічної географії на наступні 15 років.

Ми мали класичну проблему центру та периферії. У Києві та області — найбільша концентрація міжнародного та внутрішнього бізнесу, найбільше залучення приватних іноземних інвестицій. Східні та західні регіони завжди мали додатковий фактор трудової міграції. Відплив робочої сили компенсувався грошовими переказами в Україну. У 2008–2013 роках їхній обсяг був співставний з обсягом прямих іноземних інвестицій (ПІІ) — 7,2 млрд і 7,1 млрд дол. США, відповідно. Після 2014-го грошові перекази щороку перевищували ПІІ. Цими грошима родини заробітчан підтримували українську економіку, наповнюючи місцеві бюджети.

Однак регіональна економічна нерівність залишалася високою.

2012 року для підвищення конкурентоспроможності регіонів створили Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР). Через відсутність проєктів економічного розвитку гроші з ДФРР йшли на фінансування соціальної сфери, але не сприяли економічному розвитку регіонів.

Перед початком Революції Гідності Індекс регіональних диспаритетів в Україні (показник нерівності розвитку між різними регіонами країни) становив приблизно 3,2 — суттєво вище, ніж в інших країнах Європи . Для порівняння, в Естонії та Литві — близько 2,5 та 1,9 у Словенії.

2014–2021: бойові дії на Донбасі, Угода про асоціацію, розворот на ЄС

Після Революції Гідності та початку бойових дій на Донбасі Україна скоротила експорт до країн СНД (12 держав, у тому числі Росія). У той час усі галузі економіки зазнали спаду, за винятком сільського господарства.

2016 року Україна підписала Поглиблену всеохопну зону вільної торгівлі (ПВЗВТ) з Європейським Союзом. Частка українського експорту в ЄС зросла на 15–17 %. Окремі галузі, такі як сільське господарство, легка промисловість, електротехнічне та оптичне виробництво, значно збільшили обсяги експорту. Зрештою Україна стала одним із найбільших агроекспортерів у країни ЄС. Проте додана вартість експортованих в Європу товарів була нижчою, ніж у продукції, яку традиційно експортували до СНД. Разом з тим частка імпорту з ЄС в Україну зросла на 8–10%.

Паралельно в Україні відбувався процес децентралізації. Місцеві органи влади отримали ширші повноваження. Це мало би дати потужний поштовх для успішного розвитку регіонів. Однак рівень дисбалансу економічного розвитку регіонів залишався високим.

У період з 2013-го до 2021 року регіони, які й до цього були розвинені, — Київ, Львів, Дніпро, збільшили свої економіки. Натомість східні регіони з тимчасово окупованими територіями втратили значну частину ВВП на душу населення. Ці зміни тільки поглибили регіональну економічну нерівність.

Після лютого 2022: міграція, релокація підприємств, прискорення євроінтеграції

До повномасштабного вторгнення економіка України демонструвала ознаки зростання зі збільшенням ВВП на 3% 2021 року. Збройна агресія призвела до миттєвого та глибокого економічного шоку. 2022 року валовий внутрішній продукт України скоротився на 29,2%, за оцінками Міністерства економіки.

Повномасштабне вторгнення вплинуло на всі сектори економіки України та суттєво змінило її структуру. Прифронтові регіони зазнали найбільших руйнувань, що призвело до зупинки виробництва, втрати активів і зниження валового регіонального продукту (ВРП). Відбувається масове переміщення населення та релокація підприємств (майже 19 000 бізнесів) до більш безпечних західних і центральних регіонів. Економічний потенціал західних областей значно зріс порівняно з довоєнним станом.

Релокувати великі промислові об’єкти з тимчасово окупованих територій, такі як металургійні заводи або агрокомплекси, неможливо. До звільнення ці підприємства не працюватимуть на економіку України.

Масштабне руйнування фізичної інфраструктури призвело до найбільших втрат у первинному (сільське господарство, видобувна промисловість) і вторинному (промисловість, будівництво) секторах . Третинний сектор (послуги) виявився відносно мобільним і зберігав економічну активність навіть у прифронтових регіонах.

Саме тому підхід до відновлення та розвитку економіки має враховувати специфічні потреби кожного регіону на основі фундаментального розуміння динаміки внутрішнього переміщення населення та релокації підприємств .

Що робити вже сьогодні?

Повоєнне відновлення — це шанс побудувати економіку нового рівня, яка буде конкурентоспроможною у глобальному масштабі. Україна має використати цю можливість для стратегічного планування, що базується на реальних конкурентних перевагах кожного регіону.

Головний виклик — створення сприятливого інвестиційного клімату. Міжнародна допомога має критичне значення на першому етапі відновлення. У довгостроковій перспективі Україна повинна активізувати внутрішні джерела зростання: залучення приватного капіталу, розвиток підприємництва та формування ефективної податкової системи. Важливо також замість залежності від грошових переказів трудових мігрантів, які здебільшого йдуть на споживчі витрати, стимулювати експорт та інвестиції, що здатні забезпечити структурне економічне зростання.

Для розвитку регіонів необхідні приватні іноземні інвестиції. Це нам завжди давалося нелегко. У 2019–2020 роках Україна залучала у рази менше інвестицій, ніж її сусіди — члени ЄС. З 2022-го через війну ці цифри стали ще меншими.

Україна має почати працювати над створенням інвестиційного клімату та стимулів для економічної активності в усіх регіонах. Міжнародна допомога — це екстрений інструмент на ранньому етапі відновлення. У довгостроковому періоді важливо перейти до залучення внутрішніх приватних інвестицій та ПІІ.

Через руйнівний вплив війни на економіку Україні знадобиться в рази більше ПІІ для успішного відновлення та розвитку: 35–45 млрд дол. (передбачалося Національною економічною стратегією до 2030 року) проти 750+ млрд дол. (згідно з Національним планом відновлення).

Частина проєктів економічного розвитку регіонів може бути підтримана Державним фондом регіонального розвитку. З об’єктивних причин фінансування ДФРР у 2022–2024 роках було призупинено. Залишки коштів секторальної бюджетної підтримки ЄС на регіональний розвиток (понад 400 млн грн) були зараховані до загального фонду держбюджету. Нині робота ДФРР відновлюється — в держбюджеті на 2025 рік передбачено мільярд гривень на фінансування фонду.

Без нового підходу до розвитку регіонів і розподілу ресурсів регіональні диспропорції можуть тільки поглибитися, а регіони не реалізують свій потенціал. Кожен регіон України повинен адаптуватися до нової реальност і. Схід і південь мають знайти нові економічні ніші замість зруйнованої промислової спадщини, тоді як захід повинен максимально використовувати свою близькість до ринків ЄС.

Ключовим стає економічне профілювання, що потребує врахування принаймні чотирьох груп секторів для сталого розвитку.

Усе це неможливо ефективно впровадити без детального аналізу економічних можливостей у кожному регіоні:

• детальний аналіз сировинних можливостей області (природні ресурси, сільськогосподарський потенціал, корисні копалини, енергетичні ресурси тощо);
• аудит ланцюгів доданої вартості по секторах , аби зрозуміти, на якому етапі досягається найбільший економічний ефект і де можна посилити конкурентні переваги;
• аналіз інноваційного потенціалу (наука, людський капітал) , що визначає здатність до створення нових технологій, продуктів, сервісів і передбачає оцінку освіти, науково-дослідної інфраструктури, вміння працювати зі світовими інвесторами та міжнародними проєктами.

Для збалансованого розвитку регіонів потрібен комплексний підхід, що включає, по-перше , новий принцип напрацювання Державної стратегії регіонального розвитку на 2028–2034 роки (підготовка розпочнеться вже 2026-го), яка має базуватися на економічному профілюванні та чітких секторальних пріоритетах; враховувати як внутрішні, так і міжнародні фінансові ресурси; орієнтуватися на конкурентні переваги, формування інноваційних кластерів, кооперацію бізнесу, університетів і місцевої влади.

По-друге, залучення інвестицій у ключові сектори — найперспективніші сектори, що забезпечують стійкість (енергетика, логістика, агросектор), сприяють відновленню (інфраструктура, будівництво), генерують додану вартість (виробництво, індустрія) та формують основу для майбутнього (технології, R&D, IT).

По-третє, розвиток приватного сектору та бізнес-екосистеми : дерегуляція, доступ бізнесу до фінансування та програм підтримки, індустріальні парки й сучасна цифрова інфраструктура. Адже інвестори обирають регіони з розвиненою логістикою, стабільним політичним середовищем і сприятливими умовами для ведення бізнесу. Запуск на національному та регіональному рівнях програм для розвитку кластерів і смарт-спеціалізації кожного регіону стане основою для довгострокового зростання приватного сектору та його інтеграції у міжнародні ринки.

Головне завдання сьогодні — не просто вижити в умовах кризи, а створити економічну модель, що дасть можливість країні зростати та конкурувати на світових ринках . Збалансоване відновлення, чіткі регіональні стратегії та залучення інвестицій стануть ключем до майбутнього, в якому Україна не лише відновиться, а й отримає новий економічний імпульс для розвитку.

Економіка