Від гаража до Європи та США: як підприємець з Рівненщини створює каркасні намети для відпочинку в Україні та за кордоном

10 вересня 2025 р. 12:46

10 вересня 2025 р. 12:46

Попри повномасштабну війну, українці не перестали відпочивати. Навпаки, у часи стресу й невизначеності людям потрібні перезавантаження і тиша. Саме тому стрімко зростає популярність відпочинку на природі у каркасних наметах. У світі цей тренд існує десятиліттями. За даними Data Bridge, у 2024 році світовий ринок глемпінгу сягнув $3,97 млрд, а до 2032-го може зрости до $10,4 млрд. В Україні цей напрям почав розвиватися лише 5–7 років тому.

Якщо до війни працювало приблизно 40 локацій, то у 2024-му їх було майже сто. Компанія Glamping UA стала лідером і драйвером цього напряму в Україні. Її співзасновник, підприємець із Рівненщини Андрій Родкін, одразу пішов проти правил ринку і почав з експорту, бо на українському ринку не було ще на той час бажаючих.

Як з ідеї сафарі-наметів народилася компанія, як створювалися перші конструкції та шукали клієнтів за кордоном, про це він розповів в інтерв’ю для Delo.ua .

Публікацію підготувала команда Delo.ua за підтримки Visa в Україні в рамках проєкту "Власна справа".

Як у вас виникла ідея займатися глемпінгом?

— Якось мій друг і майбутній партнер Олександр Коновалов покликав мене допомогти розвантажити дошки. Я запитав його: "Що з того буде"? А він говорить: "Намет". Я довго сміявся, бо в моїй голові дошки й намет не поєднувалися.

Олександр показав мені фото з іноземних сайтів з шатрами для відпочинку й каже: "А давай зробимо щось подібне". Але на той час ця ідея зависла у повітрі.

Згодом ми пішли в гори з друзями. Піднімалися з важкими рюкзаками дуже довго і виснажилися. Коли вже дісталися, розпалили багаття, розклали намети, я і кажу: як було б круто прийти, а там усе вже готове — дах над головою, комфорт, затишок… Тоді ми ще навіть не знали слова "глемпінг", але з цього досвіду все і почалося.

Яким був ваш старт у глемпінг-бізнесі?

— Ми з Олександром склали 5 тисяч доларів і замовили креслення. Це були деревʼяні розбірні конструкції, які можна легко демонтувати за потреби. Всередині намету передбачили все необхідне: ліжка, душ, кондиціонер і невелику кухню. Металеві деталі виготовили місцеві підрядники, тенти пошили у Харкові, а дерев’яний каркас зробили власноруч — прямо в гаражі. Ми мали лише дриль, шуруповерти — звичайний набір інструментів — і велике бажання працювати. Уже влітку 2019 року перший глемпінг стояв у мене на подвір’ї в Млинові.

Перші два роки ми працювали як стартап і налагоджували  виробництво, створювали клієнтську базу… Паралельно розробили сайт, брендинг, айдентику й пробували займатися маркетингом, хоча насправді тоді це було більше схоже на постійне тестування — пошук клієнта і його потреб. Так і народилася компанія GlampingUA.

Хто був вашим першим клієнтом?

— В Україні спочатку нікого не знайшлося — ніхто не хотів купувати глемпінг-намети, бо не розуміли, як на цьому заробляти. Першим, хто реально зацікавився і залишив контакт на нашому сайті, виявився поляк, і в жовтні 2019 року ми поїхали встановлювати його у Польщі.

На цій моделі ми набили всі ґулі: були нюанси з кордоном і логістикою, але зрозуміли, що нічого страшного немає — ті самі люди, просто говорять іншою мовою. Виручені кошти ми реінвестували у маркетинг і рекламу, щоб продавати далі.

Але наш головний фокус був на внутрішньому ринку. Згодом ми знайшли партнерів — чотиризірковий спа-готель ШишкіNN у Чернігівській області — і встановили там перші три глемпінг-номери. Наше завдання було побудувати конструкції, облаштувати меблями та запустити проєкт, партнери ж повністю займалися операційним управлінням, а прибуток ділили 50 на 50.

Сезон пройшов успішно, і ми почали використовувати цей глемпінг як шоурум. Уже наступного, 2020 року, до нас почали звертатися перші невеликі клієнти.

Коли у вас з’явилися перші верстати?

— У 2020 році ми виграли грант від данського фонду — це було близько трьох тисяч доларів. За ці кошти купили перші верстати й інструменти, і тоді вже все почало нагадувати справжнє виробництво.

Працювали ми тоді лише вдвох із Олександром: самі крутили гайки, рахували фінанси й домовлялися з клієнтами. Шиття віддавали на аутсорс у цехи, а метал теж спочатку замовляли в інших. Лише у 2021-му ми докупили обладнання і почали робити все власними силами. Сьогодні у команді вже 12 людей.

Що змінилося у вашій роботі після початку повномасштабного вторгнення?

— На той час ми працювали і на експорт, і на внутрішній ринок. Станом на 23 лютого у нас було підписано п’ять контрактів з українськими компаніями на понад 5 млн грн, ще п’ять очікували підписання. Планували за два роки побудувати майже 200 сафарі-тентів по всій Україні.

Але з початком повномасштабної війни внутрішній ринок завмер: авансовані замовлення призупинили. Ми переналаштували виробництво на військову тематику — метал пішов на «їжаки» та огорожі для блокпостів, тканину віддали на пошиття форми.

Коли пройшов перший шок і паніка, ми зрозуміли, що потрібно рятувати компанію. Замовлення були одиничні: наприклад, у 2022 році ми зробили перевозний дитячий табір для UNICEF. Щоб хоч якось заробляти, виконували сторонні проєкти, не пов’язані з глемпінгом: якщо хтось просив пошити або спаяти тентову конструкцію, ми не відмовлялися. Потім зрозуміли, що єдиний варіант, вижити — це орієнтуватися на міжнародні ринки.

Як шукали клієнтів за кордоном?

— Спочатку запустили англомовний сайт і таргетовану рекламу на Європу, але не було жодного замовлення. Тоді почали писати профільним компаніям, розповідати про себе і пояснювати, що через війну бізнес може зупинитися, а на складі є готові конструкції. Так познайомилися з першими партнерами з Польщі та Франції.

Доходи вашої компанії у 2022 році склали 1,5 млн грн, а у 2023-му зросли до 16 млн грн. Проте у 2024 році вони впали на 9,5 млн грн. З чим пов’язані такі фінансові гойдалки?

— У 2023 році основний приріст дав великий контракт із французьким дистриб’ютором. Це серйозний клієнт, з яким ми підписали ексклюзивний договір на продаж наших конструкцій у Франції. Було кілька замовлень під конкретні потреби, кількість одиниць сягала десятків.

Хоч умови передбачали часткову передплату, французи вирішили підтримати український бізнес і оплатили весь контракт одразу. Логістика виявилася непростою: через розриви ланцюгів доставки ми майже місяць шукали машину, щоб глемпи доїхали до Франції. Але все вдалось, і виручені кошти забезпечили різкий приріст доходів.

Спад у 2024 році пов’язаний із скороченням експорту. Через обмеження поїздок за кордон ми не могли показувати намети клієнтам наживо, а багато західних партнерів купують лише після того, як особисто побачать продукт та матеріали, з якого він зроблений. Навіть коли підприємство отримало статус критичної інфраструктури і поїздки стали можливими, потреба на ринку вже значно зменшилася у звʼязку з сезонністю. Тому продажі були меншими, ніж могли би бути.

Тобто зараз ви більше орієнтовані на українських клієнтів?

— Так, ситуація змінилася. Наприкінці 2024 року стало зрозуміло, що працювати з іноземними клієнтами буде важче. Зараз на експорт припадає лише близько 30% нашого бізнесу. Тому ми свідомо почали підсилювати внутрішній ринок.

На межі 2024–2025 років основна увага вже була зосереджена на українському клієнті.

А яких показників очікуєте у 2025 році? Чи реально вийти на рівень 2023-го?

— Точно зробимо більше, ніж у 2024-му. Але чи зможемо наздогнати 2023-й, не впевнений. Бо тоді левова частка доходів була саме від експорту, а зараз це вже інші реалії.

Ви зараз один із ключових гравців на українському ринку глемпінгу. Як розвивається ця індустрія, і хто ваші клієнти?

— Ринок зростає, навіть попри війну. Людям потрібен відпочинок і перезавантаження, тож попит на швидкі та зручні рішення для рекреації є завжди. Наші головні клієнти — це діючі бізнеси, які хочуть розширити номерний фонд, наприклад готелі чи бази відпочинку. Або ж підприємці, які мають землю і хочуть запустити проєкт з нуля.

Якщо на старті ми мали близько десяти партнерів, то зараз їх понад п’ятдесят — як в Україні, так в ЄС та США.

Андрію, чи є у вас власні наметові містечка, чи ви тільки будуєте для інших?

— Спершу ми працювали тільки як виробник і підрядник для інших бізнесів. Тобто це класична модель B2B. Але у 2023 році, коли у нас залишилися великі запаси матеріалів, ми вирішили використати їх для запуску власних глемпінгів. Так у нас з’явилися два наметові містечка: Prozori Бакота в Хмельницькій області на 16 номерів та Prozori Тилігул у Миколаївській на 20 номерів. Там ми самі займаємося всім: від будівництва до управління і просування. Насправді, відкриття власних містечок значно підсилило нас як виробника, адже коли ми "одягли взуття клієнта", ми зрозуміли, як можна покращити конструкції, щоб вони довше слугували.

На чому плануєте зосередитися далі: на виробництві чи відкритті власних містечок?

— Основний фокус у нас — це все ж таки виробництво. Власні глемпінги — це радше додатковий напрям. Якщо говорити у відсотках, то зараз приблизно 80% прибутку приносить саме виробництво і продаж, а 20% — власні містечка.

Ви отримали грант від програми "Власна справа". На що саме спрямували ці 250 тисяч гривень?

— Основну частину витратили на сировину, решту — на новий верстат. Він не був чимось абсолютно новим у виробництві, але дав можливість підсилити наші потужності й працювати швидше.

А сам грант писали самі чи звертались по допомогу до ментора?

— Я писав сам. Насправді нічого складного: сів, за один день оформив і подав. Ми були одними з перших, хто подавав заявку, тому навіть цікаво було пройти цей процес.

Чи допомагає вам Державна служба зайнятості у пошуку кадрів? Чи є у вас потреба у працівниках?

— Так, служба зайнятості справді допомагала: направляла людей, і ми брали їх на роботу. Тепер ситуація складніша: працівники нам потрібні, але на ринку їх просто немає.

Які у вас плани на найближчий рік-два?

— Головна ціль — завершити всі зобов’язання, які тягнуться ще з 2021–2024 років. А от далі складно прогнозувати. У мене статус критичної інфраструктури діє до лютого 2026 року. Якщо правила не зміняться, зможу й надалі працювати та сплачувати податки. Але планувати щось на 2026-й поки що нереально — усе залежить від ситуації в країні.

Економіка