Хто з економістів заслуговує на Нобелівку з економіки 2025? Влад Рашкован ставить на Кеннета Рогоффа за дослідження глобального боргу. Але відзначає й внесок неокейнсіанців

11 жовтня 2025 р. 18:42

11 жовтня 2025 р. 18:42

Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.

Цьогорічних лауреатів Нобелівської премії з економіки оголосять у понеділок, 13 жовтня, в останній день Нобелівського тижня.

Як ми знаємо, строго кажучи, називати цю премію «Нобелівською» не дуже вірно, тому що саме її шведський винахідник і промисловець Альфред Нобель не включив у свій заповіт 1895 року. Премію з економічних наук заснував Центральний банк Швеції (Sveriges Riksbank) в пам’ять про Альфреда Нобеля завдяки донату, отриманому Нобелівським фондом з нагоди 300-річчя центробанку у 1968 році.

Але цей факт не робить її менш престижною. Напроти, премія з економіки — зараз одна з найбільш очікуваних річних нагород у світі. Крім того, Королівська шведська академія наук надає цю премію за тими ж принципами, що й інші Нобелівські премії, які існують з 1901 року.

З 2019 року я намагаюсь робити прогноз стосовно лауреата . Спробую й цьогоріч.

Колишні прогнози

Торік я вгадав переможців – ними стали автори «Чому нації занепадають» та «Вузького коридору» Дарон Аджемоґлу (MIT) і Джеймс Робінсон (Університет Чикаго) та співавтор Аджемоґлу по книжці «Влада та прогрес», колишній головний економіст МВФ, Саймон Джонсон (MIT).

Нобелівський комітет відзначив це відоме тріо за те, що вони пояснили , чому «суспільства зі слабким верховенством права та інституціями, які експлуатують населення, не здатні зростати чи продукувати позитивні зміни».

У трьох більш ранніх прогнозах я називав кандидатів, які перемагали в наступні роки. У 2019 році я ставив на Пола Мілгрома (Стенфорд), але він (разом з Робертом Вілсоном – також зі Стенфорду) отримав нагороду у 2020 році за вдосконалення теорії аукціонів.

У 2020 році я згадував Клаудію Голдін (перша жінка, яка отримала безстроковий контракт на економічному факультеті Гарварду), але Голдін дали одноособову премію у 2023 році за дослідження гендерної нерівності .

У 2021 році я вболівав за Бена Бернанке, але він (разом з Дугласом Даймондом з Чиказького університету і Філіпом Дибвігом (з Вашингтонського університету в Сент-Луїсі) отримав премію за дослідження і розуміння банківських криз на рік пізніше.

Бен Бернанке, Дуглас Даймонд та Філіп Дибвіг, співлауреати премії Sveriges Riksbank з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля 2022, під час церемонії вручення Нобелівської премії 2022 року. Фото Getty Images

Цьогорічний можливий лауреат – методологічний аспект

Перед тим як робити прогноз, треба зробити три важливих зауваження.

По-перше, як каже Костянтин Сонін з Університету Чикаго: в економічній науці особливо нічого нового не відбувається, більшість наукових відкриттів були зроблені багато років тому. Тому швидше за все нобелівські претенденти з економіки — це економісти, які змінили хід науки 20-30-40 років тому (десь у 80-90-ті роки як мінімум, а може й раніше) і продовжують працювати у своїх сферах, поки інші вчені на базі їхніх теорій розробляють нові політики та інструменти.

По-друге, оскільки нових претендентів (як, наприклад, в хімії торік, коли премію отримав Деміс Гассабіс з Google DeepMind) в економіці майже немає, то вивести претендентів зі списку можуть або отримання нагороди того року, або, на жаль, смерть.

Тому ми напевно знаємо майже всіх претендентів, які можуть отримати нагороду — питання тільки, коли вони її отримують.

На питання «коли» відповідають сучасні виклики, перед якими стоїть світова економіка, і як роботи наших претендентів вплинули на розуміння цих викликів та на пошук рішень, які можуть їх подолати.

І нарешті: останні п’ять років премію отримували за теми щодо боротьби з бідністю (2019-й), вдосконалення теорії аукціонів (2020-й), використання природних експериментів у суміжних науках (2021-й), розуміння банківських криз (2022-й), розуміння наслідків виходу жінок на ринок праці (2023-й), роль верховенства права та інституцій в економічному зростанні (2024-й).

Маємо три теми в мікроекономіці: бідність, аукціони, ринок праці; дві — в макроекономіці та політичній економіці: банки, інституції; та одну в області методів: природні експерименти. Оскільки Нобелівський комітет намагається диверсифікувати премії за областями, цих тем найімовірніше не буде в цьому році, хоча все ж в «методи» можуть і піти.

Але беручи до уваги саме ці зауваження, ризикну припустити, що премію цьогоріч можуть дати за одну з двох проблем сучасності: борг, який зростає всюди по світу, або ж монетарна політика, яка допомогла світові побороти післяковідну інфляцію. Але є й інші варіанти.

Кеннет Рогофф, 72, в минулому – головний економіст МВФ, зараз – професор економіки Гарварду. американський економіст та шаховий гросмейстер. Один з провідних вчених у галузі порівняльного вивчення економік. Фото Getty Images

Борг в міжнародній економіці

МВФ попереджає , що глобальний борг досяг $251 трлн, це понад 235% світового ВВП, і продовжує зростати. Головна причина – уряди досі розплачуються за витрати часів пандемії.

Але найбільша проблема не в цифрах, а в їхніх наслідках.

Коли держави масово позичають гроші, це витісняє приватний сектор з кредитного ринку, а кредити стають дорожчими або менш доступними для бізнесу .

Виходить замкнене коло: високий державний борг гальмує приватні інвестиції, а без інвестицій важко розганяти економіку. МВФ радить урядам поступово знижувати борг за чіткою довгостроковою стратегією. Але питання в тому, чи вистачить політичної волі це зробити. Поки що не виходить.

Люди, які досить давно вивчають цю тему, це Кеннет Рогофф (в минулому – головний економіст МВФ, зараз – Гарвард) і Кармен Рейнхарт (в минулому – головний економіст Світового банку, Гарвард, найбільш цитована жінка-економіст у світі).

У їхній спільній книжці « This Time is Different », яку видало українською видавництво «Наш формат» під назвою « Циклічна історія фінансових криз », Рогофф та Райнхарт проаналізували 800 років фінансових криз у 66 країнах і дійшли простого висновку: кризи повторюються знову і знову за дуже схожими сценаріями.

Економісти у своїй книжці показують типовий шлях країни до кризи.

Спочатку приходить період оптимізму, коли борг швидко накопичується, ціни на активи злітають, усі впевнені в нескінченному зростанні. Потім настає момент, коли довіра зникає, і система обвалюється.

Їхнє головне відкриття: коли співвідношення боргу до ВВП перевищує певний поріг , економічне зростання різко сповільнюється. Показник боргу зараз ви бачили вище.

Книжку випустили у 2009 році, після Глобальній фінансової кризи, і вона зараз – найбільш цитований ресурс на тему боргу та фінансових криз.

Цікаво, що її назва – «This Time is Different» – це така собі іронія, бо перед кожною кризою політики та економісти переконані, що «цього разу все інакше», що ми навчилися на минулих помилках, що нові інструменти та інституції захистять нас. Але щоразу виявляється, що нічого не змінилося.

У мене була можливість багато разів розмовляти з Рогоффом та Райнхарт. Останній раз – буквально місяць тому, коли Рогофф презентував у МВФ свою нову книжку «Our Dollar, Your Problem» про роль долара в глобальних фінансах. А буквально на цьому тижні він представляв звіт Групи 30 про майбутнє грошей. Як ви бачите, він дуже активний.

Перший раз я називав Рогоффа як претендента ще у 2019 році. У 2020 році згадав про них разом з Райнхарт. Думаю, що цьогоріч, або як мінімум в найближчі роки, вони отримають свою нагороду. Їх вплив на економіку дійсно вагомий.

Монетарна політика

Через масштабні фіскальні стимули під час COVID-19 та російське вторгнення в Україну у 2022-му, яке призвело до різкого зростання глобальних цін на енергоносії та харчі, світ зіткнувся з найбільшим інфляційним сплеском за останні десятиліття. Глобальна інфляція злетіла з 4,7% у 2021 році до 8,8% у 2022-му.

Центральні банки країн змогли ефективно відповісти на безпрецедентні шоки пандемії та наступний інфляційний сплеск. Вони швидко підвищили процентні ставки, щоб приборкати інфляцію та утримати інфляційні очікування під контролем.

Це стало можливим завдяки тому, що з кінця 1990-х ці центробанки суттєво покращили свої фреймворки монетарної політики, часто в контексті переходу до інфляційного таргетування. Вони отримали чіткі мандати, зосереджені на ціновій стабільності, їхня операційна незалежність значно зросла, і вони посилили публічну підзвітність та прозорість.

Основу політики сучасних центробанків з 1990-х визначають засади неокейнсіанської економічної теорії . Ця теорія стверджує, що центробанки можуть стабілізувати економіку, керуючи процентними ставками та очікуваннями людей про майбутню монетарну політику. Саме на цих принципах побудовані всі сучасні інструменти центробанків: інфляційне таргетування, forward guidance (коли центробанк заздалегідь повідомляє про свої плани) та математичні моделі для прогнозування економічної ситуації.

Ці інструменти спрацювали – глобальна інфляція впала, але питання в тому, хто створив теоретичний фундамент для цих інструментів.

Є кілька людей, які точно можуть отримати Нобелівську премію саме за «нове кейнсіанство». Як кажуть експерти, поки ще ніхто не отримав премію за винахід цього напряму економічної думки.

По-перше, це звісно ще один колишній головний економіст МВФ, Олівʼєр Бланшар (MIT) та Грегорі Менк’ю з Гарварду, яких разом з Рогоффим я перший раз згадував ще у 2019 році.

Протягом останніх десятиліть вони були найвпливовішими макроекономістами у світі.

Бланшар, наприклад, розробляв фундаментальні моделі, які пояснюють динаміку безробіття, інфляції та взаємозвʼязок між ними. Його роботи показали, як центробанки повинні реагувати на різні типи шоків. Як головний економіст МВФ він безпосередньо впливав на монетарну політику по всьому світу.

Менкʼю не тільки був економічним радником 43-го президента США Джорджа Буша, а й зробив ключовий внесок у розуміння того, чому ціни та зарплати не змінюються миттєво у відповідь на економічні шоки. Його дослідження показали, що монетарна політика центробанків може реально впливати на виробництво та зайнятість, а не лише на ціни.

За підручниками з макроекономіки Бланшара і Менк’ю ми вчилися в університеті. Через них неокейнсіанські ідеї поширилися серед тисяч економістів, які зараз працюють у більшості центробанках світу. Вони безумовно заслуговують отримати премію.

Також економічні експерти вказують на те, що, якщо премію в цьому році дадуть за питання монетарної політики та боротьби з інфляцією, то серед макроекономістів її було б правильно дати Роберту Барро з Гарварду.

Барро — один з основоположників сучасного погляду на інфляцію. Його стаття 1973 року про оптимальний вибір монетарної політики в політичному контексті випередила час на два десятиліття. Ще за 20 років до масового застосування він обґрунтував ідею інфляційного таргетування, показавши, чому центробанкам важливо мати репутацію борців з інфляцією.

Його дослідження монетарного нейтралітету пояснили, коли і як монетарна політика може впливати на реальну економіку, а не лише на ціни.

Я менше знаю про роботи Майкла Вудфорда з Колумбійського університету, якого деякі експерти також пророкують як кандидата на премію в цьому році, оскільки його внесок у неокейнсіанську теорію також великий.

У 2003 році Вудфорд написав фундаментальну книгу « Interest and Prices », яка фактично стала Біблією для сучасних центробанків.

У своїх роботах він пояснює, як саме центробанки можуть керувати економікою не лише через зміну поточних процентних ставок, а й через управління очікуваннями людей про майбутню монетарну політику, тобто реалізуючи той самий forward guidance. Подивимось, чи достатньо вагомим будуть вважати його внесок.

Інші теми

Я зробив свою ставку на дві теми в цьому році: борг та боротьба з інфляцією. Але експерти вказують, що Нобелівський комітет може надати премію, наприклад, Арієлю Пейксу (Гарвард), Стіву Беррі та Джеймсу Левінсону (обидва — Єльський університет) за емпіричні дослідження в теорії організації промисловості (industrial organization). Особливо беручи до уваги, що остання премія в цій галузі була у 2014 році (Жан Тіроль), а проблеми глобальних технологічних гігантів трошки бентежать регуляторів.

У 1995 році ці три економісти розробили так званий BLP фреймворк – математичну модель, яка дозволяє оцінити, як зміна структури ринку вплине на ціни, якість товарів та добробут споживачів. Як результат, їхня робота лежить в основі того, як регулятори приймають рішення про злиття компаній та антимонопольну політику.

Костянтин Сонін вважає, що премію можуть дати колишній керівниці ФРС та міністру фінансів США, Джанет Єллен, але не за роботу в центробанку, а за її дослідження в економіці праці.

Єллен – одна з головних дослідників теорії «справедливої зарплати». Її найцитованіша робота (спільно з Джорджем Акерлофом, Нобелівським лауреатом 2001 року) перевірила гіпотезу про те, що коли зарплата працівника падає нижче рівня, який він вважає «справедливим», його продуктивність різко знижується.

Інша відома робота Єллен – піонерське дослідження про механізми жіночої бідності, де вона показала звʼязок між легалізацією абортів, доступністю контрацепції та «вимушеними шлюбами». Я майже не знайомий з її роботами в економіці праці, тому мені важко оцінити її перспективу.

І остання тема, про яку говорять експерти це економіка технологій та машинне навчання. Тут головне імʼя – Сьюзан Атей зі Стенфорду, яка у 2007 році отримала John Bates Clark Medal – одну з найпрестижніших нагород в економічній науці.

Атей — піонерка у застосуванні machine learning та штучного інтелекту до економічних питань. Вона розробила нові емпіричні методи для аналізу онлайн-ринків, показала, як працюють цифрові аукціони, та як платформи визначають ціни й алгоритми впливають на поведінку споживачів.

З огляду на те що економіка стає все більш цифровою, а big data змінює те, як ми досліджуємо економічні процеси, її внесок виглядає надзвичайно своєчасним.

Нобелівська премія для Атей визнала б зростаючу важливість computational methods в економіці. Деякі експерти припускають, що її можуть нагородити разом з Халом Варіаном (головний економіст Google) або Полом Клемперером з Оксфорду, залежно від того, на якому аспекті комітет зробить акцент.

Але є відчуття, що поки не час для цієї теми, але напрям точно перспективний на найближчі роки.

Фінальна ставка

Підсумовуючи цей аналіз, мені треба все ж таки зробити фінальний бет.

Через свої власні уподобання я б хотів, щоб виграв Кеннет Рогофф, або з Кармен Райнхарт (за дослідження боргових криз), або з Бланшаром та Менк’ю за неокейнсіанську економічну теорію для подолання інфляції.

Але всі згадані економісти заслуговують премію. Якщо не цьогоріч, то в наступних роках.

Побачимо – залишилось не так багато чекати. Оголошення переможців – в понеділок, 13 жовтня, день, коли починаються Річні збори МВФ та Світового банку. Буде що обговорити з колегами.

[email protected]

Економіка